Сповнення Святим Духом: на П’ятидесятницю й назавжди

Свято П’ятидесятниці завжди випадає на неділю. Воно знаменує собою дивовижне явище, при цьому задум Божий і благословення прослідковуються не тільки в тому, що саме сталося, але також коли й чому.

Події Пятидесятниці

Якщо вам знайоме слово «П’ятидесятниця», можливо, ви також знаєте, що в цей день відбулося сходження Святого Духа на послідовників Ісуса. І саме в цей день виникла Церква як зібрання «покликаних» Богом. Дані події описані в главі 2 Діяння апостолів. Дух Господній зійшов на перших 120 послідовників Ісуса, котрі почали говорити мовами різних частин світу. Це викликало таке народне потрясіння, що тисячі відвідувачів Єрусалиму прийшли поглянути, що ж відбувається. Перед багаточисельним натовпом Петро проголосив перше послання з Євангелія, після чого «пристало до них того дня душ тисяч зо три» (Діяння 2:41). Зо дня П’ятидесятниці число послідовників Євангелія неухильно зростало.

П’ятидесятниця настала через 50 днів після воскресіння Христового. Саме впродовж цих 50-ти днів учні Ісуса утвердилися у своєму переконанні, що Він дійсно воскрес із мертвих. На П’ятидесятницю вони заявили про це публічно, змінивши історію. Вірите ви чи ні у воскресіння Ісуса, але на ваше життя також вплинули події П’ятидесятниці.

Наведене розуміння П’ятидесятниці є правильним, але не всеохоплюючим. Багато хто прагне повторення П’ятидесятниці на власному досвіді. Оскільки перші учні Ісуса отримали її в результаті «очікування дару Духа Святого», віруючі  нашого часу також сподіваються, що очікування зможе спричинити ще одне сходження Духа. Підґрунтя  таких роздумів в тому, що саме чекання й молитви змусили Святий Дух зійти в той день. При цьому ми випускаємо з уваги її точність – адже П’ятидесятниця, описана в главі 2 книги Діянь, не була першою П’ятидесятницею в історії.

Пятидесятниця в Торі Мойсея

 Насправді, П’ятидесятниця була щорічним старозавітним фестивалем. Всього Мойсей (1500 р. до н.е.) утвердив декілька святкувань впродовж року. Песах стояв найпершим в іудейському календарі. Розп’яття Ісуса також відбулося на Песах. Дата його смерті співпала з жертвоприношенням пасхального агнця, що являється великим знаменням.

Другим по порядку фестивалем було свято Первоплоду, і Закон Мойсея назначав його святкування на день, що слідує ‘за’ пасхальною суботою (тобто, в неділю). Ісус воскрес в неділю, точно на свято Первоплоду. Оскільки його воскресіння відбулося в цей день, воно несе в собі обіцянку, що воскресіння всіх віруючих послідкує пізніше. Христове воскресіння буквально є «первоплодом», як і назва свята в пророцтві.

Рівно через 50 днів після свята Первоплоду іудеї відзначають П’ятидесятницю (грецькою pentekostos – «п’ятдесят»). Інша назва свята – фестиваль тижнів (відлік семи тижнів після Пасхи). Іудеї святкували П’ятидесятницю впродовж 1500 років, перш ніж на це свято відбулася подія, описана в главі 2 книги Діянь. Причиною перебування величезної кількості людей в Єрусалимі в день, коли апостол Петро виголошував своє послання, було саме святкування П’ятидесятниці. Єврейський народ до сих пір вшановує П’ятидесятницю, однак називає її Шавуот.

У Старому Заповіті читаємо наступне про святкування П’ятидесятниці:

А до першого дня по сьомім тижні відлічите п’ятдесят днів, та й принесете хлібну нову жертву для Господа. З ваших осель принесете два хліби колихання, дві десяті ефи пшеничної муки будуть вони, будуть спечені квашені, первоплоди для Господа (Левит 23:16-17).

Точність П’ятидесятниці: втручання Божого задуму

П’ятидесятниця в Діяннях 2 відбулася в точно визначений час, оскільки припала на той же день року, що й старозавітна П’ятидесятниця. Розп’яття Ісуса відбулося на Песах, воскресіння – на свято Первоплоду, а П’ятидесятниця – сходження Святого Духа – на іудейський фестиваль тижнів. Така точність свідчить про втручання Божественного розуму, котрий скоординував послідовність трьох подій в історії. Адже в році цілих 365 днів, як же розп’яття Ісуса, його воскресіння, а потім і сходження Святого Духа випали точно на дні трьох старозавітних свят? На думку приходить тільки те, що за всім стоїть Божий задум.

Події Євангелія відбулися точно у дні трьох весняних старозавітних фестивалів
Події Євангелія відбулися точно у дні трьох весняних старозавітних фестивалів

П’ятидесятниця: нова сила

 Лука, автор книги Діянь, вказує на пророцтво із старозавітної книги Йоїла про те, що колись Дух Святий зійде на всі народи без винятку. Саме це пророцтво здійснилося на П’ятидесятницю.

Одна з причин, чому Євангеліє називають «Благою звісткою» в тому, що воно наділяє людину силою проживати своє життя по-іншому, краще й осмисленіше. Життя стає союзом між Богом і людиною. Цей союз можливий завдяки присутності всередині нас Святого духа Божого, котрий зійшов на П’ятидесятницю. «Блага звістка» в тому, що життя можна прожити на іншому рівні, у взаємовідносинах з Богом за посередництва Духа Святого. У Біблії сказано:

У Ньому й ви, як почули були слово істини, Євангелію спасіння свого, та в Нього й увірували, запечатані стали Святим Духом обітниці, Який є завдаток нашого спадку, на викуп здобутого, на хвалу Його слави! (до Ефесян 1:13-14).

А коли живе в вас Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, то Той, хто підняв Христа з мертвих, оживить і смертельні тіла ваші через Свого Духа, що живе в вас (до Римлян 8:11).

Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зачаток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла (до Римлян 8:23).

Сповнення Святим Духом – це ще один первоплід, адже Дух Святий є передчуттям – запорукою того, що ми здатні стати «дітьми Господніми».

Звернення до Святого Духа є дуже значимим у християнстві, можливо, вам уже знайома така молитва до нього:

Царю Небесний, Утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш‚ Скарбе добра і життя Подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші.

Євангеліє пропонує насичене життя не шляхом набуття матеріальних цінностей, насолоди, статусу, багатства й решти принад, за якими гониться світ, і які цар Соломон вважав всього лише «мильною бульбашкою», а через присутність всередині нас Духа Святого. Якщо це дійсно правда – що Бог здатен сповнити нас Духом Святим і силою – в цьому безперечно Блага звістка. Старозавітне святкування П’ятидесятниці, що супроводжувалося випіканням дріжджового хліба, уособлює собою наше грядуще наповнене життя. Координованість між старо- і новозавітною П’ятидесятницею є яскравим свідченням того, що саме Боже провидіння стоїть за цими подіями й дарує нам силу благодатного життя.

Вербна неділя: Боже провидіння чи майстерна змова?

В'їзд Ісуса в Єрусалим на віслюкові
В’їзд Ісуса в Єрусалим на віслюкові

Віруючі всього світу щороку відзначають Вербну неділю – сім днів перед розп’яттям Ісуса. Багатьма мовами вона зоветься Пальмовою неділею, адже саме пальмовими гілками тоді встеляли шлях Спасителю. У цей день Ісус на віслюкові в’їхав у Єрусалим, де його зустрічали як довгоочікуваного Царя. У кожному з чотирьох Євангелій міститься згадка про це як про переломну подію, що  поклала початок потрясінням Пасхального тижня.

Я довіряю Євангеліям з декількох причин, і першими в списку стоять численні різнопланові й достовірні пророцтва, котрі, незважаючи на надзвичайно малу вірогідність, все ж збувалися іноді через сотні років після того, як були вперше записані. Ми раніше розглядали, як пророк Даниїл (близько 550 р. до н.е.) передбачив проміжок часу до приходу Царя. Його пророцтво здійснилося якраз на Вербну неділю, під час урочистого входу Ісуса в Єрусалим. Через велику тривалість – цілих 500 років – здається неймовірним, що народження Ісуса втрапило в цей діапазон, не те що його вхід до Єрусалиму. Ісус ніяк не міг власноруч підстроїти час здійснення події такого масштабу.

Однак автори Євангелій при записі подій Вербної неділі ставлять акцент не на часі. Натомість, вони спрямовують нашу увагу на книгу пророка Захарії (близько 520 р. до н.е.) і відкрито говорять, що в’їзд Ісуса в Єрусалим на віслюкові означав здійснення наступного пророцтва Захарії:

Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, на молодім віслюкові, сині ослиці. (Захарії 9:9)

 Ці рядки євангелістів на підтвердження пророцтва насправді ніколи не вражали мене з тієї простої причини, що підстроїти «справдження» пророцтва здається простіше простого. Ісус всього лише мав прочитати книгу Захарії та дізнатися, що для «справдження» пророцтва буде достатньо в’їхати в Єрусалим на віслюкові. Поки що не беремо до уваги час його входу (це, на мою думку, неможливо пояснити без втручання Вищої сили); в іншому Ісусу було б нескладно спланувати свій вхід в Єрусалим під час святкування Песаха, не забувши про віслюка, у відповідності з пророцтвом Захарії. Як людині неблагородного походження, Ісусу було б простіше здійснити такий план, аніж будь-який другий, що наприклад, потребував купівлі бойового коня – саме верхи на них царі зазвичай вступають до міст. Тож чи можемо ми пояснити вступ Ісуса тим, що він керувався давнім письмом задля «справдження» пророцтва на Песах?

