Пагін: ім’я його передбачене за сотні років до народження

Ми розглянули, як пророк Ісая у своїй книзі використав образ Пагона. Із занепалої династії Давида має прийти «він», наділений мудрістю й силою. Єремія доповнив ці слова твердженням, що Пагін буде настільки ж знаним, як і сам ГОСПОДЬ (старозавітне ім’я Бога).

Захарія розвиває тему Пагона

Захарія повертається з Вавилонського заслання і відбудовує Храм
Захарія повертається з Вавилонського заслання і відбудовує Храм

Пророк Захарія жив у 520р. до н.е.; це період одразу після повернення єврейського народу до Єрусалиму зі свого першого заслання у Вавилон й початок відбудови їх зруйнованого храму. Посаду первосвященика на той час займав чоловік на ім’я Ісус, саме він відновив роботу священиків. Пророк Захарія разом із первосвящеником Ісусом наставляв єврейський народ. Ось що Бог – вустами Захарія – говорив про Ісуса:

Слухай же, первосвященику Ісусе, ти і твої товариші, що сидять перед тобою, бо вони – мужі доброї ознаки. Ось я приведу мого слугу – Пагона… – слово Господа сил, – (й) усуну в один день провини цього краю (Захарія 3:8-9)

Пагін! Захарія розвиває тему «Пагона», розпочату Ісаєю за 200 років до цього, а потім продовжену Єремією на 60 років раніше. Тут Пагін також названо «моїм слугою». Тож колега Захарії, первосвященик на ім’я Ісус, котрий жив у Єрусалимі в 520р. до н.е., став прообразом майбутнього Пагона. Але яким чином? Також сказано, що «в один день» ГОСПОДЬ усуне провини цього краю. Як же це станеться?

Пагін: священик і цар в одній особі

Далі у своїй книзі Захарія надає більш детальне пояснення. Щоб його зрозуміти, ми маємо знати, що ролі Священика й Царя були суворо розмежовані у Старому Заповіті. Жоден із царів дому Давида не міг стати священиком (хто робив спроби, ті вскочили у халепу), як і жоден священик не міг стати царем. Призначення священика полягало в посередництві між Богом і людиною й принесенні тваринних жертв Богу задля спокутування гріхів; призначенням Царя було справедливо правити на троні. Обидві ролі були значимі; обидві були унікальними. Але пізніше Захарія написав у своїй книзі:

І надійшло до мене таке слово Господнє: … Візьми срібла та золота й зроби вінець, і поклади на голову Ісусові… первосвященикові, і скажи йому: Так говорить Господь сил: Ось муж, ім’я йому Пагін. Він виженеться на своїм місці й відбудує храм Господній… і він буде носити величність, і сяде, і буде панувати на троні своєму, і він стане священиком на троні своєму, і рада миру буде поміж ними обома (Захарія 6:9-13)

Тут, всупереч усталеній традиції, первосвященик у дні Захарії (Ісус) повинен буде символічно одягти царський вінець як Пагін. Не забувайте, що Ісус був «прообразом майбутнього». Чи можливо, що покладання вінця на голову первосвященика Ісуса було «символом» майбутнього об’єднання ролей Царя і Священика? Колись ці дві ролі поєднаються в одній людині! Також зверніть увагу, що ім’я Пагона – Ісус. Яке значення цього імені?

Ісус Назарянин є цим «Пагоном»

Тепер пророцтво Захарії набуває сенсу. Ми маємо передбачення, зроблене в 520р. до н.е., що ім’я грядущого Пагона буде «Ісус»! Коли я усвідомив це, я був вражений. Існує пророцтво, що розкриває ім’я майбутнього Пагона, і це ім’я прямо вказує на Ісуса Назарянина.

