Чому Ісуса називають «Христос»?

Я іноді запитую людей, яке прізвище було в Ісуса. Найчастіше вони відповідають: «Думаю, що його прізвище – Христос, але я не впевнений/а». Тоді я продовжую: «Якщо це так, то в його дитинстві чи брали Йосиф Христос і Марія Христос маленького Ісуса Христа з собою на ринок?» Коли люди чують це в такому контексті, то розуміють, що «Христос» – не прізвище Ісуса. Що ж це за слово «Христос»? Звідки воно походить? Що означає? Ми дізнаємося в даній статті.

Переклад і транслітерація

Спочатку ознайомимося з одним із прийомів перекладу. Перекладачі іноді передають поняття на іншу мову за допомогою схожого звучання, а не по значенню, особливо в відношенні імен або титулів. Цей прийом має назву транслітерація. Перекладачі Біблії також приймали рішення, яким способом краще передати її слова на цільовій мові (зокрема, імена й титули) – шляхом їх перекладу (тобто, по значенню) або шляхом транслітерації (тобто, по звучанню). Спеціального правила для цього не існує.

Септуагінта

Перший переклад Біблії був зроблений в 250р. до н.е., коли Старий Заповіт був перекладений з івриту на грецьку мову. Цей переклад має назву Септуагінта (або LXX) і використовується до сьогодні. Оскільки Новий Заповіт був написаний через 300 років грецькою мовою, його автори цитували саме Септуагінту на грецькій мові, а не Старий Заповіт на івриті.

Переклад і транслітерація в Септуагінті

На малюнку нижче показано, як це відображається в сучасних текстах Біблії:

Напрямки перекладів від оригіналу до сучасної Біблії
Напрямки перекладів від оригіналу до сучасної Біблії

Старий Заповіт був написаний на івриті – сектор №1. Стрілка від сектору №1 до №2 показує його переклад на грецьку мову в 250р. до н.е. На той момент текст Старого Заповіту існував уже на двох мовах – на івриті і грецькій. Новий Заповіт був написаний грецькою мовою, тому його поміщено у сектор №2. І Старий, і Новий Заповіт були доступні грецькою мовою, яка була універсальною мовою 2000 років тому назад.

У нижньому секторі №3 вказано сучасну мову, наприклад, українську. Як правило, переклад Старого Заповіту виконувався з оригіналу на івриті (стрілка з сектора №1 в №3), а Нового Заповіту – з оригіналу на грецькій мові (№2 -> №3).

Походження слова «Христос»

Тепер у тій самій послідовності розглянемо слово «Христос», котре з’являється в Новому Заповіті українською мовою.

Походження слова «Христос» у Біблії
Походження слова «Христос» у Біблії

Оригінальне слово на івриті в Старому Заповіті було «mashiyach»; тлумачний словник дає визначення його як «помазаний або посвячений» чоловік. Іудейські царі проходили помазання (обряд помазання єлеєм) перед вступом на престол, тому вони були помазанцями, або месіями. Старий Заповіт також містить пророцтво про особливого месію. Для Септуагінти перекладачі підібрали еквівалент на грецькій мові зі схожим значенням Χριστός (котре звучить як Христос); це слово походить від chrio, що означає «мазати або натирати єлеєм». Отже, слово Christos було передано в грецькій Септуагінті по значенню (а не транслітеровано по звучанню) з оригінального ‘mashiyach’ на івриті. Автори Нового Заповіту продовжили використовувати слово Христос у своїх текстах, щоб співвіднести Ісуса з помазанцем.

У Біблії українською мовою старозавітне слово Mashiyach найчастіше перекладено з івриту як «Помазанець», але іноді транслітеровано як «Месія». Новозавітне Christos транслітеровано як «Христос». Слово «Христос» позначає дуже специфічний старозавітний титул; воно утворилося шляхом перекладу з івриту на грецьку, а потім шляхом транслітерації з грецької на українську мову.

Оскільки слово «Христос» у сучасних текстах Старого Заповіту зустрічається нечасто, його зв’язок зі Старий Заповітом складніше прослідкувати. Але наш аналіз показує, що біблійне «Христос» = «Месія» = «Помазанець», і це слово позначає особливий титул.