Пророцтво Захарії в контексті

Я пропоную перечитати пророцтво Захарії в його повному контексті, і лише після цього розглянути можливий обман зі «справдженням» пророцтва. Слова Захарії наведені нижче:

9Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці.

10І вигублю Я колесниці з Єфрема, і коня з Єрусалиму, і військовий лук знищений буде. І народам Він мир сповістить, а Його панування від моря до моря, і від Ріки аж до кінців землі.

11Також ти, за кров заповіту твого Я пустив твоїх в’язнів із ями, в якій немає води.

12До твердині верніться, о в’язні надії! І сьогодні звіщаю: Подвійно тобі поверну! (Захарії 9:9-12)

 В очі кидається незвична зміна подій, що розділяє ці декілька рядків. Цар в’їжджає в Єрусалим на простім віслюкові (9), тим не менш, його панування простягатиметься «аж до кінців землі» (10). А також «за кров заповіту» його Бог звільнить в’язнів смерті. Захарія передбачив майбутнє значно ширшого масштабу, ніж простий в’їзд Ісуса в місто на віслюкові. Згідно його пророцтва, із входом буде пов’язана подія вселенського масштабу, що визначить нову долю для «в’язнів смерті».

Хто ж ці «в’язні смерті»?

Не так давно в Канаді повідомлялося про раптову смерть недавнього міністра фінансів Джима Флагерті. Він вважався одним із найуспішніших та найвпливовіших міністрів в історії Канади. Його несподівана смерть вразила й засмутила громадян. Я вважаю його “в’язнем смерті”. Хоча він очолював міністерство фінансів, його успішність і популярність не забезпечили йому жодних переваг перед обличчям смерті. Всі ми теж послідуємо за ним, не знаючи наперед, коли і як ми помремо. Ми всі “в’язні смерті”!

Пророцтво Захарії, написане 2500 р. тому назад, стосується кожного з нас. Говориться про прихід когось, хто зможе звільнити нас із цієї в’язниці. Як саме? Задовго до входу Ісуса в Єрусалим пророк Захарія пояснював, що Бог скріпить свій завіт кров’ю (вірш 11). У цьому відчувається відголосок пролиття жертовної крові на Песах, а також звільнення від смерті Ісака під час жертвоприношення його батька Авраама. Всього через кілька днів після свого входу в Єрусалим Ісус насправді ознаменував новий завіт, який пізніше буквально скріпив своєю кров’ю. Три дні потому він воскрес із мертвих. Двері в’язниці, що утримувала всіх нас, розпахнулися. Той факт, що Захарія зміг передбачите це за стільки раніше, свідчить, що в’їзд Ісуса на віслюку не був відчайдушною вигадкою  жалюгідного чоловіка, – а навпаки, кульмінацією Божественного задуму щодо наймасштабнішої в історії втечі із в’язниці – втечі всього людства із в’язниці смерті. Вхід Ісуса в Єрусалим мав величезне значення для євангелістів саме тому, що вони вбачали в ньому вказівку на Божественний задум, окреслений Захарією за 500 років до цього.

Як розуміти рядки Захарії про «панування від моря до моря, і від Ріки аж до кінців землі»? Ісус ніколи не панував, отож – пророцтво неправдиве, зауважать критики. Однак розглядати поняття «панувати» виключно з точки зору влади означає випустити з уваги наймогутніший вид панування – над людським серцем, що добровільно поклоняється комусь. Хоча Джим Флагерті займав високу посаду у панівній партії Канади, він не мав такого панування над жодною людиною в країні. Ісус же під час суду над ним заявив, що колись він буде панувати – через поклоніння йому – над людьми всього світу. І ось дві тисячі років потому ми святкуємо Вербну неділю; Страсний тиждень вшановують люди по всьому світу, представники різних націй і культур. З цієї точки зору пророцтво Захарії про панування «аж до кінців землі» дійсно збулося в той день, коли давним-давно простий тесля в’їхав у Єрусалим на віслюкові.

Як щодо знищення всієї військової зброї в Ізраїлі (вірш 10)? Адже цього не сталося. У дійсності, сьогодні Ізраїль є однією з найкраще озброєних країн. Однак пророцтво стосується заключної частини Божественного задуму, котра ще не настала. Наразі ми знаходимося на етапі з вірша 12, коли в’язням смерті пропонується безпечне місце. Пропозиція про «втечу з в’язниці» відома у світі, й багато хто приймає її.

У контексті цього всеохоплюючого Задуму Захарія передбачив, що Цар здійснить ще один вхід. Він писав:

А на Давидів дім та на єрусалимського мешканця Я виллю Духа милости та молитви. І будуть дивитись на Мене, Кого прокололи, і будуть за Ним голосити, як голоситься за одинцем, і гірко заплачуть за Ним, як плачуть за первенцем. (Захарії 12:10) 

Той, хто був проткнутий списом і помер, закріпивши таким чином завіт своєю кров’ю, повернеться! Я сповнений надії на це, хоч дехто й докорятиме мені за мою наївність. Але враховуючи, що Захарія безпомилково визначив обставини входу Ісуса в Єрусалим, розумно повірити, що Другий Вхід у цьому грандіозному Задумі також колись здійсниться. І коли це станеться, я хотів би приєднатися до «втечі з в’язниці».

 

Кумедний ляп, переплетений з подіями Страсної п’ятниці

Загадка Псалма 22

Декілька років тому мій друг і колега, Дж. підійшов до мого столу. Дж. був розумний і освічений, і анітрохи не вірив у Євангеліє. Він був налаштований скептично, але в той же час зацікавлений, що поклало початок дружнім розмовам між нами щодо Бога. Дж. не був добре знайомий із Біблією, тож я заохочував іноді все ж відкривати її.

Якось він зайшов до мого кабінету з Біблією – демонструючи, що й правда іноді заглядає в неї. Він відкрив її довільно десь посередині, і я запитав, що саме він читає. Наша розмова проходила приблизно так:

«Я читаю Псалми, главу 22», – відповів він.

«Справді? – запитав я. – Як думаєш, про що саме ти читаєш?»

«Здається, що про розп’яття Ісуса», – сказав Дж.

«Гарне припущення», розсміявся я. – Але ти помиляєшся десь на тисячоліття. Псалом 22 написав Давид близько 1000 р. до н.е. Розп’яття ж Ісуса відбулося в 30-х роках н.е.

Дж. не був знайомий із біблійними книгами й тому не знав, що псалми не є описом життя Ісуса від його сучасників. Дж. чув лише деякі історії про Ісуса, в тому числі про його розп’яття, тож довільно відкривши Біблію, він натрапив на уривок, який, на його погляд, описував розп’яття Ісуса. Він допустив невеличкий ляп – помилку – під час свого першого читаття Біблії. Ми трішки посміялися над цим курйозом у тлумаченні Біблії.

Тоді я запитав, які рядки з Псалма 22 привели його до думки, що описується саме розп’яття Ісуса. Так почалося наше невеличке спонтанне дослідження. Я запрошую вас ознайомитися зі схожостями, які ми виявили, помістивши опис розп’яття в Євангеліях та Псалмі 22 поряд у таблицю. Для кращого сприйняття я виділив схожі місця кольором.

Порівняння опису розп’яття в Євангеліях та Псалмі 22

Подробиці розпяття в Євангеліях Псалом 22 – написаний у 1000 р. до н.е.
(Від Матвія 27: 31-48).. Надягнули на нього (Ісуса) його одіж і повели на розп’яття. 39Ті ж, що проходили повз нього, лихословили його й похитували своїми головами, 40кажучи: “… спаси себе самого; якщо ти Син Божий, зійди но з хреста!” 41Так само й первосвященики насміхалися з книжниками та старшими, говоривши: 42“Інших спасав, – себе спасти не може! Він цар Ізраїля: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в нього. 43Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить його нині, якщо він його любить. А близько дев’ятої години Ісус скрикнув … Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?48І негайно один із них підбіг, узяв губку й, намочивши її оцтом, настромив на тростину й дав йому пити.

(Від Марка 15: 16-20) 16Вояки повели його … 17Вони вдягли його в багряницю і, сплівши вінець із тернини, поклали на нього 18та й почали його вітати: Радуйся, царю юдейський! 19І били його тростиною по голові, плювали на нього й, падаючи на коліна, поклонялись йому. 20Коли над ним наглумилися, зняли з нього багряницю й одягнули його в його одежу. Опісля ж повели його на розп’яття. 37А Ісус, голосом сильним скрикнувши, віддав духа.