Грядущий Ісус, за словами Захарії, поєднає в собі ролі Царя і Священика. У чому полягало призначення священиків? Від імені народу й за їхні гріхи вони приносили спокутні тваринні жертви Богу. Аналогічно до того, як Авраам приносив жертву на горі Моріа, а Мойсей ягня на Песах, священик викупляв гріхи людей шляхом тваринної жертви. Грядущому «Ісусу» призначалася така ж роль, щоб Господь міг «усунути в один день провини цього краю» – в день, коли грядущий священик Ісус запропонує себе в якості жертви. На місце й день цієї жертви вказували гора Моріа й свято Песах відповідно.

Чи йде вам на думку ще хоч одна людина в історії, чиє життя було б настільки детально передбачене, як життя Ісуса Назарянина в книгах старозавітних пророків? Дехто дискутує, що ці пророцтва «справджуються» в Ісусі тільки тому, що автори Євангелій вигадали свою історію про Ісуса у «відповідності» зі Старим Заповітом. Ім’я, яке Захарія дав «Пагону», – Ісус спростовує це, оскільки ім’я «Ісус» Назарянин добре відомо й поза Євангеліями. Іудейський Талмуд, Йосиф Флавій та інші автори-історики, які писали про Ісуса, прихильно або вороже налаштовані, завжди іменували його «Ісус» або «Христос».

Можна дискутувати, що ім’я «Ісус» було досить поширеним серед єврейського народу, тому вибір імені міг бути чистою випадковістю. Але подумайте про життя Ісуса Назарянина. Він стверджував, що є царем – Царем, якщо точніше. Таке значення має слово «Христос». Але протягом свого земного життя він фактично був священиком. Роль священика полягала в тому, щоб прийняти ягня від прославляючого єврея й принести його в жертву, спокутуючи при цьому кров’ю ягняти гріхи й провини єврея. Смерть Ісуса мала величезне значення, тому що вона також була жертвою Богу за всіх нас. Його смерть була спокутою за гріхи й провини кожної людини. Гріх землі був буквально стертий «в один день», як і передбачав Захарія, – у день смерті Ісуса. Своєю смертю він виконав усі зобов’язання як Священик, хоча й був у першу чергу відомий як «Христос», або Цар. Він поєднав у собі дві ролі. Пагін, котрий Давид колись назвав «Месією», це Священик-Цар. А його ім’я за 500 років до народження передвістив пророк Захарія.

Навіщо добрий Бог створив злого Диявола?

У Біблії говориться, що саме Диявол (він же – Сатана) у подобі змія спокусив Адама і Єву на гріх, призвівши до їх вигнання з раю. Ця подія піднімає важливе питання: навіщо було Богу створювати «злого» Диявола (тобто, «супротивника»), який би спотворив Його добрі творіння?

Люцифер – «світлоносний»

Насправді в Біблії говориться, що Бог створив могутнього, розумного і прекрасного духа, який стояв на чолі всіх янголів. Його ім’я було Люцифер («світлоносний»), і він був дуже добродійний. Однак Люцифер був також наділений волею до вільного вибору. Уривок із Ісаї 14 описує вибір, що був доступний йому:

Як спав ти з небес, о сину зірниці досвітньої, ясная зоре, ти розбився об землю, погромнику людів!

Ти ж сказав був у серці своєму: Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю престола свого, і сяду я на горі збору богів, на кінцях північних, підіймуся понад гори хмар, уподібнюсь Всевишньому! (Ісаї  14:12-14)

Люцифер, подібно до Адама, стояв перед вибором: або прийняти як даність те, що Бог є Богом, або обрати бути своїм власним богом. Його повторювані наміри «зійду, сяду, підіймуся» свідчать, що він ступив на шлях непокори до Бога й оголосив себе «Всевишнім». Уривок з Єзекіїля надає паралельний опис падіння Люцифера:

Ти пробував ув Едені, садку Божому… Ти помазаний Херувим хоронитель, і Я дав тебе на святу гору Божу, ти ходив посеред огнистого каміння.

Ти був бездоганний у своїх дорогах від дня твого створення, аж поки не знайшлася на тобі несправедливість… і ти прогрішив. Тому Я зневажив тебе, щоб не був ти на Божій горі, і погубив тебе, хоронителю Херувиме, з середини огнистого каміння.

