Авраам: як Господь нагледить

Авраам вирушив у похід на землю сучасного Ізраїлю 4000 років тому назад. Бог обіцяв йому сина, від якого піде «велика нація», але син народився лише тоді, коли Авраам був дуже літньою людиною. Сучасні євреї й араби походять від Авраама, тож ми знаємо, що обіцянка збулася й Аврааму відведена важлива роль в історії як родоначальнику великих націй.

Авраам був дуже щасливим, дивлячись, як дорослішає його син Ісаак. Але потім Бог послав Аврааму дуже складне випробування. Бог сказав:

Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі. (Буття 22:2)

Це важко зрозуміти! Навіщо Богу було наказувати Аврааму вчинити так? Але Авраам, котрий навчився довіряти Богу – навіть коли не розумів

…встав рано вранці… і взяв із собою двох слуг та Ісака, сина свого… і пішов він до місця, що про нього сказав йому Бог. (Буття 22:3)

Через три дні мандрівки вони досягли гори. Потім

… вони прийшли до місця, що про нього сказав йому Бог. І збудував там Авраам жертівника, і дрова розклав, і зв’язав Ісака, сина свого, і поклав його на жертівника над дровами. І простяг Авраам свою руку, і взяв ножа, щоб зарізати сина свого. (Буття 22:9-10)

Авраам був готовий виконати волю Бога. Але в цей момент відбулося дещо вражаюче:

Та озвався до нього Ангол Господній із неба й сказав: Аврааме, Аврааме! А той відізвався: Ось я!

І Ангол промовив: Не витягай своєї руки до хлопця, і нічого йому не чини, бо тепер Я довідався, що ти богобійний, і не пожалів для Мене сина свого, одинака свого.

А Авраам звів очі свої та й побачив, аж ось один баран зав’яз у гущавині своїми рогами. І пішов Авраам, і взяв барана, і приніс його на цілопалення замість сина свого. (Буття 22:11-13)

В останню мить Ісак був врятований від смерті, а Авраам побачив барана й приніс його в жертву замість свого сина. Господь послав барана, щоб той зайняв місце Ісака.

Тепер я хочу задати питання: в цей момент історії баран був живий чи мертвий? Чому я запитую? Тому, що далі Авраам дасть назву місцю, де відбулося жертвоприношення, і більшість із нас упускають важливість цієї назви. Історія продовжується…

І назвав Авраам ім’я місця того: Господь нагледить, що й сьогодні говориться: На горі Господь з’явиться. (Буття 22:14)

Ще одне питання: назва, котру Авраам дав цьому місцю («Господь нагледить»),  в минулому, теперішньому чи майбутньому часі?

Звернення в майбутнє, а не в минуле

Тут чітко вказано на майбутній час. Багато хто вважає, що коли Авраам давав назву цьому місцю, він думав про барана, якого послав Господь і який зав’яз у гущавині, а потім був принесений у жертву замість його сина Ісака. Але коли Авраам нарікав це місце, баран був уже мертвий і принесений на цілопалення. Якби Авраам думав про барана – вже мертвого й принесеного в жертву – він би дав назву цьому місцю «Господь нагледів»  – в минулому часі. І його заключною фразою було б «На горі Господь з’явився». Але назва звернена в майбутнє, а не в минуле. Авраам не думав про щойно принесеного в жертву барана. Він назвав це місце для чогось ще, що відбудеться в майбутньому. Але для чого?

Де це місце?

Згадайте, де відбулося жертвоприношення, про це говориться на початку історії:

 («Візьми… Ісака; Ісака, та й піди собі до краю Морія »)

Це відбулося на землі «Моріа». Де розташована ця земля? У часи Авраама (2000 років до н.е.) вона являла собою пустельну місцевість з декількома чагарниками; і тут на одній із гір Авраам приніс в жертву дикого барана замість свого сина Ісака. Але тисячу років потому (1000 років до н.е.) цар Давид звів там місто Єрусалим, а його син Соломон збудував перший єврейський Храм. У Старому Завіті говориться, що:

І зачав Соломон будувати Господній дім в Єрусалимі на горі Морія (2 Хроніки 3:1)

Гора Моріа перетворилась на Єрусалим – єврейське місто з єврейським Храмом. Сьогодні вона являється святим місцем для єврейського народу, а Єрусалим є столицею Ізраїлю.

Жертва Авраама й Ісуса

Давайте згадаємо всі імена Ісуса. Він найбільш широко відомий як «Христос». Але його називали й іншими іменами, зокрема:

Наступного дня Іван бачить Ісуса, що до нього йде, та й каже: Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере! (Від Івана 1:29)

Ісуса також називали «Агнець Божий». Згадайте завершення життя Ісуса. Де він був затриманий і розп’ятий? Це відбулося в Єрусалимі (те ж саме, що «гора Моріа»). Дуже чітко сказано, що:

І, дізнавшись, що Він із влади Ірода, [Пілат] відіслав Його Іродові, бо той в Єрусалимі також перебував тими днями (Від Луки 23:7)

Затримання, суд і страта Ісуса відбулися в Єрусалимі (= гора Моріа). Хронологічна послідовність показує події, що відбулися на горі Моріа.

Ключові події на горі Моріа
Ключові події на горі Моріа

Повернемося до Авраама. Чому він дав назву цьому місцю в майбутньому часі «Господь нагледить»? Ісак був врятований в останню мить, коли замість нього принесли в жертву агнця. 2000 років потому Ісуса називають «Агнець Божий» і приносять в жертву на тому ж самому місці – щоб ми з вами могли жити.

Божественний задум

Ніби Вищий Розум поєднав ці дві події, розділені двома тисячоліттями історії. Цей зв’язок унікальний, тому що перша подія вказує на більш пізню подію назвою місця в майбутньому часі. Звідки Аврааму було відомо, що відбудеться в майбутньому? Жодній людині не відомо майбутнє, особливо таке далеке майбутнє. Воно відоме тільки Богу. Передбачення майбутнього й дві події, що відбулися на одному й тому самому місці, свідчать не про людський задум, а про задум Божий. Бог хоче, щоб ми сприймали це, як зображено нижче:

Жертва Авраама на горі Моріа – це знамення, що вказує на жертву Ісуса
Жертва Авраама на горі Моріа – це знамення, що вказує на жертву Ісуса

Блага вість для всіх націй

Ця історія також містить обіцянку для вас. У кінці історії Бог обіцяє Аврааму, що:

І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу. (Буття 22:18)

Якщо ви належите до одного з «народів землі», то вас також стосується обіцянка на Боже «благословення».

Що це за «благословення»? Як його здобути? Повернемося до нашої історії. Як агнець врятував Ісака від смерті, так і Ісус, агнець Божий, своєю жертвою в тому ж самому місці рятує нас від влади смерті. Якщо це правда, це дійсно Блага вість.

Жертвоприношення Авраама на горі Морія являється важливою подією в давній історії.  У наші дні про нього пам’ятають і вшановують мільйони людей по всьому світу. Але це також історія і для нас – нащадків, котрі живуть 4000 років потому.

Тема продовжується з Мойсеєм.

Чи існував Адам? Свідчення стародавнього Китаю

Біблія – вражаюча книга. Перш за все, вона стверджує, що сам Бог надихав її авторів, і що вона точно фіксує Його діяння в історії. Раніше я ставив під сумнів твердження про історичну точність початкових глав першої книги Біблії – Книги Буття. Вони розповідають про Адама і Єву, рай, заборонений плід, спокусника; далі слідують положення про те, як Ной пережив Всесвітній потоп. Я, подібно до більшості з нас сьогодні, вважав ці історії не більш ніж поетичними метафорами.

Коли я досліджував це питання, я зробив декілька приголомшуючих відкриттів, котрі змусили мене переглянути мої переконання й прийти до думки, що можливо події з Книги Буття відбувалися насправді. Неочікуване відкриття містилося в китайському письмі. Щоб віднайти його, звернімося до історичної довідки.

Китайська писемність виникла разом з китайською цивілізацією близько 4200 років тому назад, за 700 років до написання Мойсеєм Книги Буття (1500 р. до н.е.). Будь-хто з нас пізнає китайську каліграфію, побачивши її. Але багатьом із нас невідомо те, що ідеограми, або китайські «слова» складаються з більш простих фрагментів – радикалів. Подібним чином в українській мові з простих слів (наприклад, «вічний» і «зелений») утворюються складні слова («вічнозелений»). Китайська каліграфія зазнала дуже незначних змін протягом тисяч років. Про це свідчать написи, знайдені на давніх гончарних виробах і кістяних артефактах. Лише в 20-му столітті під час правління Комуністичної партії Китаю давнє письмо було спрощено.

Для прикладу розглянемо китайську ідеограму на позначення абстрактного поняття «перший». Вона наведена нижче.

перший = життя + порох + людина
перший = життя + порох + людина

«Перший» – складне слово, утворене з більш простих радикалів. Ми бачимо, яким чином ці радикали поєднуються в поняття «перший». Значення кожного радикала також пояснюється. Отже, близько 4200 років тому назад, коли перші китайські писці формували китайську писемність, вони поєднали радикали зі значеннями ‘життя’+’порох’+’людина’ в поняття => ‘перший’. Але чому? Який зв’язок між поняттями «порох» і «перший»? Жодного. А тепер зверніть увагу на вірш з Книги Буття про створення першої людини:

І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею (Буття 2:7).

«Перша» людина (Адам) був створений із пороху. Але звідки про цей взаємозв’язок було відомо давнім китайцям за 700 років до написання Мойсеєм Книги Буття? Задумайтеся ось про що:

порох + дихання + життя = говорити
порох + дихання + життя = говорити

Радикали зі значеннями «порох» + «дихання» + «життя», утворюють ідеограму «говорити». Далі «говорити» поєднується з «ходити» для формування поняття «створювати».