 (Від Йоана 19:34) лиш один з вояків проколов йому (Ісусу) списом бік. І потекла негайно ж кров – і вода.

(Від Йоана 20:25) [Тома] «Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів …» (Від Йоана 19:23-24) Тоді вояки, розіп’явши Ісуса, узяли його одіж та й зробили чотири частини, по одній частині кожному воякові, і хітон. 24Тому домовилися між собою: «Не дерімо його, а киньмо на нього жереб, на кого впаде.»

 

2Боже мій, Боже мій, чому мене покинув? Стоїш далеко від спасіння мого, від слів мого зойку.
3Боже мій, кличу я вдень, – не відповідаєш, а й уночі я теж не вгаваю.
8Всі, хто на мене дивляться, глузують з мене, кривлять губи, кивають головою:
9Поклавсь на Господа, нехай його рятує; нехай його спасає, коли він його любить!”
10Ти мене вивів з материнського лона, ти дав мені безпеку при грудях матері моєї.
11На тебе я був зданий від утроби, від материнського лона ти єси Бог мій.
12Не віддаляйсь від мене, бо нещастя близько, бо допомогти нікому.
13Биків багато мене оточило, башанські сильні навколо мене стали. 14Роззявили на мене свою пащу, неначе лев, що роздирає і рикає.
15Я став, немов вода розлита, всі кості мої повиходили з суставів. Неначе віск, зробилось моє серце, розтануло в мене в нутрі.
16Мов черепок, висохла моя сила, язик мій прилип до горлянки, кладеш мене в порох смерті.
17Бо пси мене обсіли, і лиходіїв зграя мене оточила. Пробили мені руки й ноги,
18всі мої кості я міг би полічити. Дивляться на мене і з радістю позирають.
19Одежу мою ділять між собою, і на хитон мій жеребок кидають.

 

Той факт, що Дж. прийшов до логічного (хоч і не вірного) висновку, що Псалом 22 містить опис розп’яття зі слів його очевидців, примушує замислитися. Як пояснити схожість між подробицями розп’яття в Євангеліях та Псалмі 22? Чи можемо ми списати на випадковість те, що деталі співпадають настільки точно? В обох описах згадується поділ одежі (одежа зі швами розривалася по шву й роздавалася солдатам), а ТАКОЖ кидання жеребка на одежу, що не мала швів (вона була б зіпсована при розриванні – тому на неї домовилися кинути жеребок).

Псалом 22 був написаний ще до винайдення розп’яття як міри покарання, але в ньому загадковим чином описуються його складові (пробили руки й ноги, кості повиходили з суставів – бо тіло на хресті розтягнулося під власною вагою). Крім того, Евангеліє від Йоана говорить, що «потекла кров і вода», коли Ісусу прокололи списом бік – а значить в порожнині перикарду навколо серця утворилася рідина, й Ісус помер від інфаркту. Це відповідає опису в Псалмі 22 «неначе віск, зробилось моє серце». Слово на івриті в Псалмі 22, перекладене як «пробили», буквально означає «неначе лев». Іншими словами, руки й ноги були понівечені й пошматовані в результаті проколювання їх цвяхами. Тож, який висновок з усього вищесказаного?

Ісус – вустами авторів Євангелія – стверджував, що ці подібності були пророчими. За сотні років до появи Ісуса Бог надихнув старозавітних пророків на передбачення подробиць його життя й смерті, щоб дати нам зрозуміти, що це все є частиною Божого задуму. Здійснення цих пророцтв говорить про Божественне втручання в описані події Страсної п’ятниці, оскільки жодна людина не здатна заглянути в настільки далеке майбутнє.

Пояснення Барта Ермана

Барт Ерман, відомий біблеїст та критик Євангелія, стверджує, що пророчі свідчення Псалма 22 є підозрілими. Адже основна ідея Євангелій полягає в тому, що саме “Месія”, або Христос мав бути принесений в жертву, а Псалом 22 не містить жодної згадки про те, що розп’ятий Ісус є цим “Месією”. Автор висвітлює це так:

«Але як бути з тим фактом, що не існувало жодних єврейських пророцтв про те, що Месія буде страждати й загине?» (Барт Ерман, Ісус Перерваний, стор. 234)

Ця цитата піднімає наступне питання. Існує не одне-єдине пророцтво (зокрема, Псалом 22), яке Ісус повинен виконати, – таких пророцтв десятки. По всьому Старому Заповіту розкидані достовірні передбачення багатьох авторів, що жили в різний час і походили з різних соціальних верств. Для оскарження думки Ермана  використаємо слова Даниїла – він жив у засланні в Вавилоні близько 550 р. до н.е. й мав видіння, в якому йому відкрилась пророча загадка:

Та знай і розумій: від виходу наказу… збудувати Єрусалим, аж до Владики Месії сім тижнів та шістдесят і два тижні. І вернеться народ, і відбудований буде майдан і вулиця, і то буде за тяжкого часу. І по тих шостидесятьох і двох тижнях буде погублений Месія… (Даниїл 9:25-26)

Отакої! Я з глибокою повагою ставлюся до дослідника Нового Заповіту, але ж він обійшов увагою цей уривок зі Старого Заповіту. Саме він містить пророцтво про те, що «Месія» (= Христос) буде «погублений». Час та подробиці загибелі, в яких заключено глибоке значення смерті Ісуса, повністю спростовують твердження Ермана про те, що немає жодних старозавітних пророцтв, у яких «Христу» судилося страждати й загинути.

Пояснення Шелбі Спонга

Інші дослідники, наприклад, Шелбі Спонг (у книзі «Цей єврейський Господь»), вважають, що подібність між Псалмом 22 й подіями розп’яття на Страсну п’ятницю легко пояснюється тим, що автори Євангелій навмисне вигадали свої історії «у відповідності» з пророцтвом. Його докладний аналіз віршів показує схожість між Псалмом 22 та розп’яттям Ісуса в євангельських описах. Він служить підтвердження його теорії, що письменники Євангелія вигадали події розп’яття, опираючись на Псалом 22. Щонайменше, теорія Спонга означає, що така схожість вимагає пояснення. Але його пояснення повністю ігнорує свідчення світських істориків того часу поза Біблією. Зокрема, Йосип Флавій і Тацит розповідають, що:

 «У цей час жив мудрий чоловік … Ісус … хороший і … доброчесний. І багато людей з іудейської та інших націй стали його учнями. Пілат засудив Його на смерть через розп’яття». Йосиф Флавій, іудейський історик, 90р. н.е. Старожитності XVIII. 33

«Христос, від імені якого походить ця назва, був страчений Понтієм Пілатом, прокуратором Іудеї при Тиберію». Тацит, римський історик, 117 р. н.е. Аннали XV. 44

Їх свідчення в ключових моментах збігається з розповідями євангелістів, що Ісус був дійсно розп’ятий. Це важливо, тому що багато уваги в Псалмі 22 приділяється деталям розп’яття. Якби автори Євангелій хотіли вигадати або грубо спотворити реальні події, щоб підігнати їх «у відповідності» до Псалма 22, тоді вони фактично мали б вигадати і сам факт розп’яття; проте ніхто не ставить під сумнів розп’яття Ісуса, й історик Йосиф Флавій констатує, що саме цим способом його стратили.

Псалом 22 і спадщина Ісуса

Але Псалом 22 не закінчується 19-м віршем (як у нашій таблиці вище) – він органічно продовжується. Зверніть увагу, який переможний настрій панує в кінці – уже після смерті людини!

27Нехай споживають покірні, нехай будуть ситі. Хай хвалять Господа ті, що його шукають. Нехай серце ваше живе повіки!

28Усі кінці землі згадають і навернуться до Господа.

І впадуть ниць перед тобою усі сім’ї народів;

29Господнє бо є царство, він над народами панує.

30Будуть їсти й поклоняться всі багачі на землі; перед обличчям Його на коліна попадають всі, хто до пороху сходить і не може себе оживити!

31Моє потомство буде йому служити, і розповість про Господа прийдешньому родові;

32прийдуть, оповістять про його добрість народові, що має народитись: “Таке вчинив Господь!” (Псалом 22:27-32)

Зауважте, що в даних рядках взагалі не згадуються подробиці смерті цієї людини. Вони наведені лише в першій частині Псалма. Тепер автор розглядає, який вплив матиме ця смерть на «потомство» та «прийдешній рід» (вірш 31). Ми живемо 2000 років по тому, тож ці рядки стосуються в тому числі й нас. Сказано: «потомство», що слідує за цим чоловіком, котрого спіткала така страшна смерть, «буде йому служити» й «розповість про Господа» нащадкам. Вірш 28 окреслює географічні межі його впливу – пошириться на «усі кінці землі», й «усі сім’ї народів» «навернуться до Господа». У вірші 29 говориться, як «ті, хто не може себе оживити» (адже ми всі рано чи пізно помремо) «перед обличчям Його на коліна попадають». Про праведність цього чоловіка дізнаються люди, яких на момент його смерті ще не було на світі.