Стало високим твоє серце через красу твою, ти занапастив свою мудрість через свою красу. Кинув Я тебе на землю… (Єзекіїля 28:13-17)

Прекрасні риси, якими Бог наділив Люцифера – врода, мудрість, сила – породили в ньому гординю. Гординя, у свою чергу, штовхнула його на бунт; при цьому він не втратив своєї сили й здібностей. Зараз він очолює вселенський заколот проти свого Творця за право бути єдиним Богом. Його стратегія полягає в залученні людства на свій бік – спокусивши його вибором, що стояв колись перед ним самим – любити тільки себе, стати незалежними від Бога й знехтувати Ним. Суть випробування волі Адама була такою ж, як і в випадку Люцифера, відрізнялися тільки обставини. Кожен із них обрав бути своїм власним «богом».

Сатана – діє через інших

Уривок із книги Ісаї звернений до «Царя Вавилону», а уривок із Єзекіїля – до «Царя Тиру». Однак із наведених описів видно, що ці слова адресовані не людям. Наміри в майбутньому часі з книги Ісаї «зійду, сяду, підіймуся» описують того, хто був скинутий на землю в якості покарання за своє прагнення поставити свого престола «повище зір Божих». Уривок із Єзекіїля звертається до «Херувима хоронителя», який колись був у Едені й на «горі Божій». Сатана (або Люцифер) часто діє через когось. У Книзі Буття він говорить устами змія. У книзі Ісаї він править через царя Вавилону, а в книзі Єзекіїля заволодіває царем Тиру.

Чому Люцифер повстав проти Бога?

Навіщо було Люциферу кидати виклик всемогутньому і всезнаючому Творцю? Адже поняття «розумний» передбачає прогнозування того,  чи достатньо ти сильний для перемоги над своїм противником. Люцифер якщо й мав силу, то її не вистачило для перемоги над Творцем. Навіщо ризикувати всім ради того, що неможливо отримати? На мою думку, «розумний» ангел мав би усвідомлювати свою обмеженість у порівнянні з Богом – і втриматися від бунту. Чому ж він цього не зробив? Дане питання багато років не давало мені спокою.

Тоді я зрозумів, що Люцифер міг прийняти те, що Бог являється його всемогутнім Творцем лише по вірі – так само, як і ми з вами. Згідно Біблії, янголи були створені в перший тиждень. Наприклад, у книзі Іова сказано:

Озвавсь Господь із бурі до Іова і мовив:

Де був єси, як я закладав землю? Скажи, як маєш розум.

… під радісні співи ранніх зір, під оклики веселі всіх синів Божих? (Іова 38:1-7)

Уявіть собі, що Люцифер був створений десь у Всесвіті в перший тиждень і усвідомив цей факт. Все, що йому відомо – ось він існує й усвідомлює це, але є й інша Істота, яка стверджує, що саме вона створила Люцифера і весь Всесвіт. Але звідки Люциферу знати, що це твердження відповідає дійсності? Можливо, цей так званий творець розпочав своє існування у Всесвіті всього за мить до Люцифера. І тому що цей «творець» з’явився раніше, він є (можливо) більш могутнім і (можливо) більш знаючим за Люцифера – але знову ж таки, можливо й ні. Можливо і Люцифер, і «творець» розпочали своє існування одночасно. Люцифер міг тільки прийняти на віру слово Боже до нього, що саме Він створив його, і що тільки Бог є вічним і нескінченним. Але гординя Люцифера змусила його натомість повірити своїм здогадкам.

Можливо, здається надуманим, що Люцифер вважав, що і він, і Бог просто «виникли» у Всесвіті. Однак саме ця ідея лежить в основі сучасної космології. Спочатку було космічне коливання мікроскопічної частки, а потім із цієї частки виник Всесвіт – така суть сучасних космологічних теорій. По великому рахунку, всі – від Люцифера до Річарда Докінза і Стівена Хокінга, а також нас з вами – повинні вирішити по вірі: чи являється Всесвіт самодостатнім, чи ж він був створений і розвинений Богом-творцем.