говорити + ходити = створювати
говорити + ходити = створювати

Але які асоціації між поняттями «порох», «дихання», «життя», «ходити» й «створювати» спонукали давніх китайців використати цей взаємозв’язок? Він також має вражаючу схожість із віршем 2:7 з Книги Буття, котрий наводився вище.

На цьому схожість не закінчується. Зверніть увагу, що поняття «диявол» утворено від «чоловік, котрий таємно скрадається по саду». Який взаємозв’язок між садом і дияволом? Його неможливо віднайти.

рух + сад + чоловік + таємно = диявол
рух + сад + чоловік + таємно = диявол

І все ж давні китайці на основі цієї ідеограми утворили поняття «спокусник», додавши до «диявола» радикал «два дерева»!

диявол + 2 дерева + покров = спокусник
диявол + 2 дерева + покров = спокусник

Отож, «диявол» під покровом «двох дерев» є «спокусником». Якби я шукав асоціації до поняття «спокуса», я б напевне співвідніс його зі звабливою жінкою в барі або з чимось принадливим, але грішним. Але чому два дерева? Яке відношення «сад» і «дерева» мають до «диявола» і «спокусника»? Порівняймо це з твердженнями Книги Буття:

І насадив Господь Бог сад ув Едені на сході… і дерево життя посеред раю, і дерево Пізнання добра і зла (Буття 2:8-9)

Але змій був хитріший над усю польову звірину… І сказав він до жінки: Чи Бог наказав: (Буття 3:1)

«Жадати», або «прагнути» знову пов’язано з «жінкою» і «двома деревами». Чому було не співвіднести «жадати» в сексуальному плані з жінкою? Це була б звична асоціація. Але китайці цього не зробили.

2 дерева + жінка = жадати
2 дерева + жінка = жадати

Книга Буття все ж таки показує  взаємозв’язок між «жадати», «двома деревами» й «жінкою»:

І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з’їла, і разом дала теж чоловікові своєму, і він з’їв (Буття 3:6)

Розглянемо ще одну вражаючу паралель. Нижче наведена китайська ідеограма «великий човен», а також радикали, з яких вона складається:

великий човен = вісім + людина + судно
великий човен = вісім + людина + судно

На «судні» знаходяться «вісім людей». Якби я мав описати великий човен, чому б не помістити 3000 людей на судно? Чому саме вісім? Цікаво, що в записах Книги Буття про потоп, у ковчезі Ноя знаходилося восьмеро (Ной з дружиною і його три сини з дружинами).

Паралелі між ранніми подіями Книги Буття й китайським письмом вражаючі. Можна навіть подумати, що китайці читали Книгу Буття й дещо з неї запозичили, але їх мова виникла за 700 років до Мойсея. Це випадковий збіг обставин? Але чому «збігів» так багато? Чому не виникають подібні паралелі між китайським письмом і більш пізніми історіями з Книги Буття про Авраама, Ісака та Якова?

Але припустимо, що в Книзі Буття записані реальні історичні події. Тоді китайці – як раса й мовна група – ведуть свій початок з Вавилону (Буття 11), як і решта давніх мовних/расових груп. На сторінках Біблії говориться, що Бог змішав всі мови дітей Ноя, щоб вони перестали розуміти одне одного. Це призвело до їх міграції з Месопотамії й обмежило можливості укладення шлюбу з представниками інших груп, котрі не говорили їхньою мовою. Китайці були одним з народів, що розійшлися по світу з Вавилону. На той час події Книги Буття про Створення світу/Потоп були їх ранньою історією. Коли в них розвинулось письмо для позначення абстрактних понять, таких як «жадати», «спокусник» і т.п., вони взяли ці поняття з тверджень, добре зрозумілих в їх історії. Подібним чином для утворення іменників, наприклад, «великий човен», вони запозичили складові з тих незвичних подій, про які пам’ятали.

Таким чином, історії про Створення світу й Потоп знайшли відображення в їх мові з самого початку їхньої цивілізації. Багато століть потому первісна причина була забута, як це часто буває. Якщо все було саме так, то Книга Буття містить записи про реальні історичні події, а не просто поетичні метафори.

Китайські жертвоприношення

Китайці мали одну з найбільш довготривалих церемоніальних традицій, що будь-коли проводилися на землі. З самого початку китайської цивілізації (близько 2200 р. до н.е.) китайський імператор в день зимового сонцестояння завжди приносив в жертву бика для Шан Ті («Божественного Імператора», тобто Бога). Цієї церемонії дотримувались всі династії китайської цивілізації. Вона була припинена тільки в 1911 році, коли генерал Сунь Ятсен скинув династію Цинь. Бика приносили в жертву щорічно в «Храмі Неба», котрий зараз являється туристичною пам’яткою в Пекіні. Протягом 4000 років Китайський імператор щорічно приносив у жертву бика Небесному Імператору. З якою метою? Давним-давно Конфуцій (551-479 р. до н.е.) також задавався цим питанням. Він говорив:

«Той, хто розуміє церемонії жертвоприношення для Неба й Землі… знайде управління царством таким же простим заняттям, як споглядання долоні!»

Конфуцій мав на увазі, що той, хто зміг розгадати таємницю жертвоприношення, матиме достатньо мудрості для керування царством. Так, за період між 2200 р. до н.е., з котрого беруть початок жертвоприношення, й до часів Конфуція (500 р. до н.е.) значення цієї церемонії було втрачене для китайців – хоча вони й продовжували щорічне жертвоприношення протягом наступних 2400 років, аж до 1911 року.

Можливо, якби значення їх каліграфії не було втрачено, Конфуції зміг би знайти відповідь на це питання. Розглянемо радикали, використані для утворення поняття «праведний».

рука + спис = я + ягня = праведність
рука + спис = я + ягня = праведність

Праведність  – це складне слово, утворене з радикалу «ягня», доданого до слова «я». Слово «я» складається зі слів «рука» + «спис» або «кинджал». Всі разом вони утворюють поняття, що «моя рука вб’є ягня й приведе до праведності». Смерть, або принесення в жертву ягняти замість мене дарує мені праведність.

У Книзі Буття згадуються багато жертвоприношень тварин задовго до того, як Мойсей поклав початок єврейській системі жертвоприношень. Наприклад, Авель (син Адама) і Ной приносять жертви (Буття 4:4 і 8:20). Очевидно, давні люди розуміли, що жертвоприношення тварин являються символом заміщення смерті, необхідної для праведності. Одно з імен Ісуса було «агнець Божий» (Від Івана 1:29). Його смерть була істинною жертвою, що дарує праведність. Всі жертвоприношення тварин – у тому числі жертви давніх китайців – були уособленням жертви Ісуса. Саме на неї вказували принесення Ісака в жертву Авраамом, а також Пасхальна жертва Мойсея. Давні китайці, очевидно, зрозуміли це задовго до Авраама й Мойсея, хоча до часів Конфуція значення цієї церемонії вже було втрачене.

Це означає, що жертва й смерть Ісуса заради праведності була зрозуміла з самого початку людської історії. Життя, смерть і воскресіння Ісуса були Божественним задумом, підкріпленим особливими знаками для розуміння його людьми з самого початку часів.

Це, безумовно, суперечить нашим поглядам. Ми думаємо, що праведність основана або на Божій милості, або на наших заслугах. Іншими словами, багато хто вважає, що за гріхи не доведеться розплачуватися, оскільки Бог  лише милосердний, а не Святий. Дехто дотримується думки, що розплачуватися потрібно, але ми можемо зробити це завдяки своїм добрим вчинкам. Тому ми намагаємося бути добрими або віруючими й сподіваємося, що це все виправить. Але в Євангелії говориться по-іншому:

А тепер, без Закону, правда Божа з’явилась… Божа правда через віру в Ісуса Христа в усіх і на всіх, хто вірує, бо різниці немає… (До Римлян 3:21-22)

Можливо, давнім людям було відомо дещо, що в сучасній культурі знаходиться під загрозою забуття.

Список використаних джерел

  • Відкриття Книги Буття. К.Х. Канг і Етель Нельсон, 1979. The Discovery of Genesis.  C.H. Kang & Ethel Nelson.  1979
  • Книга Буття й таємниця, не розгадана Конфуцієм. Етель Нельсон і Річард Бродберрі, 1994. Genesis and the Mystery Confucius Couldn’t Solve.  Ethel Nelson & Richard Broadberry. 1994

Чи є Біблія текстуально достовірною? Або ж її зміст викривлений?

Вступ до текстуального критицизму й Біблія

У нашу сучасну добу науки й освіти ми ставимо під сумнів більшість ненаукових вірувань, властивих попереднім поколінням. Такий скептицизм спрямований на релігійні книги в цілому й Біблію зокрема. Багато хто ставить під сумнів надійність Біблії. Це зумовлено тим, що нам відомо про Біблію. Все-таки, вона була  написана понад дві тисячі років тому назад. Протягом більшої частини цих тисячоліть не існувало друкарських верстатів, копіювальних апаратів і видавництв. Тому копії з оригінальних рукописів переписувалися від руки, з покоління в покоління; з плином часу вимирали й з’являлися мови, змінялися імперії, й приходили нові сили. Оскільки оригінальні рукописи не дійшли до наших днів, як ми можемо бути впевнені, що текст сучасної Біблії саме такий, яким він вийшов давним-давно з-під пера її авторів?

Багато дітей полюбляють гру зіпсований телефон – вони сідають у коло, і ведучий шепоче загадане повідомлення на вухо першому гравцеві, той у свою чергу шепоче його наступному гравцеві й так далі по ланцюжку, поки слово не обійде коло. Потім останній гравець вголос говорить те, що почув, і діти відзначають, наскільки сильно було викривлене початкове слово, обійшовши коло. Чи можна порівнювати цю гру з етапами існування Біблії в історії? І чи можливо, що тексти, які ми читаємо зараз, суттєво відрізняються від своїх першоджерел?