Неможливо було б краще прогнозувати на майбутнє вплив смерті Ісуса, окрім як рядками Псалма 22. Святкування повсюдно Страсної п’ятниці дві тисячі років по тому підкреслює глобальний вплив смерті Ісуса, втілюючи таким чином заключну частину Псалма 22 – не менш загадково, ніж ранні вірші, що передбачали подробиці його смерті. Чи знайдеться ще хоч одна людина у всесвітній історії, чиї подробиці смерті, а також життєвий внесок в далеке майбутнє були передбачені за 1000 років до її появи?

Євангелісти не могли нічого запозичити із заключної частини Псалма 22, адже вона стосується подій далекого майбутнього. У I столітті вони ніяк не могли зробити достовірний прогноз щодо впливу смерті Ісуса на суспільство нашого часу. Як коментує цей факт Спонг у своєму поясненні? Ніяк. Він повністю випускає з уваги заключну частину Псалма 22.

Можливо, як і мій друг Дж, ви присвятите трішки часу в цю Страсну п’ятницю, щоб розглянути Псалом 22 у світлі розп’яття Ісуса. Це займе більше психологічних зусиль, ніж просте святкування Страсної п’ятниці. Можливо, ви теж допустите подібні ляпи при читанні тексту. Але нехай це не стане перешкодою. Як бачите, навіть визначні вчені іноді роблять ляпи при розгляді Псалма 22. Затрачений час того вартий, тому що чоловік, якому, на мою думку, присвячено Псалом 22, дав обіцянку:

Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали.

Це наповнює цьогорічну Пасху істинним смислом. Тут наведено повний текст Псалма 22, і опис розп’яття згідно Євангелія від Матвія, Марка, Луки та Йоана. Дуже хотілося б,  щоб ви знайшли час ознайомитися з ними не лише в день Страсної п’ятниці, але й протягом року.

Чому Ісуса називають «Христос»?

Я іноді запитую людей, яке прізвище було в Ісуса. Найчастіше вони відповідають: «Думаю, що його прізвище – Христос, але я не впевнений/а». Тоді я продовжую: «Якщо це так, то в його дитинстві чи брали Йосиф Христос і Марія Христос маленького Ісуса Христа з собою на ринок?» Коли люди чують це в такому контексті, то розуміють, що «Христос» – не прізвище Ісуса. Що ж це за слово «Христос»? Звідки воно походить? Що означає? Ми дізнаємося в даній статті.

Переклад і транслітерація

Спочатку ознайомимося з одним із прийомів перекладу. Перекладачі іноді передають поняття на іншу мову за допомогою схожого звучання, а не по значенню, особливо в відношенні імен або титулів. Цей прийом має назву транслітерація. Перекладачі Біблії також приймали рішення, яким способом краще передати її слова на цільовій мові (зокрема, імена й титули) – шляхом їх перекладу (тобто, по значенню) або шляхом транслітерації (тобто, по звучанню). Спеціального правила для цього не існує.

Септуагінта

Перший переклад Біблії був зроблений в 250р. до н.е., коли Старий Заповіт був перекладений з івриту на грецьку мову. Цей переклад має назву Септуагінта (або LXX) і використовується до сьогодні. Оскільки Новий Заповіт був написаний через 300 років грецькою мовою, його автори цитували саме Септуагінту на грецькій мові, а не Старий Заповіт на івриті.

Переклад і транслітерація в Септуагінті

На малюнку нижче показано, як це відображається в сучасних текстах Біблії:

Напрямки перекладів від оригіналу до сучасної Біблії
Напрямки перекладів від оригіналу до сучасної Біблії

Старий Заповіт був написаний на івриті – сектор №1. Стрілка від сектору №1 до №2 показує його переклад на грецьку мову в 250р. до н.е. На той момент текст Старого Заповіту існував уже на двох мовах – на івриті і грецькій. Новий Заповіт був написаний грецькою мовою, тому його поміщено у сектор №2. І Старий, і Новий Заповіт були доступні грецькою мовою, яка була універсальною мовою 2000 років тому назад.

У нижньому секторі №3 вказано сучасну мову, наприклад, українську. Як правило, переклад Старого Заповіту виконувався з оригіналу на івриті (стрілка з сектора №1 в №3), а Нового Заповіту – з оригіналу на грецькій мові (№2 -> №3).

Походження слова «Христос»

Тепер у тій самій послідовності розглянемо слово «Христос», котре з’являється в Новому Заповіті українською мовою.

Походження слова «Христос» у Біблії
Походження слова «Христос» у Біблії

Оригінальне слово на івриті в Старому Заповіті було «mashiyach»; тлумачний словник дає визначення його як «помазаний або посвячений» чоловік. Іудейські царі проходили помазання (обряд помазання єлеєм) перед вступом на престол, тому вони були помазанцями, або месіями. Старий Заповіт також містить пророцтво про особливого месію. Для Септуагінти перекладачі підібрали еквівалент на грецькій мові зі схожим значенням Χριστός (котре звучить як Христос); це слово походить від chrio, що означає «мазати або натирати єлеєм». Отже, слово Christos було передано в грецькій Септуагінті по значенню (а не транслітеровано по звучанню) з оригінального ‘mashiyach’ на івриті. Автори Нового Заповіту продовжили використовувати слово Христос у своїх текстах, щоб співвіднести Ісуса з помазанцем.

У Біблії українською мовою старозавітне слово Mashiyach найчастіше перекладено з івриту як «Помазанець», але іноді транслітеровано як «Месія». Новозавітне Christos транслітеровано як «Христос». Слово «Христос» позначає дуже специфічний старозавітний титул; воно утворилося шляхом перекладу з івриту на грецьку, а потім шляхом транслітерації з грецької на українську мову.

Оскільки слово «Христос» у сучасних текстах Старого Заповіту зустрічається нечасто, його зв’язок зі Старий Заповітом складніше прослідкувати. Але наш аналіз показує, що біблійне «Христос» = «Месія» = «Помазанець», і це слово позначає особливий титул.

Христос, передбачений у 1-му столітті

Нижче наведена реакція царя Ірода, коли волхви пришли зі сходу поклонитися «Царю Юдейському» – це також добре відомий уривок із різдвяної історії. Зверніть увагу, що слово «Цар» написано з великої літери, щоб позначити грядущого Царя над царями:

… мудреці прибули до Єрусалиму зо сходу, і питали: Де народжений Цар Юдейський? І, як зачув це цар Ірод, занепокоївся, і з ним увесь Єрусалим. І, зібравши всіх первосвящеників і книжників людських, він випитував у них, де має Христос народитись? (Від Матвія 2:1-4)

Поняття «Христос» було добре відоме Іроду і його духовним радникам – ще до народження Ісуса – і в даному випадку воно використане без вказівки конкретно на Ісуса. Це тому, що «Христос» походить з Нового Заповіту на грецькій мові, котрий повсюдно читали євреї в 1-му столітті. «Христос» був (і досі є) титулом, а не ім’ям. Це слово з’явилося за сотні років до християнства.

Старозавітні пророцтва про прихід «Христа»

Насправді, пророчий титул «Христос» зустрічається уже в Псалмах, написаних Давидом близько 1000р. до н.е., – задовго до народження Ісуса.

Земні царі повстають… проти ГОСПОДА та Його Помазанця… Але Той, Хто на небесах пробуває посміється, Владика їх висміє! Він тоді … промовить до них: Я ж помазав Свого Царя на Сіон, святу гору Свою. Я хочу звістити постанову: Промовив до Мене Господь: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив. Блаженні усі, хто на Нього надіється! (Псалом 2:2-7)

Псалом 2 в Септуагінті читається наступним чином (я цитую його з транслітерованим словом Христос, щоб ви побачили титул «Христос», ніби читаєте Септуагінту):

Земні царі повстають… проти ГОСПОДА та Його Христа… Але Той, Хто на небесах пробуває посміється, Владика їх висміє! Він тоді … промовить до них… (Псалом 2)

Тепер ви «бачите» Христа в цьому абзаці, як і читач в 1-му столітті. Наступні псалми мають ще посилання на прихід Христа. Для кращого розуміння я приводжу стандартний уривок поряд з уривком, що містить транслітероване слово «Христос».

Псалом 132 – з івриту Псалом 132 – з Септуагінти
О Господи, … 10Ради Давида, Свого раба, не відвертай лиця від Свого помазанця. 11Господь присягнув був Давидові правду, і не відступить від неї: Від плоду утроби твоєї Я посаджу на престолі твоїм! 17Я там вирощу рога Давидового, для Свого помазанця вготую світильника. О Господи, … 10Ради Давида, Свого раба, не відвертай лиця від Свого Христа. 11Господь присягнув був Давидові правду, і не відступить від неї: Від плоду утроби твоєї Я посаджу на престолі твоїм! 17Я там вирощу рога Давидового, для Свого Христа вготую світильника.

Псалом 132 звернений у майбутнє («…Я там вирощу рога Давидового…»), як і багато інших уривків Старого Заповіту. Справа не в тому, що Новий Заповіт бере положення зі Старого Заповіту й «підстроює» їх під Ісуса. Євреї весь цей час ждуть свого Месію (чи Христа). Той факт, що вони ждуть і сподіваються на прихід Месії, пояснюється пророцтвами Старого Заповіту, котрі звернені в майбутнє.