Іншими словами, побачити – не значить повірити. Люцифер бачив Бога і говорив з ним. Але він все-одно мав прийняти «по вірі» як даність, що його створив Бог. Багато хто говорить, що якби Бог «явився» ним, вони б одразу повірили в нього. Але ж у Біблії описується, що багато людей бачили й чули Бога – і все ж не прийняли Його на віру. Питання в тому, чи прийняли і повірили б вони Його слову стосовно Нього і них самих. Від Адама і Єви до Каїна та Авеля, до Ноя, до єгиптян часів найпершого Песаху, до ізраїльтян, котрі переходили Червоне море і до всіх, хто був свідком чудес Ісуса – «побачити» ніколи не приводило до «повірити». Тож падіння Люцифера закономірно в даному контексті.

Діяння Диявола в наші дні

Тож згідно Біблії, Бог створив сильного й розумного янгола, а не «злого диявола». У полоні гордості цей янгол очолив бунт проти Бога – під час якого його єство було спотворене, але він не втратив своєї початкової величі. Ви, я і все людство стали частиною поля битви в цьому поєдинку між Богом і його «супротивником» (Дияволом). Стратегія Диявола полягає не в тому, щоб носити похмурі темні одежі, ніби чорні вершники із фільму Володар перснів, й насилати на нас злі закляття. Натомість він старається збити нас зі шляху спасіння, яке Бог обіцяв ще на зорі часів, через Авраама й Мойсея, а потім втілив у смерті й воскресінні Ісуса. У Біблії сказано:

І не дивно, бо сам сатана прикидається анголом світла!

Отож, не велика це річ, якщо й слуги його прикидаються слугами правди  (2 до Коринтян 11:14-15)

Оскільки Сатана і його слуги можуть прикидатися «світлом», їм не складно ввести людей в оману. Можливо, саме з цієї причини нам завжди здається, що Євангеліє суперечить і нашим природнім схильностям, і культурним традиціям.

Знамення про «Гілку»: відродження мертвого пня

Були критики, котрі ставили під сумнів владу Ісуса. Він відповідав їм, посилаючись на попередніх пророків і стверджуючи, що вони передбачили його життя. Ось один із прикладів, коли Ісус сказав їм:

 Дослідіть но Писання… вони ж свідчать про Мене! (від Івана 5:39)

Іншими словами, Ісус стверджував, що його прихід був передбачений у Старому Заповіті за сотні років до цього. Старозавітні пророки говорили, що сам Бог надихав їх писання. Оскільки жодна людина не здатна з точністю передбачити майбутнє на сотні років наперед, Ісус говорив, що треба дослідити писання для пошуку відповіді – чи є його прихід частиною Божественного задуму чи ні. Це перевірка з метою побачити, чи існує Бог і чи Він говорить. Ми можемо звернутися до Старого Заповіту, щоб проаналізувати і розглянути для себе це питання.

Спочатку невеликий огляд. Прихід Ісуса був передбачений на самому початку Старого Заповіту. Потім ми побачили, що жертва Авраама вказувала на місце, де Ісуса принесуть в жертву, тоді як Песах передвіщав день року, коли це відбудеться. Ми розглядали Псалом 2, в якому титул «Христос» використовувався для позначення грядущого Царя. Але на цьому знаки не закінчуються. Було багато інших писань, направлених у майбутнє, з використанням інших титулів і тематик. Ісая (750р. до н.е.) розпочав тему, яка була розвинена в більш пізніх книгах Старого Заповіту, – тему грядущої Гілки.

 «Гілка» у творах Ісаї

На малюнку представлена хронологія з Ісаєю та іншими старозавітними авторами.

Ісая відмічений на історичній хронології. Він жив у період правління царів дому Давида
Ісая відмічений на історичній хронології. Він жив у період правління царів дому Давида

На хронології видно, що книга Ісаї була написана в період правління царської династії Давида (1000-600 рр. до н.е.). У той час (близько 750р. до н.е.) правителі й царство переживали моральний занепад. Ісая закликав царів повернутися до Бога й жити в дусі Мойсеєвих законів. Але Ісая знав, що Ізраїль не розкається, і пророкував його зруйнування й кінець правління царської династії.