Принципи текстуального критицизму

Звичайно, це питання актуальне для будь-якого давнього твору. На малюнку нижче зображений процес збереження давніх творів з плином часу. Для прикладу взято твір, написаний в 500 р. до н.е. (ця дата вибрана винятково для прикладу). Оригінал не міг існувати нескінченно довго, тому до моменту його псування, втрати або знищення з нього робилася рукописна копія (1-ша копія). Переписуванням творів від руки займалися спеціально навчені люди – писарі. З роками з копії робилися інші копії (2-га копія й 3-я копія). У якийсь момент зберігалась копія, яку ми маємо в своєму розпорядженні сьогодні (3-я копія).

На нашому малюнку ця існуюча сьогодні копія датована 500р. н.е. Це означає, що найраніші дані про стан документу з’явилися лише в 500 р. н.е. Отже, період з 500р. до н.е. по 500р. н.е. (позначений x на діаграмі) – це період, за який ми не можемо перевірити достовірність копії, оскільки жоден рукопис цього періоду не зберігся. Наприклад, якщо помилки (умисні або іншого характеру) були допущені при переписуванні 2-ї копії з 1-ї копії, ми не зможемо виявити їх, оскільки жоден із цих документів не зберігся, щоб можна було порівняти їх один з одним. Тому період часу до появи існуючих сьогодні копій (період x) – це період текстуальної невизначеності. Принцип для перевірки текстуальної надійності полягає в вимірі часового діапазону. Чим коротше цей діапазон (позначений x на діаграмі), тем вища впевненість у достовірному збереженні документу до наших днів, оскільки період невизначеності менш тривалий.

Звісно, як правило, більше однієї рукописної копії документу існує сьогодні. Припустимо, що ми маємо в своєму розпорядженні дві такі рукописні копії і в тому ж самому місці кожної з них бачимо наступний переклад фрази:

Автор оригіналу писав про жах АБО про жар, і в одному з цих рукописів при переписуванні допущена помилка. Питання в тому, – у якому саме рукописі помилка? На основі даних, котрими ми володіємо, це дуже важко визначити.

Тепер припустимо, що збереглися ще дві рукописні копії того ж самого твору, як зображено нижче:

Тепер легше виявити, у якому з рукописів була допущена помилка. Малоймовірно, що одна й та сама помилка повторювалась тричі, скоріше за все, вона була допущена всього раз; тому очевидно, що Копія №2 містить помилку, і автор писав про жах, а не про жар.

Цей простий приклад демонструє другий принцип перевірки цілісності рукопису – чим більше збереглося його копій, тим легше виявити й виправити помилки, встановивши з достатньою точністю зміст оригіналу.

Текстуальний критицизм класичних греко-римських праць у порівнянні з Новим Заповітом

Ми ознайомилися з двома індикаторами, що застосовуються для визначення текстуальної надійності давніх документів: 1) вимірювання часового діапазону від написання оригіналу до появи його найдавніших збережених копій і 2) кількість збережених копій оригіналу. Оскільки ці індикатори релевантні до будь-якого давнього твору, ми можемо застосувати їх як до Біблії, так і до інших античних праць – див. таблицю нижче (1):

АвторДата написанняНайдавніша копіяЧасовий діапазон, роківК-ть копій
Цезарь50 р. до н.е.900 р. н.е.95010
Платон350 р. до н.е.900 р. н.е.12507
Арістотель*300 р. до н.е.1100 р. н.е.14005
Фукідід400 р. до н.е.900 р. н.е.13008
Геродот400 р. до н.е.900 р. н.е.13008
Софокл400 р. до н.е.1000 р. н.е.1400100
Тацит100 р. н.е.1100 р. н.е.100020
Пліній100 р. н.е.850 р. н.е.7507

* для будь-якої з його праць

Ці автори є найвидатнішими письменниками античності – їх праці визначили розвиток Західної цивілізації. У середньому, вони дійшли до нас у вигляді 10-100 збережених рукописів, котрі були створені майже на 1000 років пізніше за оригінал. З наукової точки зору ми можемо вважати ці рукописи нашою контрольною групою, оскільки вона охоплює дані (а саме – праці класичних письменників), котрі визнаються й використовуються викладачами й університетами по всьому світу.

У наступній таблиці порівнюються біблійні рукописи (зокрема з Нового Заповіту) згідно тих самих критеріїв, що становлять для нас інтерес (2). Можна вважати їх нашою експериментальною групою, котру ми потім порівняємо з контрольною групою, як робиться у будь-якому науковому дослідженні.

НазваДата написанняНайдавніша копіяЧасовий діапазон, років
Рукопис Джона Райланда90 р. н.е.130 р. н.е.40
Папіруси Бодмера90 р. н.е.150-200 р. н.е.110
Папіруси Честера Бітті60 р. н.е.*80 р. н.е.20
Ватиканський кодекс60-90 р. н.е.325 р. н.е.265
Синайський кодекс60-90 р. н.е.350 р. н.е.290

* Традиційно датована 200р. н.е., але в останніх дослідженнях приводиться 80р. н.е.

Кількість рукописів Нового Заповіту така величезна, що перерахувати їх у даній таблиці неможливо. Один із вчених (3), який багато років досліджував цю тему, констатує:

«На сьогоднішній день існує понад 24000 рукописних копій фрагментів Нового Заповіту… Жоден інший документ античності навіть близько не наближається до таких цифр і такого визнання. Для порівняння, «ІЛІАДА» Гомера знаходиться на другому місці з 643-ма копіями, що збереглися».

Провідний вчений із Британського музею (4) підтверджує це:

«Вчені вдоволені тим, що мають у своєму розпорядженні практично оригінальні тексти видатних грецьких і римських авторів… при цьому наші знання їхніх праць основані лише на декількох рукописах, тоді як кількість рукописів Нового Заповіту налічує… тисячі».

Текстуальний критицизм Нового Заповіту й Константин

Значна кількість цих рукописів є надзвичайно давніми. Я маю книгу про найбільш ранні документи Нового Заповіту. Вступ до неї розпочинається так:

«У цій книзі зібрані транскрипції 69 найдавніших рукописів Нового Заповіту… датовані початком 2-го – початком 4-го століття (100-300 рр. н.е.)… вони містять близько 2/3 тексту Нового Заповіту» (5).

Це важливо, тому що ці рукописи були створені до правління римського імператора Константина (близько 325р. н.е.) і до росту впливу Католицької церкви; їх обох часто звинувачують у змінах біблійного тексту. Ми можемо перевірити це твердження й порівняти тексти, написані до Константина (оскільки ми маємо їх у своєму розпорядженні), з тими, що з’явилися пізніше, і знайти відмінності. У результаті порівняння ми побачимо, що тексти повністю співпадають. Послання в текстах від 200р. н. е. точно таке, як у текстах від 1200р. н.е. Ні Католицька церква, ні імператор Константин не вносили змін до Біблії. Це не просто релігійне твердження, воно основане виключно на наукових фактах. Малюнок нижче зображує хронологію рукописів, котрі складають Новий Заповіт у Біблії.

Значення текстуального критицизму Біблії

Що із цього слідує? Безсумнівно, принаймні в тій частині, котру ми можемо об’єктивно виміряти (по кількості існуючих рукописів і часовому діапазону між оригіналом і найдавнішою існуючою копією), Новий Заповіт пройшов перевірку на достовірність у набагато більшій мірі, ніж будь-яка інша класична праця. Висновок, до якого нас підводять усі свідчення, найкраще всього виражений у наступній цитаті (6):

«Ставитися скептично до вихідного тексту Нового Заповіту означає дозволити всій класичній античності канути в морок, оскільки жоден інший документ античного періоду не є настільки ретельно перевіреним бібліографічно, як Новий Заповіт».

Автор закликає нас бути послідовними, адже якщо ми поставимо під сумнів надійність збереженого тексту Біблії, нам слід також відмовитися від всього, що ми знаємо про класичну історію загалом, – а цього досі не зробив жоден знаючий історик. Нам відомо, що біблійні тексти залишалися незмінними під час зміни епох, мов і імперій, оскільки найдавніші існуючі рукописи передують цим подіям. Наприклад, нам відомо, що жоден надто завзятий середньовічний монах не додав нічого до положень Біблії про чудеса Ісуса, оскільки існуючі рукописи передують епосі Середньовіччя і вже розповідають про чудеса, вчинені Ісусом.

Як бути з перекладами Біблії?

Але як бути з помилками, що виникають при перекладі, а також із існуючими сьогодні різними версіями Біблії? Хіба з цього не слідує, що неможливо точно встановити, про що писали автори оригіналу?

Спочатку ми повинні роз’яснити типове хибне уявлення. Багато хто вважає, що сучасна Біблія пройшла декілька етапів перекладу, причому переклад на кожну нову мову здійснювався на основі попереднього перекладу, наприклад, таким чином: грецька мова -> латинь -> середньовічна англійська мова -> шекспірівська англійська мова -> сучасна англійська мова -> інші сучасні мови. Насправді, переклад Біблії на всі сучасні мови здійснювався прямо з мови першоджерела. Напрям перекладу для Нового Заповіту: грецька мова -> сучасна мова, а для Старого Заповіту – іврит -> сучасна мова. Базові тексти на грецькій мові та івриті є стандартними. Відмінності між версіями Біблії пояснюються тим, що лінгвісти підбирали різні еквіваленти для передачі одного й того ж поняття на цільову мову.

Завдяки великій кількості класичних праць, написаних грецькою мовою (оригінальна мова Нового Заповіту), стало можливим точно перекласти думки й слова авторів першоджерел. Зокрема, підтвердженням цьому є різні сучасні версії. Наприклад, прочитайте відомий вірш від Івана 3:16 у трьох загальновідомих варіантах перекладу  і зверніть увагу на незначні відмінності у виборі слів; при цьому ідея і смисл залишаються незмінними:

Так бо полюбив Бог сьвіт, що Сина свого єдинородного дав, щоб кожен, віруючий в Него, не погиб, а мав життє вічнє. Переклад П.Куліша та І.Пулюя

Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. Переклад І. Хоменка

Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Переклад I. Oгієнка

Ви бачите, що між перекладами немає розбіжностей – вони говорять про одне й те саме, трішки відрізняючись лише вибором слів.