Старозавітні пророцтва: специфічні, як система ключ-замок

Специфічні передбачення майбутнього у Старому Заповіті роблять його незвичайною книгою. Це ніби дверний замок. Замок має певну конструкцію, тому тільки конкретний «ключ», що підходить до замка, може відкрити його. Старий Заповіт також можна порівняти з замком. Ми зустрічали свідчення цього в статтях Жертва Авраама, Початок Адама і Песах Мойсея. Псалом 132 містить умову, що «Христос» має походити з роду Давида. Доречне запитання: чи являється Ісус тим самим підходящим «ключем», котрий відкриває пророцтва? Ми розглядаємо це питання далі.

Прощальна промова Мойсея: в її ритмі крокує історія

Благословення й прокляття Мойсея у Второзаконні

Мойсей жив близько 3500 років тому назад і написав перші п’ять книг Біблії – відомих як П’ятикнижжя, або Тора. П’ята книга, Второзаконня, містить його останні настанови, зроблені перед самою смертю. Вони являють собою його Благословення народу Ізраїлю – євреям, але також і Прокляття. Мойсей писав, що ці Благословення й Прокляття визначать хід історії, тому повинні стати їжею для роздумів не лише для євреїв, а й для інших народів. Значить, вони були написані для того, щоб і ми з вами задумались. Повністю Благословення й Прокляття наведені тут. Нижче викладені основні пункти.

Благословення Мойсея

Мойсей розпочинає з  опису благословень, котрі отримають ізраїльтяни, якщо будуть слідувати Закону. Закон був приведений у більш ранніх книгах і містив Десять Заповідей. Благословення даються Богом і будуть такими значущими, що решта народів теж визнає їх. Результатом цих благословень буде:

І всі народи землі побачать, що тебе названо іменем Господнім, і боятимуться тебе. (Второзаконня 28:10)

… і Прокляття

Однак якщо ізраїльтяни не будуть дотримуватися Заповідей, на них обрушаться Прокляття, котрі дзеркально відображають Благословення. Ці Прокляття спостерігатимуть сусідні народи, в результаті чого:

… будеш жахом, притчею і посміховищем у всіх народах, до яких відведе тебе ГОСПОДЬ [Бог] (Второзаконня 28:37)

Прокляття пройдуть крізь всю історію:

… вони будуть знаменням і вказівкою на тобі і на сімені твоєму повік. (Второзаконня 28:46)

Але Бог попередив, що найгірші з Проклять прийдуть від інших народів:

Пошле на тебе ГОСПОДЬ народ здалеку, від краю землі: як орел налетить народ, мови якого ти не розумієш, народ нахабний, який не шанує старця і не пощадить юнака; і буде він їсти плід і худоби твоєї і плід землі твоєї, доки не розорить тебе…  доки не погубить тебе; і буде тіснити тебе в усіх оселях твоїх, доки у всій землі твоїй не зруйнує високих і міцних стін твоїх, на які ти надієшся; і буде тіснити тебе у всіх оселях твоїх, по всій землі твоїй, яку Господь Бог твій дав тобі. (Второзаконня 28:49-52)

Події будуть розгортатися від поганих до ще гірших:

 …і вивержені будете з землі, в яку ти йдеш, щоб володіти нею. І розсіє тебе ГОСПОДЬ [Бог твій] по всіх народах, від краю землі до краю землі… Але і між цими народами не заспокоїшся, і не буде місця спокою для ноги твоєї, і ГОСПОДЬ дасть тобі там тремтяче серце, болість очей і знемагання душі. (Второзаконня 28:63-65)

Ці Благословення й Прокляття були утверджені шляхом договору (завіту) між Богом і ізраїльтянами:

… щоб зробити тебе сьогодні Його народом, і Йому бути твоїм Богом, як Він говорив тобі і як кляв­ся батькам твоїм Аврааму, Ісааку та Якову. Не тільки з вами одними я поставляю цей завіт і цей клятвений договір …так і з тими, яких немає тут з нами сьогод­ні (Второзаконня 29:12-15)

Іншими словами, цей договір буде обов’язковий для дітей, тобто майбутніх поколінь. Насправді цей договір і звернений до майбутніх поколінь – як ізраїльтян, так і чужоземців.

І скаже наступний рід, діти ваші, які будуть після вас, і чужинець, який прийде з землі далекої, побачивши поразку землі цієї і хвороби, якими виснажить її ГОСПОДЬ… не засівається і не вирощує вона, і не виходить на ній ніяка трава… І скажуть усі народи: за що ГОСПОДЬ так учинив із цією землею? яка велика лють гніву Його!

І відповіддю буде:

І скажуть: за те, що вони залишили завіт ГОСПОДА Бога батьків своїх, який Він уклав з ними, коли вивів їх із землі Єгипетської… за те запалав гнів ГОСПОДА на землю цю, і навів Він на неї всі прокляття [завіту], написані в цій книзі [закону], і вивергнув їх Господь із землі їх у гніві, люті й великому обуренні, і кинув їх на іншу землю, як нині бачимо. (Второзаконня 29:21-27)

Чи збулися благословення й прокляття?

Вони не є нейтрально забарвленими, адже Благословення були прекрасними, а Прокляття – надзвичайно суворими. Однак найбільш важливе питання: А чи збулися вони? Відповідь знайти неважко. Більша частина Старого Заповіту – це історичні записи про ізраїльтян, вони дають нам уявлення про події їх історії. Також ми маємо записи поза Старим Заповітом – від єврейських істориків (Йосиф Флавій) і греко-римських істориків (Тацит); крім того, була знайдена велика кількість археологічних пам’яток. Всі ці джерела узгоджені між собою й зображують єдину картину ізраїльської, або єврейської історії. Короткий огляд цієї історії наведено в вигляді хронологічної лінії тут. Пропонуємо ознайомитися й проаналізувати для себе, чи втілилися Прокляття Мойсея в життя.

Заключна частина до благословень і проклять Мойсея

Але прощальна промова Мойсея не закінчувалася Прокляттями. Останнє звернення Мойсея було таким:

Коли прийдуть на тебе всі слова ці – благословення і прокляття, які виклав я тобі, і приймеш їх до серця свого серед усіх народів, у яких розсіє тебе ГОСПОДЬ Бог твій, і звернешся до ГОСПОДА Бога твого і послухаєш голосу Його, як я заповідаю тобі сьогодні, ти і сини твої від усього серця твого і від усієї душі твоєї, – тоді ГОСПОДЬ Бог твій поверне полонених твоїх і змилосердиться над тобою, і знову збере тебе від усіх народів, між якими розсіє тебе Господь Бог твій. Хоча б ти був розсіяний [від краю неба] до краю неба, і звідти збере тебе Господь Бог твій, і звідти візьме тебе, і [звідти] приведе тебе ГОСПОДЬ Бог твій у землю, якою володіли батьки твої, і одержиш її у володіння, і облагодіє тебе і розмножить тебе більше за батьків твоїх (Второзаконня 30:1-5)

Услід за Мойсеєм подальші автори Старого Заповіту продовжили розвивати обіцянку, вперше озвучену ним, – що після втілення Проклять в життя настане відродження. Пророк Єзекіїль використав образ “воскресіння з мертвих”, щоб яскравіше зобразити це для нас. Більш пізні автори наводять рішучі, тривожні й детальні передбачення. Разом вони створили вражаючу низку передбачень, котрі втілюються в життя в наші дні.

Знаки Песаха часів Мойсея

Після смерті Авраама його нащадків почати звати ізраїльтянами. Через 500 років вони перетворилися на багаточисельний народ, але потрапили в рабство до єгиптян.

Вихід

Лідером ізраїльтян був Мойсей. Бог повелів Мойсею вирушити до фараона Єгипту й вимагати звільнення ізраїльтян з рабства. Це поклало початок боротьбі між фараоном і Мойсеєм, під час якої фараона й єгиптян спіткали дев’ять кар. Але навіть після цього фараон відмовився відпустити ізраїльтян, тому Бог збирався наслати смертельну десяту кару. Повний зміст десятої кари в Біблії можна прочитати тут.

Десята кара полягала в тому, що вночі за кожним первістком у країні прийде Божий Янгол смерті – за виключенням тих домів, де було принесене в жертву ягня, а його кров’ю помазані одвірки дверей. Якщо фараон ослухається, його первісток і наступник престолу загине. Кожен дім в Єгипті, де не принесуть в жертву ягня й не помажуть його кров’ю одвірки дверей, втратить первістка. Так Єгипет спіткала всенародна трагедія.

Було обіцяно, що дома ізраїльтян (і єгиптян), де було принесене в жертву ягня, а одвірки дверей помазані його кров’ю, будуть в безпеці. Янгол смерті обмине такі дома. Тому цей день і зоветься Песах обминати» на івриті).

Песах – знак для кого?