Він використав особливу метафору – образ величезного дерева для зображення царської династії. У коренів цього дерева знаходився Ієсей, батько царя Давида. Услід за Ієсеєм династію продовжував Давид, а з приходом його наступника Соломона дерево продовжило рости й розвиватися.

Зображення Ісаєю Династії у вигляді дерева
Зображення Ісаєю династії у вигляді дерева

Спочатку дерево … потім пень … потім Гілка

Ісая писав, що це «дерево» династії скоро зрубають, залишивши тільки пень. Ось як він почав зображення дерева, котре потім перетворив на загадку про пень і Гілку:

І вийде паросток від кореня Ієссеєвого, і гілка виросте від кореня його; і спочине на ньому Дух Господній, дух премудрості й розуму, дух ради і кріпості, дух відання і благочестя… (Ісая 11:1-2)

Зображення династії у вигляді пня Ієссея – батька Давида
Зображення династії у вигляді пня Ієссея – батька Давида

Зруб цього «дерева» відбувся приблизно через 150 років після Ісаї, близько 600р. до н.е., коли вавилоняни завоювали Єрусалим і вислали його народ і царя в заслання до Вавилону (на хронології цей період позначений червоним кольором). Ієсей був батьком царя Давида й стояв у коренів династій Давида. Відтак, метафора «пень Ієсея» означала майбутній крах династії Давида.

Гілка: грядущий «він» з роду Давида, котрий має мудрість

Паросток з мертвого пня Ієсеєвого
Паросток з мертвого пня Ієссея

Але це пророцтво торкалось більш далекого майбутнього, ніж падіння царської династії. Ісая передбачав, що хоча «пень» буде здаватися мертвим , колись в далекому майбутнього паросток, відомий як Гілка, виникне на цьому пні. Цю Гілку співвідносять з «ним», тому Ісая говорить про особливого чоловіка, котрий прийде з роду Давида уже після падіння династії. Цей чоловік буде мати таку мудрість, владу й знання, ніби сам Дух Господній спочив на ньому.

Ісус … «він» з роду Давида, котрий має мудрість

Ісус відповідає вимозі походження «від пня Ієсеєва», оскільки Ієсей і Давид були його предками. Ісус мав виключну мудрість і розум. Його прозорливість, самовладання й глибокодумність у спілкуванні зі своїми опонентами й учнями продовжують вражати його критиків і послідовників до сих пір. Його сила творити чудеса, описані в Євангеліях, безсумнівна. Можна обрати для себе не вірити в них, проте їх не можна ігнорувати. Ісус мав виключну мудрість і силу, котрими, згідно пророцтва Ісаї, буде володіти ця Гілка.

«Гілка» в творах Єремії

Ісая ніби залишив дороговказ в історії. Але на цьому все не закінчилося. Його дороговказ є першим із ряду знаків. Єремія, який жив через 150 років після Ісаї, коли практично на його очах настав крах династії Давида, писав:

Ось, настають дні, – говорить Господь, – і восставлю Давиду Паросток праведний, і воцариться Цар, і буде чинити мудро, і буде робити суд і правду на землі. У дні Його Іуда спасеться й Ізраїль буде жити безпечно; А це Його Ймення, яким Його кликати будуть: Господь праведність наша. (Єремія 23:5-6)

Єремія докладно висвітлює тему Гілки з династії Давида, котру розпочав Ісая за 150 років до цього. Гілка – це Цар, що прийде правити. Це в точності те, про що говорить пророцтво з Псалма 2 про грядущого Сина Божого/Христа/Месію. Чи можливо те, що Гілка й Син Божий – це одне й те саме?