Підведемо підсумки: ні з плином часу, ні в процесі перекладу на інші мови не відбулося викривлення ідей і думок, викладених у рукописних першоджерелах Біблії, котрі не дійшли до нас. Ми можемо бути впевнені, що сучасна Біблія точно передає написане авторами давним-давно. Біблія є текстуально надійною.

Важливо чітко уявляти собі, що встановлює й чого не встановлює наше невелике дослідження. Воно не доводить, що Біблія обов’язково являється словом Божим чи описує реальні історичні події. Можна дискутувати (принаймні, на основі наведених тут свідчень), що хоча оригінальні ідеї біблійних авторів були точно передані нам, це не доводить і не вказує на те, що самі ці ідеї були вірними (і що вони дійсно від Бога). Проте усвідомлення текстуальної надійності Біблії є вихідною точкою для серйозного вивчання Біблії з тим, щоб можливо віднайти відповіді на свої питання й дізнатися, яке послання вона несе нам. Біблія стверджує, що її послання – це благословення від Бога. Що якщо це дійсно так? Присвятіть трішки часу знайомству з деякими важливими подіями з Біблії, котрі я пояснюю на даному сайті.

Список використаних джерел
  1. Taken from McDowell, J. Evidence That Demands a Verdict. 1979. стор. 42-48
  2. Comfort, P.W. The Origin of the Bible, 1992. стор. 193
  3. McDowell, J. Evidence That Demands a Verdict. 1979. стор. 40
  4. Kenyon, F.G. (колишній директор Британського музею) Our Bible and the Ancient Manuscripts. 1941 стор.23
  5. Comfort, P.W. “The Text of the Earliest New Testament Greek Manuscripts”. стор. 17. 2001
  6. Montgomery, History and Christianity. 1971. стор.29

 

Дискусія навколо Ноя: чи відбувався Потоп насправді?

Після виходу фільму «Ной» у 2014 році, довго не вщухало обговорення й суперечки. Критики вказували на відхилення сюжетної лінії від біблійних подій, а декілька мусульманських країн не допустили фільм до показу, оскільки він візуально зображує пророка – що заборонено. Проте всі ці питання другорядні в порівнянні з набагато більш глибокою й тривалою дискусією на тему: чи відбувався Всесвітній потоп насправді? Це питання варто розглянути більш докладно.

Загальновідомо, що в культурах багатьох народів світу є згадка про великий потоп, тож ми маємо у своєму розпорядженні антропологічні свідчення цієї події. А чи існують геологічні свідчення потопу часів Ноя у світі сьогодні?

Руйнівна сила повіней на прикладі цунамі

Цунамі, що обрушилося на узбережжя Японії у 2011 році
Цунамі, що обрушилося на узбережжя Японії у 2011 році

Давайте почнемо з припущення, яких руйнувань завдав би подібний потоп. Безсумнівно, потоп такого масштабу передбачає неймовірну товщу води, що рухається на величезній швидкості через континент. Велика кількість води, що рухається з високою швидкістю, має значну кінетичну енергію (КЕ = ½ * масу * швидкість²). Ось чому повені мають таку руйнівну силу. На фото цунамі, що спустошило Японію в 2011 році, видно, на які руйнування здатна кінетична енергія води, легко піднімаючи й пересуваючи великі об’єкти – автомобілі, будинки, човни, і пошкоджуючи атомні реактори на своєму шляху.

Це цунамі – приклад того, як міць декількох «великих» хвиль здатна зрушити і зруйнувати практично все на своєму шляху
Це цунамі – приклад того, як міць декількох «великих» хвиль здатна зрушити і зруйнувати практично все на своєму шляху

Повені й осадові гірські породи

Повінь на річці в Еквадорі. Вода коричнева, бо швидкий потік переносить багато осаду
Повінь на річці в Еквадорі. Вода коричнева, бо швидкий потік переносить багато осаду

Таким чином, при збільшенні швидкості води, вона починає вимивати й переносити осад – частинки бруду, пісок, гравій і валуни.

Цим пояснюється коричневий колір роздутих і повеневих рік – вони переносять багато осаду (ґрунту і гравію), які води вимили з поверхні свого протікання.

Аерознімок з Нової Англії, який показує впадіння повеневої річки в океан. Вода коричнева через наявність осаду
Аерознімок з Нової Англії, який показує впадіння повеневої річки в океан. Вода коричнева через наявність осаду
Залежно від розміру частинок, осад формує шари навіть у «сухому» потоці
Залежно від розміру частинок, осад формує шари навіть у «сухому» потоці

Коли вода втрачає швидкість і свою кінетичну енергію, вона залишає за собою осади; вони відкладаються у вигляді шаруватих пластів, які утворюють певний тип гірської породи.

Осади, нанесені цунамі в Японії в 2011р. мають млинцеподібну шарувату структуру – характерна ознака осадової породи – породи, утвореної текучими водами. Взято з сайту Британської геологічної служби
Осади, нанесені цунамі в Японії в 2011р. мають млинцеподібну шарувату структуру – характерна ознака осадової породи – породи, утвореної текучими водами. Взято з сайту Британської геологічної служби

Цей тип породи відомий як осадова порода, її легко відрізнити по характерним млинцеподібним шарам, що чергуються. На фото нижче зображені осадові шари висотою близько 20 см (від основи вимірювальної рулетки), які утворилися в результаті спустошуючого цунамі в Японії в 2011р.

Осадова порода товщиною 20-30 см як результаті цунамі, що обрушилося на Японію в 859 р. н.е. Взято з сайту Британської геологічної служби
Осадова порода товщиною 20-30 см як результаті цунамі, що обрушилося на Японію в 859 р. н.е. Взято з сайту Британської геологічної служби

Цунамі й річкові повені залишають після себе сліди у вигляді осадових порід на тривалий час після того, як повінь минула, і рівень води повернувся до нормальної позначки.

 

 

Залягання осадових порід на Землі

Тож чи маються на Землі осадові породи, які аналогічним чином є свідченням Потопу часів Ноя, про який розповідає Біблія? Коли ми задаємося цим питанням і озираємося навколо, то бачимо, що наша планета буквально покрита осадовими породами. Ви помітите цей тип шаруватої породи на виїздах з автостради. Цей тип породи відрізняється від наносів, утворених у результаті спустошуючого цунамі в Японії у 2011 році, своїми величезними розмірами – як протяжністю вздовж земної поверхні, так і висотою осадових формацій. Нижче наведено кілька фотографій осадових формацій, які я зробив під час подорожей.

Осадові формації у внутрішніх районах Марокко, які простягаються на багато кілометрів і мають висоту в сотні метрів
Осадові формації у внутрішніх районах Марокко, які простягаються на багато кілометрів і мають висоту в сотні метрів
Осадові поклади в Джоггінсі, Нова Шотландія (Канада). Пласти мають нахил близько 30 градусів і укладені вертикально більш ніж на кілометр углиб
Осадові поклади в Джоггінсі, Нова Шотландія (Канада). Пласти мають нахил близько 30 градусів і укладені вертикально більш ніж на кілометр углиб

Укіс у Гамільтоні, Онтаріо (Канада) являє собою осадову формацію висотою в багато метрів. Це частина Ніагарського укосу, що тягнеться на сотні миль

Укіс у Гамільтоні, Онтаріо (Канада) являє собою осадову формацію висотою в багато метрів. Це частина Ніагарського укосу, що тягнеться на сотні миль

Ця осадова формація охоплює значну частину Північної Америки
Ця осадова формація охоплює значну частину Північної Америки
Осадові формації на шляху через Середній Захід США
Осадові формації на шляху через Середній Захід США

 

 

 

 

Зверніть увагу на автомобілі (ледь помітні) для порівняння з розмірами даних осадових формацій
Зверніть увагу на автомобілі (ледь помітні) для порівняння з розмірами даних осадових формацій
Осадові формації простягаються на багато миль…
Осадові формації простягаються на багато миль…
Осадові формації Брайс-Каньйон на Середньому Заході США
Осадові формації Брайс-Каньйон на Середньому Заході США
Високі осадові формації на Середньому Заході США, через які прокладено шоссе
Високі осадові формації на Середньому Заході США, через які прокладено шоссе
Континентальна протяжність осадових відкладень на Середньому Заході США. Вони мають ширину в декілька миль і тягнуться вздовж на сотні миль. Взято з «Гранд-Каньйон: пам'ятник катастрофі» Д-ра Стіва Остіна
Континентальна протяжність осадових відкладень на Середньому Заході США. Вони мають ширину в декілька миль і тягнуться вздовж на сотні миль. Взято з «Гранд-Каньйон: пам’ятник катастрофі» Д-ра Стіва Остіна

Тож, якщо одне спустошуюче цунамі в Японії залишило осадові наноси, вимірювані в сантиметрах і протяжністю в декілька кілометрів, то яким механізмом можна пояснити гігантські й континентальні за масштабом осадові формації, виявлені майже по всій земній кулі (в тому числі на дні океану), які підносяться на сотні метрів і простягаються на тисячі кілометрів? Чи можуть ці осадові породи бути свідченням потопу часів Ноя?

Швидке утворення осадових формацій

Ніхто не заперечує, що наша планета покрита осадовими породами неймовірно масивних розмірів. Питання в тому, чи були ці осадові формації утворені в результаті однієї події (тобто потопу часів Ноя) або ж низки менших подій (масштабів цунамі в Японії в 2011 році), відділених значними часовими інтервалами. Наведений нижче малюнок ілюструє саме цю концепцію.

Концептуальна ілюстрація способу утворення великих осадових формацій, окрім потопу часів Ноя
Концептуальна ілюстрація способу утворення великих осадових формацій, окрім потопу часів Ноя

Ми бачимо, що в цій моделі осадового утворення (позначається терміном неокатастрофізм) серія масштабних осадових явищ розділена великими інтервалами часу. Ці явища додають осадові шари на попередні шари, і тому величезні формації, які ми спостерігаємо в усьому світі сьогодні, створюються послідовно.