Христос, передбачений у 1-му столітті

Нижче наведена реакція царя Ірода, коли волхви пришли зі сходу поклонитися «Царю Юдейському» – це також добре відомий уривок із різдвяної історії. Зверніть увагу, що слово «Цар» написано з великої літери, щоб позначити грядущого Царя над царями:

… мудреці прибули до Єрусалиму зо сходу, і питали: Де народжений Цар Юдейський? І, як зачув це цар Ірод, занепокоївся, і з ним увесь Єрусалим. І, зібравши всіх первосвящеників і книжників людських, він випитував у них, де має Христос народитись? (Від Матвія 2:1-4)

Поняття «Христос» було добре відоме Іроду і його духовним радникам – ще до народження Ісуса – і в даному випадку воно використане без вказівки конкретно на Ісуса. Це тому, що «Христос» походить з Нового Заповіту на грецькій мові, котрий повсюдно читали євреї в 1-му столітті. «Христос» був (і досі є) титулом, а не ім’ям. Це слово з’явилося за сотні років до християнства.

Старозавітні пророцтва про прихід «Христа»

Насправді, пророчий титул «Христос» зустрічається уже в Псалмах, написаних Давидом близько 1000р. до н.е., – задовго до народження Ісуса.

Земні царі повстають… проти ГОСПОДА та Його Помазанця… Але Той, Хто на небесах пробуває посміється, Владика їх висміє! Він тоді … промовить до них: Я ж помазав Свого Царя на Сіон, святу гору Свою. Я хочу звістити постанову: Промовив до Мене Господь: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив. Блаженні усі, хто на Нього надіється! (Псалом 2:2-7)

Псалом 2 в Септуагінті читається наступним чином (я цитую його з транслітерованим словом Христос, щоб ви побачили титул «Христос», ніби читаєте Септуагінту):

Земні царі повстають… проти ГОСПОДА та Його Христа… Але Той, Хто на небесах пробуває посміється, Владика їх висміє! Він тоді … промовить до них… (Псалом 2)

Тепер ви «бачите» Христа в цьому абзаці, як і читач в 1-му столітті. Наступні псалми мають ще посилання на прихід Христа. Для кращого розуміння я приводжу стандартний уривок поряд з уривком, що містить транслітероване слово «Христос».

Псалом 132 – з івриту Псалом 132 – з Септуагінти
О Господи, … 10Ради Давида, Свого раба, не відвертай лиця від Свого помазанця. 11Господь присягнув був Давидові правду, і не відступить від неї: Від плоду утроби твоєї Я посаджу на престолі твоїм! 17Я там вирощу рога Давидового, для Свого помазанця вготую світильника. О Господи, … 10Ради Давида, Свого раба, не відвертай лиця від Свого Христа. 11Господь присягнув був Давидові правду, і не відступить від неї: Від плоду утроби твоєї Я посаджу на престолі твоїм! 17Я там вирощу рога Давидового, для Свого Христа вготую світильника.

Псалом 132 звернений у майбутнє («…Я там вирощу рога Давидового…»), як і багато інших уривків Старого Заповіту. Справа не в тому, що Новий Заповіт бере положення зі Старого Заповіту й «підстроює» їх під Ісуса. Євреї весь цей час ждуть свого Месію (чи Христа). Той факт, що вони ждуть і сподіваються на прихід Месії, пояснюється пророцтвами Старого Заповіту, котрі звернені в майбутнє.

Старозавітні пророцтва: специфічні, як система ключ-замок

Специфічні передбачення майбутнього у Старому Заповіті роблять його незвичайною книгою. Це ніби дверний замок. Замок має певну конструкцію, тому тільки конкретний «ключ», що підходить до замка, може відкрити його. Старий Заповіт також можна порівняти з замком. Ми зустрічали свідчення цього в статтях Жертва Авраама, Початок Адама і Песах Мойсея. Псалом 132 містить умову, що «Христос» має походити з роду Давида. Доречне запитання: чи являється Ісус тим самим підходящим «ключем», котрий відкриває пророцтва? Ми розглядаємо це питання далі.

Чи є Біблія текстуально достовірною? Або ж її зміст викривлений?

Вступ до текстуального критицизму й Біблія

У нашу сучасну добу науки й освіти ми ставимо під сумнів більшість ненаукових вірувань, властивих попереднім поколінням. Такий скептицизм спрямований на релігійні книги в цілому й Біблію зокрема. Багато хто ставить під сумнів надійність Біблії. Це зумовлено тим, що нам відомо про Біблію. Все-таки, вона була  написана понад дві тисячі років тому назад. Протягом більшої частини цих тисячоліть не існувало друкарських верстатів, копіювальних апаратів і видавництв. Тому копії з оригінальних рукописів переписувалися від руки, з покоління в покоління; з плином часу вимирали й з’являлися мови, змінялися імперії, й приходили нові сили. Оскільки оригінальні рукописи не дійшли до наших днів, як ми можемо бути впевнені, що текст сучасної Біблії саме такий, яким він вийшов давним-давно з-під пера її авторів?