Гілка: ГОСПОДЬ – праведність наша

Але яке ім’я  буде мати ця Гілка? Його будуть звати «ГОСПОДЬ», і він буде також «нашою» (тобто, людською) Праведністю. Як ми бачили у випадку з Авраамом, проблема людей в тому, що ми «зіпсовані» й потребуємо «праведності». В описі Гілки ми зустрічаємо натяк, що люди в майбутньому, згідно Єремії, отримають необхідну «праведність» від ГОСПОДА – самого ЙХВХ (ЙХВХ – це ім’я Боже в Старому Заповіті). Але яким чином це здійсниться? Захарія додає також інші деталі, продовжуючи розвивати тему Грядущої Гілки, і передвіщає навіть ім’я Ісуса – ми розглянемо це далі.

Чому Ісуса називають «Христос»?

Я іноді запитую людей, яке прізвище було в Ісуса. Найчастіше вони відповідають: «Думаю, що його прізвище – Христос, але я не впевнений/а». Тоді я продовжую: «Якщо це так, то в його дитинстві чи брали Йосиф Христос і Марія Христос маленького Ісуса Христа з собою на ринок?» Коли люди чують це в такому контексті, то розуміють, що «Христос» – не прізвище Ісуса. Що ж це за слово «Христос»? Звідки воно походить? Що означає? Ми дізнаємося в даній статті.

Переклад і транслітерація

Спочатку ознайомимося з одним із прийомів перекладу. Перекладачі іноді передають поняття на іншу мову за допомогою схожого звучання, а не по значенню, особливо в відношенні імен або титулів. Цей прийом має назву транслітерація. Перекладачі Біблії також приймали рішення, яким способом краще передати її слова на цільовій мові (зокрема, імена й титули) – шляхом їх перекладу (тобто, по значенню) або шляхом транслітерації (тобто, по звучанню). Спеціального правила для цього не існує.

Септуагінта

Перший переклад Біблії був зроблений в 250р. до н.е., коли Старий Заповіт був перекладений з івриту на грецьку мову. Цей переклад має назву Септуагінта (або LXX) і використовується до сьогодні. Оскільки Новий Заповіт був написаний через 300 років грецькою мовою, його автори цитували саме Септуагінту на грецькій мові, а не Старий Заповіт на івриті.

Переклад і транслітерація в Септуагінті

На малюнку нижче показано, як це відображається в сучасних текстах Біблії:

Напрямки перекладів від оригіналу до сучасної Біблії
Напрямки перекладів від оригіналу до сучасної Біблії

Старий Заповіт був написаний на івриті – сектор №1. Стрілка від сектору №1 до №2 показує його переклад на грецьку мову в 250р. до н.е. На той момент текст Старого Заповіту існував уже на двох мовах – на івриті і грецькій. Новий Заповіт був написаний грецькою мовою, тому його поміщено у сектор №2. І Старий, і Новий Заповіт були доступні грецькою мовою, яка була універсальною мовою 2000 років тому назад.

У нижньому секторі №3 вказано сучасну мову, наприклад, українську. Як правило, переклад Старого Заповіту виконувався з оригіналу на івриті (стрілка з сектора №1 в №3), а Нового Заповіту – з оригіналу на грецькій мові (№2 -> №3).

Походження слова «Христос»

Тепер у тій самій послідовності розглянемо слово «Христос», котре з’являється в Новому Заповіті українською мовою.

Походження слова «Христос» у Біблії
Походження слова «Христос» у Біблії

Оригінальне слово на івриті в Старому Заповіті було «mashiyach»; тлумачний словник дає визначення його як «помазаний або посвячений» чоловік. Іудейські царі проходили помазання (обряд помазання єлеєм) перед вступом на престол, тому вони були помазанцями, або месіями. Старий Заповіт також містить пророцтво про особливого месію. Для Септуагінти перекладачі підібрали еквівалент на грецькій мові зі схожим значенням Χριστός (котре звучить як Христос); це слово походить від chrio, що означає «мазати або натирати єлеєм». Отже, слово Christos було передано в грецькій Септуагінті по значенню (а не транслітеровано по звучанню) з оригінального ‘mashiyach’ на івриті. Автори Нового Заповіту продовжили використовувати слово Христос у своїх текстах, щоб співвіднести Ісуса з помазанцем.