Утворення ґрунтів і осадові пласти

Осадові породи на Острові Принца Едварда (Канада). Ми бачимо, що на їх поверхні сформувався шар ґрунту; це свідчить про те, що пройшов деякий проміжок часу з тих пір, як ці осадові пласти були нанесені повенями
Осадові породи на Острові Принца Едварда (Канада). Ми бачимо, що на їх поверхні сформувався шар ґрунту; це свідчить про те, що пройшов деякий проміжок часу з тих пір, як ці осадові пласти були нанесені повенями

Чи маємо ми якісь реальні дані, що можуть допомогти оцінити ці дві моделі? Насправді, це не так складно помітити – поверх багатьох осадових формацій утворився шар ґрунту. Таким чином, фізичним і наглядним індикатором часового інтервалу після появи осадової формації є ґрунт, що сформувався зверху. Ґрунт характеризується горизонтами (горизонт А – часто темний з органічним матеріалом, горизонт В – із вмістом мінералів і т.д.).

Тонкий шар ґрунту (і дерева) виникли на осадових породах на Середньому Заході США як свідчення того, що ці осадові породи утворилися певний час тому назад
Тонкий шар ґрунту (і дерева) виникли на осадових породах на Середньому Заході США як свідчення того, що ці осадові породи утворилися певний час тому назад
Шар ґрунту добре видно поверх осадової породи на Середньому Заході США. Це значить, що ці скелі утворилися певний час тому назад.
Шар ґрунту добре видно поверх осадової породи на Середньому Заході США. Це значить, що ці скелі утворилися певний час тому назад.

Осадові шари, з яких формується нове морське дно, незабаром будуть відзначені ознаками життя. Червоточини, тунелі молюсків та інші ознаки життя (відомі як біотурбація) є красномовним свідченням появи живих організмів і певного часового інтервалу з моменту утворення осадових шарів на морському дні.

Життя на дні неглибоких морів через досить короткий проміжок часу красномовно проявить себе. Це називається біотурбацією
Життя на дні неглибоких морів через досить короткий проміжок часу красномовно проявить себе. Це називається біотурбацією
Тестування моделі послідовності катастроф шляхом пошуку слідів ґрунтоутворення або біотурбації на кожному із шарів, утворених у різних час
Тестування моделі послідовності катастроф шляхом пошуку слідів ґрунтоутворення або біотурбації на кожному із шарів, утворених у різних час

Озброївшись цими знаннями, давайте проаналізуємо, чи є сліди ґрунту або біотурбації на поверхні кожного з шарів, утворених у різний час. Зрештою, ця модель говорить про те, що в якийсь момент кожен із шарів був зовнішньою поверхнею протягом значних періодів часу або на суші, або під водою. У цьому випадку ми повинні очікувати, що деякі з цих поверхонь матимуть сліди ґрунту або біотурбації. Коли ці тимчасово граничні поверхні були поховані під наступними осадовими шарами, сліди ґрунту або біотурбації також були б поховані. Прогляньте ще раз фотографії у статті. Чи бачимо ми якісь ознаки формування ґрунту або біотурбації?

Жодних слідів ґрунту або біотурбації в цій осадовій формації на Середньому Заході США
Жодних слідів ґрунту або біотурбації в цій осадовій формації на Середньому Заході США

На наведених вище і нижче фото немає жодних ознак присутності ґрунту або біотурбації. Подивіться ще раз на фотографію Гамільтонської ущелини, і ви не побачите жодних слідів біотурбації або ґрунту. Згідно з цими даними, підошва цих утворень сформувалася майже одночасно з покрівлею. А ці утворення здіймаються приблизно на 50-100 метрів у висоту.

Складчатість осадових порід

Осадові пласти, що сформувалися в 1980 році на горі Сент-Хеленс, вже стали крихкими до 1983 року. Взято з «Гранд-Каньйону: пам'ятник катастрофі» Д-ра Стіва Остіна
Осадові пласти, що сформувалися в 1980 році на горі Сент-Хеленс, вже стали крихкими до 1983 року. Взято з «Гранд-Каньйону: пам’ятник катастрофі» Д-ра Стіва Остіна

Осадові пласти, нанесені текучими водами, від початку промочені водою, й тому гнучкі й податливі. Але для того, щоб ці осадові пласти висохли й затверділи, потрібно всього кілька років; і коли це відбувається, вони стають крихкими, як засвідчило виверження вулкана Сент-Хеленс в 1980 році, а потім розлом в озері в 1983 році.

Осадова порода дуже швидко стає крихкою. У крихкому стані її вигін призводить до розломів
Осадова порода дуже швидко стає крихкою. У крихкому стані її вигін призводить до розломів

Вигін крихкої породи призводить до розломів. Цей принцип показаний на малюнку збоку. Ми можемо бачити такий тип породи в Ніагарському укосі. Після утворення осадових пластів, вони стали крихкими, і під час вигину назовні деяких із них, вони зламалися під дією здвигової напруги, утворивши Ніагарський укіс, який простягається на сотні миль. Із цих свідчень

Ніагарський укіс – осадова формація, яка зламалась під дією здвигової напруги і була піднята при розломі
Ніагарський укіс – осадова формація, яка зламалась під дією здвигової напруги і була піднята при розломі
Ніагарський укіс – підняття, що простягається на сотні миль
Ніагарський укіс – підняття, що простягається на сотні миль

нам відомо, що підняття, яке утворило Ніагарський укіс, відбулося після того, як ці осадові товщі стали крихкими, тому між відкладенням цих осадових товщ і підняттям, що утворило укіс, пройшов деякий проміжок часу. Між цими подіями було, принаймні, достатньо часу, щоб товщі стали твердими й крихкими – це не займає епохи, але принаймні декілька років.

На фото внизу – великі осадові формації, які я сфотографував у Марокко. Видно, що формація пластів згинається як єдине ціле. Немає свідчень їх розлому при натязі або під дією здвигової напруги. Вся ця формація мала бути гнучкою на момент згинання. Але якщо для осадових порід потрібно всього кілька років, щоб стати крихкими, це означає, що не міг пройти значний проміжок часу між утворенням нижніх і верхніх шарів у цій формації. Якби «проміжок часу» пройшов, то більш ранні шари стали б крихкими і скоріше зламалися б, ніж зігнулися, коли формація зазнавала складчастості.

Осадові утворення в Марокко. Вся формація вигнута як єдине ціле, показуючи, що вона все ще була гнучкою (а не сухою і крихкою), коли відбувався вигин. Це свідчить про те, що підошва і покрівля цієї формації утворилися майже одночасно
Осадові утворення в Марокко. Вся формація вигнута як єдине ціле, показуючи, що вона все ще була гнучкою (а не сухою і крихкою), коли відбувався вигин. Це свідчить про те, що підошва і покрівля цієї формації утворилися майже одночасно
Схема монокліналі (вигину знизу вгору) в Гранд-Каньйоні показує, що він був піднятий вертикально приблизно на 5000 футів, або одну милю. Адаптовано з «Молодої Землі» Д-ра Джона Морріса
Схема монокліналі (вигину знизу вгору) в Гранд-Каньйоні показує, що він був піднятий вертикально приблизно на 5000 футів, або одну милю. Адаптовано з «Молодої Землі» Д-ра Джона Морріса

Ми спостерігаємо аналогічний тип вигину в Гранд-Каньйоні. У якийсь момент в минулому стався вигин знизу вгору (позначається терміном монокліналь), подібний до Ніагарського укосу, який підняв одну сторону формації на одну милю вертикально вгору (це видно з різниці висот 7000 футів у порівнянні з 2000 футами на протилежному боці підняття) . Але в даному випадку не відбулося розлому пластів  (як у Ніагарського укосу). Замість цього відбувся вигин як підошви, так і покрівлі формації, який вказує на те, що вона все ще була пластична, а не крихка в процесі утворення.

Вигин, який стався в районі Тапітс, у нижньому пласті осадових утворень Гранд-Каньйону. Взято з «Гранд-Каньйон: пам'ятник катастрофі» Д-ра Стіва Остіна
Вигин, який стався в районі Тапітс, у нижньому пласті осадових утворень Гранд-Каньйону. Взято з «Гранд-Каньйон: пам’ятник катастрофі» Д-ра Стіва Остіна

Це вказує на те, що часовий інтервал між утворенням підошви і покрівлі цієї формації має верхню межу в декілька років (час, необхідний для того, щоб осадові товщі стали твердими й крихкими).

Потоп часів Ноя і потоп на Марсі

Безумовно, уявлення про те, що потоп часів Ноя відбувся насправді, досить суперечливе, і в одній статті я не можу розглянути всі виникаючі питання, тож сподіваюся зробити це пізніше.

Утворення осадових порід і повені на Марсі?
Утворення осадових порід і повені на Марсі?

Але принаймні корисно прийняти до уваги іронію сучасності. Через наявність розщелин і слідів осадових порід, виявлених на Марсі, активно постулюється, що там колись стався величезний потоп. Нестиковка з цією теорією полягає в тому, що на Червоній планеті ніколи не було виявлено води. Земля ж покрита водою на 2/3 – це достатня товща води, щоб покрити всю земну кулю висотою в одну милю, якби океанські розломи були підняті, а гори на суші згладжені, щоб поверхня мала менше топографічних варіацій. Крім того, Земля покрита осадовими формаціями континентального розміру, які, згідно фізичним і наглядним свідченням, мали швидко утворитися в результаті руйнівного катаклізму. І все ж вважається майже єрессю постулювати, що потоп такого масштабу колись обрушився на нашу планету. Хіба це не подвійний стандарт? Хоча ми можемо розглядати фільм про Ноя як просте відтворення міфу, написане у вигляді голлівудського сценарію, нам варто проаналізувати й подумати, можливо самі скелі кричать про цей потоп, написаний на кам’яних скрижалях.