Багато дітей полюбляють гру зіпсований телефон – вони сідають у коло, і ведучий шепоче загадане повідомлення на вухо першому гравцеві, той у свою чергу шепоче його наступному гравцеві й так далі по ланцюжку, поки слово не обійде коло. Потім останній гравець вголос говорить те, що почув, і діти відзначають, наскільки сильно було викривлене початкове слово, обійшовши коло. Чи можна порівнювати цю гру з етапами існування Біблії в історії? І чи можливо, що тексти, які ми читаємо зараз, суттєво відрізняються від своїх першоджерел?

Принципи текстуального критицизму

Звичайно, це питання актуальне для будь-якого давнього твору. На малюнку нижче зображений процес збереження давніх творів з плином часу. Для прикладу взято твір, написаний в 500 р. до н.е. (ця дата вибрана винятково для прикладу). Оригінал не міг існувати нескінченно довго, тому до моменту його псування, втрати або знищення з нього робилася рукописна копія (1-ша копія). Переписуванням творів від руки займалися спеціально навчені люди – писарі. З роками з копії робилися інші копії (2-га копія й 3-я копія). У якийсь момент зберігалась копія, яку ми маємо в своєму розпорядженні сьогодні (3-я копія).

На нашому малюнку ця існуюча сьогодні копія датована 500р. н.е. Це означає, що найраніші дані про стан документу з’явилися лише в 500 р. н.е. Отже, період з 500р. до н.е. по 500р. н.е. (позначений x на діаграмі) – це період, за який ми не можемо перевірити достовірність копії, оскільки жоден рукопис цього періоду не зберігся. Наприклад, якщо помилки (умисні або іншого характеру) були допущені при переписуванні 2-ї копії з 1-ї копії, ми не зможемо виявити їх, оскільки жоден із цих документів не зберігся, щоб можна було порівняти їх один з одним. Тому період часу до появи існуючих сьогодні копій (період x) – це період текстуальної невизначеності. Принцип для перевірки текстуальної надійності полягає в вимірі часового діапазону. Чим коротше цей діапазон (позначений x на діаграмі), тем вища впевненість у достовірному збереженні документу до наших днів, оскільки період невизначеності менш тривалий.

Звісно, як правило, більше однієї рукописної копії документу існує сьогодні. Припустимо, що ми маємо в своєму розпорядженні дві такі рукописні копії і в тому ж самому місці кожної з них бачимо наступний переклад фрази:

Автор оригіналу писав про жах АБО про жар, і в одному з цих рукописів при переписуванні допущена помилка. Питання в тому, – у якому саме рукописі помилка? На основі даних, котрими ми володіємо, це дуже важко визначити.

Тепер припустимо, що збереглися ще дві рукописні копії того ж самого твору, як зображено нижче:

Тепер легше виявити, у якому з рукописів була допущена помилка. Малоймовірно, що одна й та сама помилка повторювалась тричі, скоріше за все, вона була допущена всього раз; тому очевидно, що Копія №2 містить помилку, і автор писав про жах, а не про жар.

Цей простий приклад демонструє другий принцип перевірки цілісності рукопису – чим більше збереглося його копій, тим легше виявити й виправити помилки, встановивши з достатньою точністю зміст оригіналу.

Текстуальний критицизм класичних греко-римських праць у порівнянні з Новим Заповітом

Ми ознайомилися з двома індикаторами, що застосовуються для визначення текстуальної надійності давніх документів: 1) вимірювання часового діапазону від написання оригіналу до появи його найдавніших збережених копій і 2) кількість збережених копій оригіналу. Оскільки ці індикатори релевантні до будь-якого давнього твору, ми можемо застосувати їх як до Біблії, так і до інших античних праць – див. таблицю нижче (1):