У Біблії українською мовою старозавітне слово Mashiyach найчастіше перекладено з івриту як «Помазанець», але іноді транслітеровано як «Месія». Новозавітне Christos транслітеровано як «Христос». Слово «Христос» позначає дуже специфічний старозавітний титул; воно утворилося шляхом перекладу з івриту на грецьку, а потім шляхом транслітерації з грецької на українську мову.

Оскільки слово «Христос» у сучасних текстах Старого Заповіту зустрічається нечасто, його зв’язок зі Старий Заповітом складніше прослідкувати. Але наш аналіз показує, що біблійне «Христос» = «Месія» = «Помазанець», і це слово позначає особливий титул.

Христос, передбачений у 1-му столітті

Нижче наведена реакція царя Ірода, коли волхви пришли зі сходу поклонитися «Царю Юдейському» – це також добре відомий уривок із різдвяної історії. Зверніть увагу, що слово «Цар» написано з великої літери, щоб позначити грядущого Царя над царями:

… мудреці прибули до Єрусалиму зо сходу, і питали: Де народжений Цар Юдейський? І, як зачув це цар Ірод, занепокоївся, і з ним увесь Єрусалим. І, зібравши всіх первосвящеників і книжників людських, він випитував у них, де має Христос народитись? (Від Матвія 2:1-4)

Поняття «Христос» було добре відоме Іроду і його духовним радникам – ще до народження Ісуса – і в даному випадку воно використане без вказівки конкретно на Ісуса. Це тому, що «Христос» походить з Нового Заповіту на грецькій мові, котрий повсюдно читали євреї в 1-му столітті. «Христос» був (і досі є) титулом, а не ім’ям. Це слово з’явилося за сотні років до християнства.

Старозавітні пророцтва про прихід «Христа»

Насправді, пророчий титул «Христос» зустрічається уже в Псалмах, написаних Давидом близько 1000р. до н.е., – задовго до народження Ісуса.

Земні царі повстають… проти ГОСПОДА та Його Помазанця… Але Той, Хто на небесах пробуває посміється, Владика їх висміє! Він тоді … промовить до них: Я ж помазав Свого Царя на Сіон, святу гору Свою. Я хочу звістити постанову: Промовив до Мене Господь: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив. Блаженні усі, хто на Нього надіється! (Псалом 2:2-7)

Псалом 2 в Септуагінті читається наступним чином (я цитую його з транслітерованим словом Христос, щоб ви побачили титул «Христос», ніби читаєте Септуагінту):

Земні царі повстають… проти ГОСПОДА та Його Христа… Але Той, Хто на небесах пробуває посміється, Владика їх висміє! Він тоді … промовить до них… (Псалом 2)

Тепер ви «бачите» Христа в цьому абзаці, як і читач в 1-му столітті. Наступні псалми мають ще посилання на прихід Христа. Для кращого розуміння я приводжу стандартний уривок поряд з уривком, що містить транслітероване слово «Христос».

Псалом 132 – з івриту Псалом 132 – з Септуагінти
О Господи, … 10Ради Давида, Свого раба, не відвертай лиця від Свого помазанця. 11Господь присягнув був Давидові правду, і не відступить від неї: Від плоду утроби твоєї Я посаджу на престолі твоїм! 17Я там вирощу рога Давидового, для Свого помазанця вготую світильника. О Господи, … 10Ради Давида, Свого раба, не відвертай лиця від Свого Христа. 11Господь присягнув був Давидові правду, і не відступить від неї: Від плоду утроби твоєї Я посаджу на престолі твоїм! 17Я там вирощу рога Давидового, для Свого Христа вготую світильника.

Псалом 132 звернений у майбутнє («…Я там вирощу рога Давидового…»), як і багато інших уривків Старого Заповіту. Справа не в тому, що Новий Заповіт бере положення зі Старого Заповіту й «підстроює» їх під Ісуса. Євреї весь цей час ждуть свого Месію (чи Христа). Той факт, що вони ждуть і сподіваються на прихід Месії, пояснюється пророцтвами Старого Заповіту, котрі звернені в майбутнє.