Досягти праведності – приклад Авраама

Раніше ми побачили, що Авраам досяг праведності лише завдяки своїй вірі. Про це йдеться в цьому короткому реченні:

І ввірував Авраам Господеві, а Він залічив йому те в праведність (Буття 15:6)

Віра – це не про існування Бога

Задумайтесь, що означає «віра». Багато людей вважають, що «віра» означає вірити в існування Бога. Ми думаємо, що Богу достатньо нашої віри в те, що Він є. Але в Біблії говориться по-іншому:

Чи віруєш ти, що Бог один? Добре робиш! Та й демони вірують і тремтять. (Якова 2:19)

Тут Біблія за допомогою сарказму доносить думку, що просто віра в існування Бога ставить нас в один ряд з дияволом. Так, Авраам вірив в існування Бога, але не в цьому сенс його праведності. Бог обіцяв Аврааму, що Він дасть йому сина. Авраам мав вирішити  –  вірити чи ні в цю обіцянку, знаючи, що йому було за вісімдесят, а його дружині –  за сімдесят.  Він повірив, що Бог якимось чином виконає цю обіцянку для нього. Віра в цій історії означає довіру. Авраам вирішив довіритися Богові за сина.

Коли Авраам вибрав повірити Божій обіцянці про сина, Бог також дав йому – «дарував» – праведність. Зрештою, Авраам отримав виконану обіцянку (сина, від якого пішов великий народ), а також досяг праведності.

Праведність – не від заслуг чи зусиль

Авраам не «заробив» праведність; вона була «дарована» йому. У чому різниця? Якщо ми щось «заробляємо», ми працюємо заради цього – і заслужуємо це. Це як отримання заробітної платні за свою роботу. Але коли щось даровано нам, це дається нам просто так. Ми не заробляємо це чи заслужуємо, а просто отримуємо.

Ми думаємо, що переважуючи добрими вчинками погані,  роблячи добрі справи або виконуючи свої обов’язки, ми зможемо заслужити праведність. Авраам доводить, що ця ідея помилкова. Він не намагався заробити праведність. Він просто вирішив повірити обіцянці, запропонованій йому Богом, і праведність була дарована йому.

Віра Авраама: він поставив своє життя на неї

Вибір повірити в обіцянку про сина був простий, але не легкий. Коли Бог вперше пообіцяв йому «Велику націю», йому було 75 років, і він покинув свою рідну країну й вирушив в Ханаан. Майже десять років минуло, а Авраам і Сара до сих пір не мали дитину – не кажучи вже про націю! «Чому Бог ще не дав нам сина, якщо він міг би зробити це»? – задавався він питанням. Авраам вірив обіцянці про сина, тому що він довіряв Богу, хоча й не розумів до кінця даної йому обіцянки й не мав усіх відповідей на свої питання.

Віра в обіцянку потребувала активного очікування. Все його життя було перерване, поки він жив в наметах в очікуванні обіцяного. Було б набагато простіше знайти виправдання й повернутися додому в Месопотамію (сучасний Ірак), який він залишив багато років тому, і де досі жив його брат з сім’єю. Життя там було комфортним.

Його довіра до обіцяного взяла верх над звичними цілями в житті – безпекою, комфортом і благополуччям. Він міг би не повірити в обіцянку, все ще вірячи в існування Бога й продовжуючи свою релігійну діяльність і добрі справи. Тоді б він зберіг свою релігію, але йому не була б «дарована» праведність.

Приклад для нас

Інша частина Біблії розглядає Авраама як приклад для нас. Віра Авраама в обіцянку від Бога й дарування йому праведності, є зразком для нас. Біблія приводить також інші обіцянки, котрі Бог дає всім нам. Ми також повинні вибрати, довіритися ним чи ні.

Ось приклад такої обіцянки:

А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його.13 Що не з крові, ні з похоті тіла, ні з похоті мужа, але народились від Бога (Івана 1:12-13)

Сьогодні ми знаємо, що обіцянка Аврааму збулася. Не можна заперечувати, що єврейський народ сьогодні існує як нація, що походить від Авраама. Як і в випадку з Авраамом, перед нами сьогодні стоїть обіцянка, що здається малоймовірною і викликає  питання. Подібно до Авраама, ми робимо вибір – довіритися цій обіцянці чи ні.

Хто платить за праведність?

Авраам довів, що праведність дається в якості подарунка. Отримуючи подарунок,  ми не платимо за нього – інакше це не подарунок. Дарувальник є тим, хто платить. Бог – дарувальник праведності, він і платитиме за неї. Як Він це зробить? Ми побачимо в нашій наступній статті.

 

Нестаріюча обіцянка до непоміченого чоловіка

Те, що зараз світ зосереджує велику увагу на спорті й політиці – швидко забудеться, як тільки ми перейдемо до інших розваг, чемпіонатів або політичних подій. Яскрава подія одного дня швидко стає забутою на наступний. Ми побачили в нашій попередній статті, що так само було в стародавні часи Авраама. Важливі досягнення, які утримували увагу людей 4000 років тому, зараз зовсім забуті, але обіцянка дана окремому чоловіку, хоча й повністю випущена з уваги в той час, розвивається і продовжує розгортатися на наших очах . Обіцянка, дана Авраамові близько 4000 років тому, збулася . Можливо, Бог дійсно існує й працює у світі.

Авраамова скарга

Кілька років минуло в житті Авраама з тих пір, як обіцянка, записана в Бутті 12, була проголошена. У покорі Авраам вирушив до Ханаану (Землі обітованої) – території нинішнього Ізраїлю, але народження обіцяного сина не відбулося. Тому Авраам почав турбуватися.

Тоді слово Господнє було до Авраама у видінні:

«Не бійся, Авраме;  Я твій щит, нагорода твоя вельми зросте» .

Але Аврам сказав: «Господе, Боже! Що Ти даси мені? Я лишаюся бездітним; і керуючий у домі моєму, сей Елі-Езер із Дамаску». І сказав Аврам : «Отож, Ти не дав мені нащадків, і ось, домоправитель мій – спадкоємець мій». (Буття 15:1-3)

Божа обіцянка

Авраам ночував під відкритим небом в очікуванні початку “Великої нації”, яку Бог йому обіцяв. Але нічого не відбувалося, а йому було вже близько 85 років (10 років пройшло з моменту його походу). Він скаржився, що Бог не дотримав свою обіцянку. Їх бесіда продовжилася:

Тоді слово Господнє було до нього: «Він не буде спадкоємець тобі, але той, хто вийде з твого нутра, він буде спадкоємець тобі». Господь вивів його надвір і сказав : «Подивися на небо та зорі злічи, коли тільки зможеш ти їх полічити». І до нього прорік : «Таким буде  потомство твоє!» ( Буття 15:4-5 )

Таким чином, Бог розширив свою початкову обіцянку, заявивши, що Авраам отримає сина, від якого піде народ незліченний, як зірки в небі. І цей народ отримає Землю Обітовану – територію нинішнього Ізраїлю.

Відповідь Авраама: довговічні наслідки

Як же Авраам відповів на обіцянку? Далі йде речення, яке сама Біблія відносить до одного з найбільш важливих у всій Біблії. Це допомагає нам зрозуміти Біблію і показує серце Бога. У ньому говориться:

«І ввірував Авраам Господу, а він залічив йому те в праведність». (Буття 15:6)

Буде  легше зрозуміти це речення, якщо замінити займенники на імена таким чином:

«І ввірував Авраам Господу, а Господь залічив Аврааму те в праведність». ( Буття 15:6 )

Таке коротке просте речення, але дійсно значиме. Чому? Тому, що в цьому короткому реченні Авраам отримує «праведність». Це одна – і єдина якість, якої ми повинні дотримуватись перед Богом .

Розгляд нашої проблеми: зіпсованість

З точки зору Бога, хоча ми були й створені за образом Божим, щось трапилось, що зіпсувало нас. У Біблії сказано:

Господь дивиться з небес на синів людських, щоб побачити, чи є там розумний, що шукає Бога. Усе повідступало, разом стали бридкими вони, нема доброчинця, нема ні одного. (Псалом 14: 2-3)

Наша зіпсованість призвела до нашої звички не робити те, що добре – результат у порожнечі й смерті. Якщо ви сумніваєтесь у цьому, почитайте світові заголовки новин і подивіться, що люди робили останні 24 години. Це означає, що ми відокремлені від Бога Праведного, тому що нам бракує праведності.

Наша зіпсованість відштовхує Бога так само, як ми б трималися подалі від тіла мертвого щура. Ми б не хотіли знаходитися поруч з ним. Таким чином, слова пророка Ісаї в Біблії збуваються.

«Усі ми стали – мов нечистий, і вся праведність наша, – наче поплямований одяг, і всі ми зблякли, мовби листок, і беззаконня наші, наче вітер, несуть нас геть». (Ісаї 64:6)

Авраам та праведність

Але в цій розмові між Авраамом і Богом ми знаходимо тиху заяву, що Авраам здобув «праведність», і Бог приймає її незважаючи на те, що Авраам був не безгрішний. Отже, що Авраам «зробив», щоб здобути цю праведність? Говориться, що Авраам просто «вірив». І це все?! Ми намагаємося здобути праведність своїми діяннями, але цей чоловік, Авраам, здобув її лише завдяки своїй «вірі».

Але що значить віра? І яке відношення вона має до нашої з вами праведності? Ми розберемо це в наступній статті.

Давня обіцянка, яка все ще впливає на сьогодення

Хоча Ізраїль маленька країна, вона завжди в новинах через конфлікт, напруженість на Близькому Сході і війни. Чому? Зверніть увагу на історію Ізраїлю в книзі Буття, в Біблії: вона розповідає, що 4000 років тому чоловік, котрий зараз є дуже відомим, вирушив у похід у ту частину світу. Біблія говорить, що його історія впливає на наше майбутнє.