Автор Дата написання Найдавніша копія Часовий діапазон, років К-ть копій
Цезарь 50 р. до н.е. 900 р. н.е. 950 10
Платон 350 р. до н.е. 900 р. н.е. 1250 7
Арістотель* 300 р. до н.е. 1100 р. н.е. 1400 5
Фукідід 400 р. до н.е. 900 р. н.е. 1300 8
Геродот 400 р. до н.е. 900 р. н.е. 1300 8
Софокл 400 р. до н.е. 1000 р. н.е. 1400 100
Тацит 100 р. н.е. 1100 р. н.е. 1000 20
Пліній 100 р. н.е. 850 р. н.е. 750 7

* для будь-якої з його праць

Ці автори є найвидатнішими письменниками античності – їх праці визначили розвиток Західної цивілізації. У середньому, вони дійшли до нас у вигляді 10-100 збережених рукописів, котрі були створені майже на 1000 років пізніше за оригінал. З наукової точки зору ми можемо вважати ці рукописи нашою контрольною групою, оскільки вона охоплює дані (а саме – праці класичних письменників), котрі визнаються й використовуються викладачами й університетами по всьому світу.

У наступній таблиці порівнюються біблійні рукописи (зокрема з Нового Заповіту) згідно тих самих критеріїв, що становлять для нас інтерес (2). Можна вважати їх нашою експериментальною групою, котру ми потім порівняємо з контрольною групою, як робиться у будь-якому науковому дослідженні.

Назва Дата написання Найдавніша копія Часовий діапазон, років
Рукопис Джона Райланда 90 р. н.е. 130 р. н.е. 40
Папіруси Бодмера 90 р. н.е. 150-200 р. н.е. 110
Папіруси Честера Бітті 60 р. н.е. *80 р. н.е. 20
Ватиканський кодекс 60-90 р. н.е. 325 р. н.е. 265
Синайський кодекс 60-90 р. н.е. 350 р. н.е. 290

* Традиційно датована 200р. н.е., але в останніх дослідженнях приводиться 80р. н.е.

Кількість рукописів Нового Заповіту така величезна, що перерахувати їх у даній таблиці неможливо. Один із вчених (3), який багато років досліджував цю тему, констатує:

«На сьогоднішній день існує понад 24000 рукописних копій фрагментів Нового Заповіту… Жоден інший документ античності навіть близько не наближається до таких цифр і такого визнання. Для порівняння, «ІЛІАДА» Гомера знаходиться на другому місці з 643-ма копіями, що збереглися».

Провідний вчений із Британського музею (4) підтверджує це:

«Вчені вдоволені тим, що мають у своєму розпорядженні практично оригінальні тексти видатних грецьких і римських авторів… при цьому наші знання їхніх праць основані лише на декількох рукописах, тоді як кількість рукописів Нового Заповіту налічує… тисячі».

Текстуальний критицизм Нового Заповіту й Константин

Значна кількість цих рукописів є надзвичайно давніми. Я маю книгу про найбільш ранні документи Нового Заповіту. Вступ до неї розпочинається так:

«У цій книзі зібрані транскрипції 69 найдавніших рукописів Нового Заповіту… датовані початком 2-го – початком 4-го століття (100-300 рр. н.е.)… вони містять близько 2/3 тексту Нового Заповіту» (5).

Це важливо, тому що ці рукописи були створені до правління римського імператора Константина (близько 325р. н.е.) і до росту впливу Католицької церкви; їх обох часто звинувачують у змінах біблійного тексту. Ми можемо перевірити це твердження й порівняти тексти, написані до Константина (оскільки ми маємо їх у своєму розпорядженні), з тими, що з’явилися пізніше, і знайти відмінності. У результаті порівняння ми побачимо, що тексти повністю співпадають. Послання в текстах від 200р. н. е. точно таке, як у текстах від 1200р. н.е. Ні Католицька церква, ні імператор Константин не вносили змін до Біблії. Це не просто релігійне твердження, воно основане виключно на наукових фактах. Малюнок нижче зображує хронологію рукописів, котрі складають Новий Заповіт у Біблії.

Значення текстуального критицизму Біблії

Що із цього слідує? Безсумнівно, принаймні в тій частині, котру ми можемо об’єктивно виміряти (по кількості існуючих рукописів і часовому діапазону між оригіналом і найдавнішою існуючою копією), Новий Заповіт пройшов перевірку на достовірність у набагато більшій мірі, ніж будь-яка інша класична праця. Висновок, до якого нас підводять усі свідчення, найкраще всього виражений у наступній цитаті (6):

«Ставитися скептично до вихідного тексту Нового Заповіту означає дозволити всій класичній античності канути в морок, оскільки жоден інший документ античного періоду не є настільки ретельно перевіреним бібліографічно, як Новий Заповіт».