Вважається, що кров на одвірках дверей була знаком тільки для Янгола смерті. Але зверніть увагу, що говориться в Біблії:

І сказав ГОСПОДЬ до Мойсея: Я ГОСПОДЬ! І буде та кров [пасхального ягняти] вам знаком на тих домах, що там ви, і побачу ту кров, і обмину вас… (Вихід 12:13)

Хоча ГОСПОДЬ шукав кров на дверях і якщо бачив її, то Смерть обминала дім, але кров була знаком не для Нього. Говориться, що кров була «вам знаком» тобто, людям, включаючи нас з вами.

У чому ж полягає цей знак? Після того, що трапилося, ГОСПОДЬ наказав їм:

А ви будете дотримувати цю річ, як постанови для себе й для синів своїх аж навіки. І станеться, коли ви ввійдете до того Краю… то ви будете додержувати цієї служби… Це жертва Пасха для ГОСПОДА (Вихід 12:24-25, 27)

Особливий єврейський календар

Власне на початку цієї історії говориться, що десята кара поклала початок календарю давніх ізраїльтян, який зараз зоветься єврейським:

І сказав Господь до Мойсея й до Аарона в єгипетськім краї, говорячи… Оцей місяць да буде для вас початок місяців. Він вам перший між місяцями року. (Вихід 12:1-2)

З цього часу ізраїльтяни почали вести календар, згідно якому Песах святкується в один і той же день з року в рік. Ось уже 3500 років єврейський народ кожен рік святкує Песах в пам’ять про те, як їхні предки були врятовані від смерті. Оскільки єврейський календар дещо відрізняється від григоріанського, кожен рік Песах припадає на різні дати по григоріанському календарю.

Ісус і Песах

Сучасна сцена підготовки євреїв до святкування Песаха в пам’ять про

найперший Песах 3500 років тому
Найперший Песах 3500 років тому

Якщо прослідкувати святкування Песаха в історії, ми помітимо дещо незвичайне. Зверніть увагу, коли відбулося затримання й суд над Ісусом:

А Ісуса ведуть від Кайяфи в преторій. Був же ранок. Та вони не ввійшли до преторія, щоб не опоганитись, а щоб їсти Пасху. [Пілат] сказав: Та ви маєте звичай, щоб я випустив вам одного на Пасху. Чи хочете отже, відпущу вам Царя Юдейського? Та знову вони зняли крик, вимагаючи: Не Його… (Від Івана 18:28, 39-40)

Ісус був взятий під варту й страчений на Песах по єврейському календарю – в той же день, коли всі євреї приносили в жертву ягня в пам’ять про ягнят, котрі в 1500 році до н.е. змусили Смерть обійти стороною їх дім. Ми пам’ятаємо із «Жертви Авраама», що одне із імен Ісуса було:

Наступного дня Іван (тобто Іван Хреститель) бачить Ісуса, що до нього йде, та й каже: Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере! (Від Івана 1:29)

Ісус, «Агнець Божий» був принесений в жертву в той же день, коли всі євреї приносили в жертву ягня в пам’ять про найперший Песах, з котрого бере початок їх календар. Тому єврейський Песах припадає на той же час, що й Пасха. Пасха – в пам’ять про смерть Ісуса, і так як вона відбулася на Песах, то Песах і Пасха знаходяться поряд. (Оскільки григоріанський календар відрізняється від єврейського, вони припадають не на один і той же день, а, як правило, на один і той же тиждень).

Знаки, знаки – вони повсюди

Повернемося до найпершого Песаху часів Мойсея, коли кров на одвірку дверей була «знаком» не лише для Бога, але й для нас. Давайте ближче розглянемо знаки, щоб зрозуміти, як вони діють.

Знаки діють як вказівки, змушуючи нас думати про позначуване ними поняття
Знаки діють як вказівки, змушуючи нас думати про позначуване ними поняття

Побачивши знак «череп і кості», ми думаємо про смерть і небезпеку. Жовта буква «М» в вигляді арки змушує нас думати про Макдональдс. Знак ‘√’ на бандані Надаля – емблема фірми Nike. Nike хоче, щоб ми подумали про них, помітивши цю емблему на бандані Надаля. Функція знаків полягає в тому, щоб направити наше мислення не на сам знак як такий, а на позначуване ним поняття.

Бог сказав Мойсею, що кров першого Песаха була знаком. На що ж Бог вказував за допомогою цього знаку? Примітний час, коли ягнят приносили в жертву – це той же день, коли був розп’ятий Ісус, «Агнець Божий», тож цей знак вказує на майбутню жертву Ісуса.

В нашому мисленні це працює так, як я зобразив на малюнку нижче.

Песах – це знак, що вказує на Ісуса через співвіднесеність часу Песаха з розп’яттям Ісуса
Песах – це знак, що вказує на Ісуса через співвіднесеність часу Песаха з розп’яттям Ісуса

 

 

 

 

 

 

Цей знак має направити наші думки на жертву Ісуса. Під час найпершого Песаху ягнята були принесені в жертву, а одвірки помазані їхньою кров’ю, щоб смерть обминула людей. Тож знак, що вказує на Ісуса, має повідомити нам, що «Агнець Божий» був також принесений у жертву, а його кров пролилася для того, щоб смерть обминула нас з вами.

З «Жертви Авраама» ми знаємо, що місце, де замість Ісака помер агнець – гора Моріа – це те ж саме місце, де 2000 років потому був принесений в жертву Ісус. Це приводиться для того, щоб ми «зрозуміли» значення цієї жертви через вказівку на місце. Песах також вказує на жертву Ісуса, але за допомогою іншого знаку – дня календаря, що веде свій початок з найпершого Песаха. Так двома різними способами найважливіші історії Старого Завіту (за допомогою жертовного ягняти) прямо вказують на смерть Ісуса. Мені не йде на думку жодна інша людина в історії, чия смерть (чи життєві досягнення) були б передбачені такими двома вражаючими способами. А Вам?

Ці дві події (жертва Авраама й Песах) показують нам, що було б розумно вважати Ісуса центром Божественного задуму.

Але чому Бог помістив ці Знаки в давній історії для передбачення розп’яття Ісуса? Чому це так важливо? Для чого світу знадобилися ці криваві символи? І чи являється це значущим сьогодні? Для відповіді на ці питання, нам потрібно розглядати Біблію з самого початку, щоб зрозуміти події, що відбулися на початку часів.

 

Авраам: як Господь нагледить

Авраам вирушив у похід на землю сучасного Ізраїлю 4000 років тому назад. Бог обіцяв йому сина, від якого піде «велика нація», але син народився лише тоді, коли Авраам був дуже літньою людиною. Сучасні євреї й араби походять від Авраама, тож ми знаємо, що обіцянка збулася й Аврааму відведена важлива роль в історії як родоначальнику великих націй.

Авраам був дуже щасливим, дивлячись, як дорослішає його син Ісаак. Але потім Бог послав Аврааму дуже складне випробування. Бог сказав:

Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі. (Буття 22:2)

Це важко зрозуміти! Навіщо Богу було наказувати Аврааму вчинити так? Але Авраам, котрий навчився довіряти Богу – навіть коли не розумів

…встав рано вранці… і взяв із собою двох слуг та Ісака, сина свого… і пішов він до місця, що про нього сказав йому Бог. (Буття 22:3)

Через три дні мандрівки вони досягли гори. Потім

… вони прийшли до місця, що про нього сказав йому Бог. І збудував там Авраам жертівника, і дрова розклав, і зв’язав Ісака, сина свого, і поклав його на жертівника над дровами. І простяг Авраам свою руку, і взяв ножа, щоб зарізати сина свого. (Буття 22:9-10)

Авраам був готовий виконати волю Бога. Але в цей момент відбулося дещо вражаюче:

Та озвався до нього Ангол Господній із неба й сказав: Аврааме, Аврааме! А той відізвався: Ось я!

І Ангол промовив: Не витягай своєї руки до хлопця, і нічого йому не чини, бо тепер Я довідався, що ти богобійний, і не пожалів для Мене сина свого, одинака свого.

А Авраам звів очі свої та й побачив, аж ось один баран зав’яз у гущавині своїми рогами. І пішов Авраам, і взяв барана, і приніс його на цілопалення замість сина свого. (Буття 22:11-13)

В останню мить Ісак був врятований від смерті, а Авраам побачив барана й приніс його в жертву замість свого сина. Господь послав барана, щоб той зайняв місце Ісака.

Тепер я хочу задати питання: в цей момент історії баран був живий чи мертвий? Чому я запитую? Тому, що далі Авраам дасть назву місцю, де відбулося жертвоприношення, і більшість із нас упускають важливість цієї назви. Історія продовжується…

І назвав Авраам ім’я місця того: Господь нагледить, що й сьогодні говориться: На горі Господь з’явиться. (Буття 22:14)

Ще одне питання: назва, котру Авраам дав цьому місцю («Господь нагледить»),  в минулому, теперішньому чи майбутньому часі?