Цей давній чоловік – Авраам (також відомий як Аврам). Ми можемо сприймати його історію всерйоз, тому що райони й міста, які він відвідав, згадуються також в інших старих рукописах.

Обіцянка Аврааму

Бог дав обіцянку Авраамові:

«І народом великим тебе Я вчиню, і поблагословлю Я тебе;

І звеличу ймення твоє, і будеш ти благословенням.

І поблагословлю, хто тебе благословить, хто ж тебе проклинає того прокляну;

І благословляться в тобі всі племена землі!» (Буття 12:2-3)

Ім’я Авраама стало Великим

Більшість із нас цікавить, чи існує Бог і чи Він дійсно біблейський Бог. У Біблії Бог говорить: “І звеличу ймення твоє», і сьогодні ім’я Авраама / Аврама відоме у всьому світі. Обіцянка збулася. Найбільш ранні рукописи книги Буття, знайдені в сувоях Мертвого моря, датуються 200-100 р. до н.е.; це значить, що з того часу обіцянка була вже в письмовій формі. У той час ім’я Авраама не було добре відомо, тому обіцянка збулася тільки після того, як була записана, але не раніше.

… завдяки його великій нації       

Дивно, але Авраам насправді не зробив нічого значимого за своє життя. Він не був великим письменником, царем, винахідником або військовим лідером. Єдине, що він зробив – це послухався наказу й вирушив у похід, а також став батьком кількох дітей. Його ім’я є великим тільки завдяки тому, що його діти стали нацією (націями), яка зберегла запис про його життя, а потім окремі люди й народи, що походили від нього, стали великими. Це саме те, що було обіцяно в Бутті 12 (“І народом великим тебе Я вчиню… І звеличу ймення твоє “). Ніхто інший, з усієї історії людства, не є таким відомим лише завдяки своїм нащадкам, а не великим досягненням у власному житті.

волею Господа

Євреї, що походять від Авраама, насправді ніколи не були нацією, яка асоціюється з величчю. Вони не захоплювали великих імперій, як римляни, не створювали великих пам’ятників, як єгиптяни піраміди. Їх слава походить від Закону й Книги, яку вони написали; від декількох видатних людей, які були євреями; від того, що вони жили й розвивались дещо відокремленою групою протягом тисяч років. Їх велич не в тому, що вони зробили, а в тому, що було зроблено для і через них. Обіцянка говорить неодноразово, що “Я вчиню …”. Їх унікальна велич відбулася завдяки Богу, а не завдяки їхнім власним здібностям, завоюванням чи зусиллям.

Обіцянка Аврааму збулася, бо він довіряв обіцянці й обрав “шлях менш розвіданий”. Подумайте, наскільки імовірним було те, що обіцянка не збудеться, однак вона збулася й продовжує розгортатися, як і було заявлено тисячі років тому. Яке сильне підтвердження того, що обіцянка збулася тільки завдяки силі й авторитету Господа.

Подорож, що до сих пір приголомшує світ

Похід Авраама
Карта зображує похід Авраама: Від Ур -> Харан -> Ханаан – Земля обітована

Біблія говорить, що тоді “Пішов Аврам, як сказав йому Господь” (Буття 12, 4). Він розпочав подорож, показану на карті, яка до сих пір впливає на історію.

Благословення до нас

Обіцянка містить в собі дещо ще. Благословення було не тільки для Авраама. Бог каже, що “благословляться в тобі всі племена землі!” (через Авраама). Ми повинні звернути увагу, тому що ви і я – частина всіх народів на землі, незалежно від нашої релігії, кольору шкіри, походження, національності, соціального статусу або мови. Обіцяне благословення стосується кожного, хто живе зараз на землі! Яким чином? Коли? Яке саме благословення? Це не ясно сказано, але оскільки ми знаємо, що перші частини цієї обіцянки збулися, ми можемо бути впевнені, що остання частина також збудеться. Ми знаходимо ключ до розкриття цієї таємниці, продовжуючи стежити за подорожжю Авраама в нашій наступній статті.

Зворотній відлік – Обіцянка, дана на початку часів

Ми розглянули, як людство пало в порівнянні зі своїм першостворенням. У Біблії говориться, що Бог мав деякий задум на основі Обіцянки, даної на початку історії.

Біблія – справжня бібліотека

Приведемо деякі факти про Біблію. Біблія уявляє собою зібрання книг, написаних багатьма авторами. Для створення цих книг від початку до кінця знадобилося понад 1500 років. Це дозволяє порівняти Біблію з бібліотекою і відрізняє її від інших Священних книг. Якби Біблія була написана лише одним автором або групою авторів, знайомих один з одним, ми б не дивувалися її цілісності, але авторів Біблії розділяють століття і навіть тисячоліття. Її автори походять із різних країн, мовного середовища і соціальних станів. Але їх послання і пророцтва пов’язані одне з одним і з історичними фактами, записаними за межами Біблії. Найбільш давні копії Старого Заповіту (книги до Ісуса), котрі збереглися до наших днів, датовані 200 р. до н.е. Збережені копії Нового Заповіту датовані 125 р. н.е. і пізніше.

Євангельська обіцянка в райському Саду

На самому початку Біблії приводиться приклад того, як Біблія передбачає майбутнє. Хоча й сказано про Початок, мається на увазі Кінець світу. Одразу після Гріхопадіння людства Бог викриває Сатану (котрий був у образі змія) і задає йому загадку, що являє собою Обіцянку:

І Я (Бог) покладу ворожнечу між тобою (Сатаною) й між жінкою, між нащадком твоїм і нащадком її. Він зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту. (Буття 3:15)

Дієслова в майбутньому часі роблять дану Обіцянку пророчою. Крім того, згадуються п’ять різних дійових осіб, а саме:

  1. Я = Бог
  2. Ти = змій, або Сатана
  3. Жінка
  4. Нащадок жінки
  5. Нащадок змія, або Сатани

Обіцянка пророкує, як ці персонажі будуть взаємодіяти в майбутньому. Це зображено на малюнку нижче:

Взаємодія між персонажами, згаданими в Обіцянці
Взаємодія між персонажами, згаданими в Обіцянці

Не уточнюється, хто така «жінка», але Бог пошле і жінці, і Сатані «нащадка». Між цими нащадками, а також між жінкою і Сатаною буде «ворожнеча» і ненависть. Сатана буде «жалити в п’яту» нащадка жінки, тоді як останній «зітре голову» Сатані.

Хто такий нащадок? – Це «він»

Зроблені нами спостереження дозволяють прийти до певних висновків. Оскільки нащадок жінки – це «він», ми можемо відкинути наступні здогадки: «нащадок» – це не «вона», не жінка. Також і не «вони», значить НЕ група людей або нація. «Він» – це людина, а не неживий предмет. Це не філософська, освітня, політична система чи релігія – оскільки всі вони являють собою неживі предмети. Такий «предмет» був би нашим найкращим вибором для виправлення нашої спотвореної сутності, оскільки люди постійно вигадують нові системи й релігії. Бог мав на увазі дещо інше: «він» – це один чоловік. Саме «він» і зітре голову Сатані.

Замислимося про те, що не сказано. Бог не говорить, що цей нащадок буде походити від жінки й чоловіка, а лише від жінки. Це особливо незвично, адже в Біблії прийнято записувати походження синів тільки від батька. З цієї причини дехто вважає Біблію «сексистською». Але в даному випадку все інакше – Обіцянка не говорить про нащадка («він»), котрий буде походити від чоловіка. Сказано лише про нащадка жінки, не згадуючи чоловіка.

Пророк пізнішого періоду доповнює цю Обіцянку

Сотні років потому старозавітний пророк додав наступне:

Отже, Сам Господь дасть вам знамення: ось, Діва в утробі прийме і народить Сина, і наречуть ім’я Йому: Еммануїл (що означає «з нами Бог»). (Книга пророка Ісаї 7:14, 750 р. до н.е.)

Через 700 років після Ісаї народився Ісус (як сказано в Новому Заповіті) від діви – і пророцтво Ісаї збулося. Невже прихід Ісуса був передбачений ще на зорі людської історії? Це відповідає тому, що нащадок є «він», а не «вона», «вони» чи неживий «предмет». З цієї точки зору загадка після прочитання стає зрозумілою.

«Жалити його в пяту»??

Як розуміти те, що Сатана буде жалити «його в п’яту»? Один рік я працював у джунглях Камеруна. Нам доводилося носити міцні гумові чоботи в умовах вологої спеки через змій, котрі ховалися у високій траві й могли вжалити в ногу – в п’яту – і вбити нас. Мій досвід в джунглях допоміг мені краще зрозуміти зміст цієї фрази. «Він» знищить Сатану, змія, але при цьому сам загине. Це передвіщає перемогу, отриману завдяки жертві Ісуса.

«Жінка» – подвійний смисл

Тож якщо Обіцянка, дана на Початку часів, пов’язана з Ісусом, то під жінкою мається на увазі діва, котра народила його, – Марія. Але існує і друге значення. Зверніть увагу, як інший старозавітний пророк говорить про Ізраїль:

О, Ізраїль… І заручуся з тобою навіки… І заручуся з тобою вірністю, і ти пізнаєш Господа. (Книга пророка Осії 2:17-20,  800 р. до н.е.)

Ізраїль у Біблії згадується як дружина ГОСПОДА – отже, жінка. Відтак остання книга Біблії описує протистояння її своєму ворогові:

І знамення велике видно було на небі – жінка… на голові її вінець із дванадцяти зірок. І мавши в утробі, кричить, мучившись від потуг пологових та болю родження.

Видно було й інше знамення на небі, от великий дракон червоний… І дракон стоїть перед жінкою, яка має родити, щоб, коли народить, дитя її пожерти.

І народила сина-мужа, що має пасти всі народи жезлом залізним…

І повержено дракона великого, змія стародавнього, званого дияволом і сатаною, що зводить вселенну, – повержено на землю, і ангели його з ним повержені.