Автор закликає нас бути послідовними, адже якщо ми поставимо під сумнів надійність збереженого тексту Біблії, нам слід також відмовитися від всього, що ми знаємо про класичну історію загалом, – а цього досі не зробив жоден знаючий історик. Нам відомо, що біблійні тексти залишалися незмінними під час зміни епох, мов і імперій, оскільки найдавніші існуючі рукописи передують цим подіям. Наприклад, нам відомо, що жоден надто завзятий середньовічний монах не додав нічого до положень Біблії про чудеса Ісуса, оскільки існуючі рукописи передують епосі Середньовіччя і вже розповідають про чудеса, вчинені Ісусом.

Як бути з перекладами Біблії?

Але як бути з помилками, що виникають при перекладі, а також із існуючими сьогодні різними версіями Біблії? Хіба з цього не слідує, що неможливо точно встановити, про що писали автори оригіналу?

Спочатку ми повинні роз’яснити типове хибне уявлення. Багато хто вважає, що сучасна Біблія пройшла декілька етапів перекладу, причому переклад на кожну нову мову здійснювався на основі попереднього перекладу, наприклад, таким чином: грецька мова -> латинь -> середньовічна англійська мова -> шекспірівська англійська мова -> сучасна англійська мова -> інші сучасні мови. Насправді, переклад Біблії на всі сучасні мови здійснювався прямо з мови першоджерела. Напрям перекладу для Нового Заповіту: грецька мова -> сучасна мова, а для Старого Заповіту – іврит -> сучасна мова. Базові тексти на грецькій мові та івриті є стандартними. Відмінності між версіями Біблії пояснюються тим, що лінгвісти підбирали різні еквіваленти для передачі одного й того ж поняття на цільову мову.

Завдяки великій кількості класичних праць, написаних грецькою мовою (оригінальна мова Нового Заповіту), стало можливим точно перекласти думки й слова авторів першоджерел. Зокрема, підтвердженням цьому є різні сучасні версії. Наприклад, прочитайте відомий вірш від Івана 3:16 у трьох загальновідомих варіантах перекладу  і зверніть увагу на незначні відмінності у виборі слів; при цьому ідея і смисл залишаються незмінними:

Так бо полюбив Бог сьвіт, що Сина свого єдинородного дав, щоб кожен, віруючий в Него, не погиб, а мав життє вічнє. Переклад П.Куліша та І.Пулюя

Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. Переклад І. Хоменка

Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Переклад I. Oгієнка

Ви бачите, що між перекладами немає розбіжностей – вони говорять про одне й те саме, трішки відрізняючись лише вибором слів.

Підведемо підсумки: ні з плином часу, ні в процесі перекладу на інші мови не відбулося викривлення ідей і думок, викладених у рукописних першоджерелах Біблії, котрі не дійшли до нас. Ми можемо бути впевнені, що сучасна Біблія точно передає написане авторами давним-давно. Біблія є текстуально надійною.

Важливо чітко уявляти собі, що встановлює й чого не встановлює наше невелике дослідження. Воно не доводить, що Біблія обов’язково являється словом Божим чи описує реальні історичні події. Можна дискутувати (принаймні, на основі наведених тут свідчень), що хоча оригінальні ідеї біблійних авторів були точно передані нам, це не доводить і не вказує на те, що самі ці ідеї були вірними (і що вони дійсно від Бога). Проте усвідомлення текстуальної надійності Біблії є вихідною точкою для серйозного вивчання Біблії з тим, щоб можливо віднайти відповіді на свої питання й дізнатися, яке послання вона несе нам. Біблія стверджує, що її послання – це благословення від Бога. Що якщо це дійсно так? Присвятіть трішки часу знайомству з деякими важливими подіями з Біблії, котрі я пояснюю на даному сайті.

Список використаних джерел
  1. Taken from McDowell, J. Evidence That Demands a Verdict. 1979. стор. 42-48
  2. Comfort, P.W. The Origin of the Bible, 1992. стор. 193
  3. McDowell, J. Evidence That Demands a Verdict. 1979. стор. 40
  4. Kenyon, F.G. (колишній директор Британського музею) Our Bible and the Ancient Manuscripts. 1941 стор.23
  5. Comfort, P.W. “The Text of the Earliest New Testament Greek Manuscripts”. стор. 17. 2001
  6. Montgomery, History and Christianity. 1971. стор.29