Звернення в майбутнє, а не в минуле

Тут чітко вказано на майбутній час. Багато хто вважає, що коли Авраам давав назву цьому місцю, він думав про барана, якого послав Господь і який зав’яз у гущавині, а потім був принесений у жертву замість його сина Ісака. Але коли Авраам нарікав це місце, баран був уже мертвий і принесений на цілопалення. Якби Авраам думав про барана – вже мертвого й принесеного в жертву – він би дав назву цьому місцю «Господь нагледів»  – в минулому часі. І його заключною фразою було б «На горі Господь з’явився». Але назва звернена в майбутнє, а не в минуле. Авраам не думав про щойно принесеного в жертву барана. Він назвав це місце для чогось ще, що відбудеться в майбутньому. Але для чого?

Де це місце?

Згадайте, де відбулося жертвоприношення, про це говориться на початку історії:

 («Візьми… Ісака; Ісака, та й піди собі до краю Морія »)

Це відбулося на землі «Моріа». Де розташована ця земля? У часи Авраама (2000 років до н.е.) вона являла собою пустельну місцевість з декількома чагарниками; і тут на одній із гір Авраам приніс в жертву дикого барана замість свого сина Ісака. Але тисячу років потому (1000 років до н.е.) цар Давид звів там місто Єрусалим, а його син Соломон збудував перший єврейський Храм. У Старому Завіті говориться, що:

І зачав Соломон будувати Господній дім в Єрусалимі на горі Морія (2 Хроніки 3:1)

Гора Моріа перетворилась на Єрусалим – єврейське місто з єврейським Храмом. Сьогодні вона являється святим місцем для єврейського народу, а Єрусалим є столицею Ізраїлю.

Жертва Авраама й Ісуса

Давайте згадаємо всі імена Ісуса. Він найбільш широко відомий як «Христос». Але його називали й іншими іменами, зокрема:

Наступного дня Іван бачить Ісуса, що до нього йде, та й каже: Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере! (Від Івана 1:29)

Ісуса також називали «Агнець Божий». Згадайте завершення життя Ісуса. Де він був затриманий і розп’ятий? Це відбулося в Єрусалимі (те ж саме, що «гора Моріа»). Дуже чітко сказано, що:

І, дізнавшись, що Він із влади Ірода, [Пілат] відіслав Його Іродові, бо той в Єрусалимі також перебував тими днями (Від Луки 23:7)

Затримання, суд і страта Ісуса відбулися в Єрусалимі (= гора Моріа). Хронологічна послідовність показує події, що відбулися на горі Моріа.

Ключові події на горі Моріа
Ключові події на горі Моріа

Повернемося до Авраама. Чому він дав назву цьому місцю в майбутньому часі «Господь нагледить»? Ісак був врятований в останню мить, коли замість нього принесли в жертву агнця. 2000 років потому Ісуса називають «Агнець Божий» і приносять в жертву на тому ж самому місці – щоб ми з вами могли жити.

Божественний задум

Ніби Вищий Розум поєднав ці дві події, розділені двома тисячоліттями історії. Цей зв’язок унікальний, тому що перша подія вказує на більш пізню подію назвою місця в майбутньому часі. Звідки Аврааму було відомо, що відбудеться в майбутньому? Жодній людині не відомо майбутнє, особливо таке далеке майбутнє. Воно відоме тільки Богу. Передбачення майбутнього й дві події, що відбулися на одному й тому самому місці, свідчать не про людський задум, а про задум Божий. Бог хоче, щоб ми сприймали це, як зображено нижче:

Жертва Авраама на горі Моріа – це знамення, що вказує на жертву Ісуса
Жертва Авраама на горі Моріа – це знамення, що вказує на жертву Ісуса

Блага вість для всіх націй

Ця історія також містить обіцянку для вас. У кінці історії Бог обіцяє Аврааму, що:

І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу. (Буття 22:18)

Якщо ви належите до одного з «народів землі», то вас також стосується обіцянка на Боже «благословення».

Що це за «благословення»? Як його здобути? Повернемося до нашої історії. Як агнець врятував Ісака від смерті, так і Ісус, агнець Божий, своєю жертвою в тому ж самому місці рятує нас від влади смерті. Якщо це правда, це дійсно Блага вість.

Жертвоприношення Авраама на горі Морія являється важливою подією в давній історії.  У наші дні про нього пам’ятають і вшановують мільйони людей по всьому світу. Але це також історія і для нас – нащадків, котрі живуть 4000 років потому.

Тема продовжується з Мойсеєм.

Досягти праведності – приклад Авраама

Раніше ми побачили, що Авраам досяг праведності лише завдяки своїй вірі. Про це йдеться в цьому короткому реченні:

І ввірував Авраам Господеві, а Він залічив йому те в праведність (Буття 15:6)

Віра – це не про існування Бога

Задумайтесь, що означає «віра». Багато людей вважають, що «віра» означає вірити в існування Бога. Ми думаємо, що Богу достатньо нашої віри в те, що Він є. Але в Біблії говориться по-іншому:

Чи віруєш ти, що Бог один? Добре робиш! Та й демони вірують і тремтять. (Якова 2:19)

Тут Біблія за допомогою сарказму доносить думку, що просто віра в існування Бога ставить нас в один ряд з дияволом. Так, Авраам вірив в існування Бога, але не в цьому сенс його праведності. Бог обіцяв Аврааму, що Він дасть йому сина. Авраам мав вирішити  –  вірити чи ні в цю обіцянку, знаючи, що йому було за вісімдесят, а його дружині –  за сімдесят.  Він повірив, що Бог якимось чином виконає цю обіцянку для нього. Віра в цій історії означає довіру. Авраам вирішив довіритися Богові за сина.

Коли Авраам вибрав повірити Божій обіцянці про сина, Бог також дав йому – «дарував» – праведність. Зрештою, Авраам отримав виконану обіцянку (сина, від якого пішов великий народ), а також досяг праведності.

Праведність – не від заслуг чи зусиль

Авраам не «заробив» праведність; вона була «дарована» йому. У чому різниця? Якщо ми щось «заробляємо», ми працюємо заради цього – і заслужуємо це. Це як отримання заробітної платні за свою роботу. Але коли щось даровано нам, це дається нам просто так. Ми не заробляємо це чи заслужуємо, а просто отримуємо.

Ми думаємо, що переважуючи добрими вчинками погані,  роблячи добрі справи або виконуючи свої обов’язки, ми зможемо заслужити праведність. Авраам доводить, що ця ідея помилкова. Він не намагався заробити праведність. Він просто вирішив повірити обіцянці, запропонованій йому Богом, і праведність була дарована йому.

Віра Авраама: він поставив своє життя на неї

Вибір повірити в обіцянку про сина був простий, але не легкий. Коли Бог вперше пообіцяв йому «Велику націю», йому було 75 років, і він покинув свою рідну країну й вирушив в Ханаан. Майже десять років минуло, а Авраам і Сара до сих пір не мали дитину – не кажучи вже про націю! «Чому Бог ще не дав нам сина, якщо він міг би зробити це»? – задавався він питанням. Авраам вірив обіцянці про сина, тому що він довіряв Богу, хоча й не розумів до кінця даної йому обіцянки й не мав усіх відповідей на свої питання.

Віра в обіцянку потребувала активного очікування. Все його життя було перерване, поки він жив в наметах в очікуванні обіцяного. Було б набагато простіше знайти виправдання й повернутися додому в Месопотамію (сучасний Ірак), який він залишив багато років тому, і де досі жив його брат з сім’єю. Життя там було комфортним.

Його довіра до обіцяного взяла верх над звичними цілями в житті – безпекою, комфортом і благополуччям. Він міг би не повірити в обіцянку, все ще вірячи в існування Бога й продовжуючи свою релігійну діяльність і добрі справи. Тоді б він зберіг свою релігію, але йому не була б «дарована» праведність.

Приклад для нас

Інша частина Біблії розглядає Авраама як приклад для нас. Віра Авраама в обіцянку від Бога й дарування йому праведності, є зразком для нас. Біблія приводить також інші обіцянки, котрі Бог дає всім нам. Ми також повинні вибрати, довіритися ним чи ні.

Ось приклад такої обіцянки:

А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його.13 Що не з крові, ні з похоті тіла, ні з похоті мужа, але народились від Бога (Івана 1:12-13)

Сьогодні ми знаємо, що обіцянка Аврааму збулася. Не можна заперечувати, що єврейський народ сьогодні існує як нація, що походить від Авраама. Як і в випадку з Авраамом, перед нами сьогодні стоїть обіцянка, що здається малоймовірною і викликає  питання. Подібно до Авраама, ми робимо вибір – довіритися цій обіцянці чи ні.

Хто платить за праведність?

Авраам довів, що праведність дається в якості подарунка. Отримуючи подарунок,  ми не платимо за нього – інакше це не подарунок. Дарувальник є тим, хто платить. Бог – дарувальник праведності, він і платитиме за неї. Як Він це зробить? Ми побачимо в нашій наступній статті.