І коли побачив дракон, що він повержений на землю, переслідував жінку, яка народила сина-мужа… І розлютився дракон на жінку і пішов воювати проти решток її нащадків… (Одкровення Іоанна Богослова 12:1-17, 90 р. н.е.)

Оскільки Ісус був євреєм, він одночасно являється нащадком Марії, жінки, й Ізраїль, жінки. Обіцянка справдилася двояко.  Давній змій перебуває у ворожнечі з Ізраїль, «жінкою» й оголошує їй війну. Цим пояснюються виключні труднощі на шляху євреїв протягом всієї їхньої історії, як і було передбачено на самому початку.

Нащадок Змія?

Але хто такий нащадок Сатани? В останній книзі Біблії, через багато сторінок і тисячоліть після Обіцянки, даної в Книзі Буття, передвіщається його прихід. Зверніть увагу на опис:

8Звір, що ти бачив, був і немає; і вийти має з безодні і в погибель піти. І здивуються ті, що мешкають на землі, чиї імена не записані в книзі життя від заснування світу, бачачи звіра, що був і немає, і з’явиться. Тут розум, що має мудрість. (Одкровення 17:8-9, написане Іоанном Богословом близько 90р. н.е.)

Тут описана битва між нащадком жінки й нащадком Сатани. Вона вперше згадується в Обіцянці з Книги Буття, на самому початку Біблії, і доповнюється деталями пізніше. Зворотній відлік до фінального протистояння між Сатаною й Богом розпочато давним-давно в Райському саду. Це приводить нас до думки, що вся історія – це воістину «Його» історія.

Історія продовжується, і наступна важлива подія – це обіцянка Аврааму.

 

Спотворена сутність (част. 2) і недосягнення назначеної цілі

Біблія описує, що наша сутність була спотворена в порівнянні з образом, за яким нас створив Бог. Як таке трапилося? Про це говориться в біблійній Книзі Буття. Незадовго після того, як «за образом Божим» були створені перші люди (Адам і Єва), їх покірність була випробувана. Біблія приводить їх розмову зі «Змієм». Під Змієм мається на увазі Сатана – духовний ворог Бога. У Біблії Сатана зазвичай говорить через когось. У даному випадку він говорив через Змія.

Але змій був хитріший над усю польову звірину, яку Господь Бог учинив. І сказав він до жінки: Чи Бог наказав: Не їжте з усякого дерева раю?

І відповіла жінка змієві: З плодів дерева раю ми можемо їсти, але з плодів дерева, що в середині раю, Бог сказав: Не їжте із нього, і не доторкайтесь до нього, щоб вам не померти.

І сказав змій до жінки: Умерти не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Бог, знаючи добро й зло.

І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з’їла, і разом дала теж чоловікові своєму, і він з’їв. І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони. І зшили вони фіґові листя, і зробили опаски собі. (Буття 3:1-6)

Їх вибір (і принада) були на користь того, що вони можуть стати «як Бог». До цього моменту вони у всьому довіряли Богу, але зараз перед ними стояв вибір самим стати «як Бог», довіряти самим собі й бути собі власним богом.

Цей вибір незалежності від Бога змінив їх. Вони відчули сором і намагалися прикрити свою наготу. Коли Бог викрив Адама, той звинуватив Єву (і Бога, котрий створив її). Вона звинуватила змія. Жоден не взяв на себе відповідальність.

Події того дня мали свої наслідки, тому що ми успадкували таку ж незалежну сутність. Дехто невірно тлумачить Біблію і вважає, що ми винні в помилковому виборі, зробленому Адамом. Ні, лише Адам винен у ньому, а ми відчуваємо наслідки його рішення. Ми успадкували свою незалежну сутність від Адама. Можливо, ми й не хочемо бути богом всього Всесвіту, але ж хочемо бути богом свого життя, відділеного від Господа.

Цим пояснюються багато аспектів людського життя: ми замикаємо двері на ключ, потребуємо поліцію і ставимо паролі на комп’ютери – інакше ми будемо красти одне в одного. У ньому причина неминучого розпаду суспільств – адже культури мають тенденцію до занепаду. Ось чому всі форми державних і економічних систем, хоч деякі й функціонують краще за інші, – врешті решт розпадаються. Щось у нас самих змушує нас щоразу схиблювати в досягненні визначеної цілі.

Поняття «схибити» – ключове в нашій ситуації. Наступна цитата з Біблії допомагає нам краще зрозуміти це:

З усього того народу було сім сотень вибраного чоловіка… лівші, кожен той кидав каменем із пращі на волос, і не схибував. (Книга Суддів 20:16)

Тут описані солдати, котрі майстерно володіли пращею й ніколи не схиблювали. Слово «схибити» на івриті буде יַחֲטִֽא . У Старому Завіті воно повсюдно перекладається як гріх.

Воїн бере камінь і кидає його, щоб влучити у ціль. Якщо він схибив, то не виконав свого призначення. Так і ми були створені за образом Божим, щоб досягнути назначеної цілі відносно того, як ми взаємопов’язані з Ним і як ставимося до інших. «Грішити» значить схибити мимо цілі, або задачі, що була призначена для нас.

Недосягнення цілі – це безрадісна й неоптимістична картина. Дехто бурно реагує на вчення Біблії про гріх. Студент університету якось сказав мені: «Я не вірю, тому що мені не подобається те, про що там говориться». Але хіба «подобається» має якесь відношення до істини? Мені не подобаються податки, війни, землетруси – нікому не подобаються – але це не робить їх неправильними. Ми не можемо закрити очі на жодне з них. Закони, поліція, системи безпеки, котрі ми ввели в суспільство з метою захисту одне від одного, свідчать про те, що в ньому не все гаразд. Тож принаймні, дане біблійне вчення про гріх слід розглядати об’єктивно.

Існує одна проблема. Образ, за яким відбулося наше створення, був викривлений, і зараз ми не влучаємо в ціль в плані наших моральних вчинків. Але Бог не залишив нас у нашій безпомічності. У нього був задум по спасінню нас, ось чому Євангеліє буквально означає «блага вістка» – цей задум і являється благою вісткою, що Він врятує нас. Бог не чекав аж до часів Авраама, щоб повідомити цю звістку; він вперше згадав її в розмові з Адамом і Євою. Далі ми розглянемо найперше проголошення Благої вістки.

Спотворена сутність… ніби в орків Середзем’я

Раніше ми розглядали, що має на увазі Біблія, говорячи про створення людей «за образом Божим». Цим пояснюється цінність людського життя. Проте далі Біблія переходить від нашого створення до висвітлення важливої проблеми. Уявлення про неї дає наступний біблійний Псалом (пісня):

Господь дивиться з небес на синів людських, щоб побачити, чи є там розумний, що шукає Бога. Усе повідступало, разом стали бридкими вони, нема доброчинця, нема ні одного. (Псалом 14: 2-3)

У ньому говориться, що всі ми «стали бридкими». Хоча ми й були «створені за образом Божим», щось спотворило цей образ у всіх нас. Це проявляється в тому, що ми обрали незалежність від Бога («нема ні одного», хто «шукає Бога») і не робимо «добра».

На прикладі ельфів і орків

Орки були потворними в багатьох відношеннях, але вони були всього лише ельфами з викривленою сутністю
Орки були потворними в багатьох відношеннях, але вони були всього лише ельфами з викривленою сутністю

Для кращого розуміння порівняймо орків і ельфів з фільму Володар перснів. Орки потворні й злі. Ельфи прекрасні й миролюбні (погляньте на Леголаса). Але орки колись були ельфами, чию сутність спотворив Саурон. Первісний образ ельфа був викривлений у орках. У Біблії говориться, що й люди стали спотворені подібним шляхом. Господь створив ельфів, але ми перетворились на орків.

Ельфи, як Леголас, були благородними і величними
Ельфи, як Леголас, були благородними і величними

Наприклад, ми знаємо, що таке «правильна» й «неправильна» поведінка. Але ми не обов’язково слідуємо всьому, що знаємо. Це подібно до комп’ютерного вірусу, котрий заважає нормальній роботі комп’ютера. Наш моральний кодекс нікуди не дівся, але в ньому поселився вірус. Біблія спочатку розказує про людей як про добрих і високоморальних, а потім спотворених. Це відповідає тому, що ми спостерігаємо навколо себе. При цьому виникає питання: чому Бог створив нас такими? Ми відрізняємо добро і зло, але все-одно маємо спотворену сутність. Наведемо цитату атеїста Крістофера Хітченса:

«Якщо бог дійсно прагнув, щоб люди не мали таких думок [тобто, спотворених], йому слід було потурбуватися про створення іншого виду». Крістофер Хітченс. 2007. Бог – не любов; як релігія все отруює, стор. 100

Але автор випускає з уваги важливу деталь: у Біблії говориться, що не Бог створив нас такими, а вже після нашого створення відбулося дещо жахливе. Перші люди повстали проти Бога, і в результаті цього бунту їх сутність була спотворена.

Гріхопадіння людства

Це часто позначають словом Гріхопадіння. Адам, перший чоловік, був створений Богом. Між Адамом і Богом була угода, на зразок шлюбної обіцянки про вірність, але Адам порушив її. Біблія говорить, що Адам скуштував з «Дерева пізнання добра і зла», незважаючи на угоду не робити цього. Ця угода й саме дерево ставили перед Адамом вибір: залишатися вірним Господу чи ні. Адам був створений за образом Божим, і йому була дарована дружба з Ним. Але Адам не мав жодного вибору стосовно свого створення, тому Бог дозволив йому зробити вибір за або проти дружби з Богом. Як неможливо вибрати «стояти», якщо не існує вибору між «стояти» й «сидіти», так і дружба й довіра Адама до Бога мали стати результатом вибору. Цей вибір ґрунтувався на наказі не куштувати з одного-єдиного дерева. Але Адам обрав непокору. Розпочате бунтом Адама проходить крізь всі покоління й продовжується донині. Далі ми розглянемо значення цього.