 

Нестаріюча обіцянка до непоміченого чоловіка

Те, що зараз світ зосереджує велику увагу на спорті й політиці – швидко забудеться, як тільки ми перейдемо до інших розваг, чемпіонатів або політичних подій. Яскрава подія одного дня швидко стає забутою на наступний. Ми побачили в нашій попередній статті, що так само було в стародавні часи Авраама. Важливі досягнення, які утримували увагу людей 4000 років тому, зараз зовсім забуті, але обіцянка дана окремому чоловіку, хоча й повністю випущена з уваги в той час, розвивається і продовжує розгортатися на наших очах . Обіцянка, дана Авраамові близько 4000 років тому, збулася . Можливо, Бог дійсно існує й працює у світі.

Авраамова скарга

Кілька років минуло в житті Авраама з тих пір, як обіцянка, записана в Бутті 12, була проголошена. У покорі Авраам вирушив до Ханаану (Землі обітованої) – території нинішнього Ізраїлю, але народження обіцяного сина не відбулося. Тому Авраам почав турбуватися.

Тоді слово Господнє було до Авраама у видінні:

«Не бійся, Авраме;  Я твій щит, нагорода твоя вельми зросте» .

Але Аврам сказав: «Господе, Боже! Що Ти даси мені? Я лишаюся бездітним; і керуючий у домі моєму, сей Елі-Езер із Дамаску». І сказав Аврам : «Отож, Ти не дав мені нащадків, і ось, домоправитель мій – спадкоємець мій». (Буття 15:1-3)

Божа обіцянка

Авраам ночував під відкритим небом в очікуванні початку “Великої нації”, яку Бог йому обіцяв. Але нічого не відбувалося, а йому було вже близько 85 років (10 років пройшло з моменту його походу). Він скаржився, що Бог не дотримав свою обіцянку. Їх бесіда продовжилася:

Тоді слово Господнє було до нього: «Він не буде спадкоємець тобі, але той, хто вийде з твого нутра, він буде спадкоємець тобі». Господь вивів його надвір і сказав : «Подивися на небо та зорі злічи, коли тільки зможеш ти їх полічити». І до нього прорік : «Таким буде  потомство твоє!» ( Буття 15:4-5 )

Таким чином, Бог розширив свою початкову обіцянку, заявивши, що Авраам отримає сина, від якого піде народ незліченний, як зірки в небі. І цей народ отримає Землю Обітовану – територію нинішнього Ізраїлю.

Відповідь Авраама: довговічні наслідки

Як же Авраам відповів на обіцянку? Далі йде речення, яке сама Біблія відносить до одного з найбільш важливих у всій Біблії. Це допомагає нам зрозуміти Біблію і показує серце Бога. У ньому говориться:

«І ввірував Авраам Господу, а він залічив йому те в праведність». (Буття 15:6)

Буде  легше зрозуміти це речення, якщо замінити займенники на імена таким чином:

«І ввірував Авраам Господу, а Господь залічив Аврааму те в праведність». ( Буття 15:6 )

Таке коротке просте речення, але дійсно значиме. Чому? Тому, що в цьому короткому реченні Авраам отримує «праведність». Це одна – і єдина якість, якої ми повинні дотримуватись перед Богом .

Розгляд нашої проблеми: зіпсованість

З точки зору Бога, хоча ми були й створені за образом Божим, щось трапилось, що зіпсувало нас. У Біблії сказано:

Господь дивиться з небес на синів людських, щоб побачити, чи є там розумний, що шукає Бога. Усе повідступало, разом стали бридкими вони, нема доброчинця, нема ні одного. (Псалом 14: 2-3)

Наша зіпсованість призвела до нашої звички не робити те, що добре – результат у порожнечі й смерті. Якщо ви сумніваєтесь у цьому, почитайте світові заголовки новин і подивіться, що люди робили останні 24 години. Це означає, що ми відокремлені від Бога Праведного, тому що нам бракує праведності.

Наша зіпсованість відштовхує Бога так само, як ми б трималися подалі від тіла мертвого щура. Ми б не хотіли знаходитися поруч з ним. Таким чином, слова пророка Ісаї в Біблії збуваються.

«Усі ми стали – мов нечистий, і вся праведність наша, – наче поплямований одяг, і всі ми зблякли, мовби листок, і беззаконня наші, наче вітер, несуть нас геть». (Ісаї 64:6)

Авраам та праведність

Але в цій розмові між Авраамом і Богом ми знаходимо тиху заяву, що Авраам здобув «праведність», і Бог приймає її незважаючи на те, що Авраам був не безгрішний. Отже, що Авраам «зробив», щоб здобути цю праведність? Говориться, що Авраам просто «вірив». І це все?! Ми намагаємося здобути праведність своїми діяннями, але цей чоловік, Авраам, здобув її лише завдяки своїй «вірі».

Але що значить віра? І яке відношення вона має до нашої з вами праведності? Ми розберемо це в наступній статті.

Давня обіцянка, яка все ще впливає на сьогодення

Хоча Ізраїль маленька країна, вона завжди в новинах через конфлікт, напруженість на Близькому Сході і війни. Чому? Зверніть увагу на історію Ізраїлю в книзі Буття, в Біблії: вона розповідає, що 4000 років тому чоловік, котрий зараз є дуже відомим, вирушив у похід у ту частину світу. Біблія говорить, що його історія впливає на наше майбутнє.

Цей давній чоловік – Авраам (також відомий як Аврам). Ми можемо сприймати його історію всерйоз, тому що райони й міста, які він відвідав, згадуються також в інших старих рукописах.

Обіцянка Аврааму

Бог дав обіцянку Авраамові:

«І народом великим тебе Я вчиню, і поблагословлю Я тебе;

І звеличу ймення твоє, і будеш ти благословенням.

І поблагословлю, хто тебе благословить, хто ж тебе проклинає того прокляну;

І благословляться в тобі всі племена землі!» (Буття 12:2-3)

Ім’я Авраама стало Великим

Більшість із нас цікавить, чи існує Бог і чи Він дійсно біблейський Бог. У Біблії Бог говорить: “І звеличу ймення твоє», і сьогодні ім’я Авраама / Аврама відоме у всьому світі. Обіцянка збулася. Найбільш ранні рукописи книги Буття, знайдені в сувоях Мертвого моря, датуються 200-100 р. до н.е.; це значить, що з того часу обіцянка була вже в письмовій формі. У той час ім’я Авраама не було добре відомо, тому обіцянка збулася тільки після того, як була записана, але не раніше.

… завдяки його великій нації       

Дивно, але Авраам насправді не зробив нічого значимого за своє життя. Він не був великим письменником, царем, винахідником або військовим лідером. Єдине, що він зробив – це послухався наказу й вирушив у похід, а також став батьком кількох дітей. Його ім’я є великим тільки завдяки тому, що його діти стали нацією (націями), яка зберегла запис про його життя, а потім окремі люди й народи, що походили від нього, стали великими. Це саме те, що було обіцяно в Бутті 12 (“І народом великим тебе Я вчиню… І звеличу ймення твоє “). Ніхто інший, з усієї історії людства, не є таким відомим лише завдяки своїм нащадкам, а не великим досягненням у власному житті.

волею Господа

Євреї, що походять від Авраама, насправді ніколи не були нацією, яка асоціюється з величчю. Вони не захоплювали великих імперій, як римляни, не створювали великих пам’ятників, як єгиптяни піраміди. Їх слава походить від Закону й Книги, яку вони написали; від декількох видатних людей, які були євреями; від того, що вони жили й розвивались дещо відокремленою групою протягом тисяч років. Їх велич не в тому, що вони зробили, а в тому, що було зроблено для і через них. Обіцянка говорить неодноразово, що “Я вчиню …”. Їх унікальна велич відбулася завдяки Богу, а не завдяки їхнім власним здібностям, завоюванням чи зусиллям.

Обіцянка Аврааму збулася, бо він довіряв обіцянці й обрав “шлях менш розвіданий”. Подумайте, наскільки імовірним було те, що обіцянка не збудеться, однак вона збулася й продовжує розгортатися, як і було заявлено тисячі років тому. Яке сильне підтвердження того, що обіцянка збулася тільки завдяки силі й авторитету Господа.

Подорож, що до сих пір приголомшує світ

Похід Авраама
Карта зображує похід Авраама: Від Ур -> Харан -> Ханаан – Земля обітована

Біблія говорить, що тоді “Пішов Аврам, як сказав йому Господь” (Буття 12, 4). Він розпочав подорож, показану на карті, яка до сих пір впливає на історію.

Благословення до нас

Обіцянка містить в собі дещо ще. Благословення було не тільки для Авраама. Бог каже, що “благословляться в тобі всі племена землі!” (через Авраама). Ми повинні звернути увагу, тому що ви і я – частина всіх народів на землі, незалежно від нашої релігії, кольору шкіри, походження, національності, соціального статусу або мови. Обіцяне благословення стосується кожного, хто живе зараз на землі! Яким чином? Коли? Яке саме благословення? Це не ясно сказано, але оскільки ми знаємо, що перші частини цієї обіцянки збулися, ми можемо бути впевнені, що остання частина також збудеться. Ми знаходимо ключ до розкриття цієї таємниці, продовжуючи стежити за подорожжю Авраама в нашій наступній статті.