Старозавітні пророцтва: специфічні, як система ключ-замок

Специфічні передбачення майбутнього у Старому Заповіті роблять його незвичайною книгою. Це ніби дверний замок. Замок має певну конструкцію, тому тільки конкретний «ключ», що підходить до замка, може відкрити його. Старий Заповіт також можна порівняти з замком. Ми зустрічали свідчення цього в статтях Жертва Авраама, Початок Адама і Песах Мойсея. Псалом 132 містить умову, що «Христос» має походити з роду Давида. Доречне запитання: чи являється Ісус тим самим підходящим «ключем», котрий відкриває пророцтва? Ми розглядаємо це питання далі.

Прощальна промова Мойсея: в її ритмі крокує історія

Благословення й прокляття Мойсея у Второзаконні

Мойсей жив близько 3500 років тому назад і написав перші п’ять книг Біблії – відомих як П’ятикнижжя, або Тора. П’ята книга, Второзаконня, містить його останні настанови, зроблені перед самою смертю. Вони являють собою його Благословення народу Ізраїлю – євреям, але також і Прокляття. Мойсей писав, що ці Благословення й Прокляття визначать хід історії, тому повинні стати їжею для роздумів не лише для євреїв, а й для інших народів. Значить, вони були написані для того, щоб і ми з вами задумались. Повністю Благословення й Прокляття наведені тут. Нижче викладені основні пункти.

Благословення Мойсея

Мойсей розпочинає з  опису благословень, котрі отримають ізраїльтяни, якщо будуть слідувати Закону. Закон був приведений у більш ранніх книгах і містив Десять Заповідей. Благословення даються Богом і будуть такими значущими, що решта народів теж визнає їх. Результатом цих благословень буде:

І всі народи землі побачать, що тебе названо іменем Господнім, і боятимуться тебе. (Второзаконня 28:10)

… і Прокляття

Однак якщо ізраїльтяни не будуть дотримуватися Заповідей, на них обрушаться Прокляття, котрі дзеркально відображають Благословення. Ці Прокляття спостерігатимуть сусідні народи, в результаті чого:

… будеш жахом, притчею і посміховищем у всіх народах, до яких відведе тебе ГОСПОДЬ [Бог] (Второзаконня 28:37)

Прокляття пройдуть крізь всю історію:

… вони будуть знаменням і вказівкою на тобі і на сімені твоєму повік. (Второзаконня 28:46)

Але Бог попередив, що найгірші з Проклять прийдуть від інших народів:

Пошле на тебе ГОСПОДЬ народ здалеку, від краю землі: як орел налетить народ, мови якого ти не розумієш, народ нахабний, який не шанує старця і не пощадить юнака; і буде він їсти плід і худоби твоєї і плід землі твоєї, доки не розорить тебе…  доки не погубить тебе; і буде тіснити тебе в усіх оселях твоїх, доки у всій землі твоїй не зруйнує високих і міцних стін твоїх, на які ти надієшся; і буде тіснити тебе у всіх оселях твоїх, по всій землі твоїй, яку Господь Бог твій дав тобі. (Второзаконня 28:49-52)

Події будуть розгортатися від поганих до ще гірших:

 …і вивержені будете з землі, в яку ти йдеш, щоб володіти нею. І розсіє тебе ГОСПОДЬ [Бог твій] по всіх народах, від краю землі до краю землі… Але і між цими народами не заспокоїшся, і не буде місця спокою для ноги твоєї, і ГОСПОДЬ дасть тобі там тремтяче серце, болість очей і знемагання душі. (Второзаконня 28:63-65)

Ці Благословення й Прокляття були утверджені шляхом договору (завіту) між Богом і ізраїльтянами:

… щоб зробити тебе сьогодні Його народом, і Йому бути твоїм Богом, як Він говорив тобі і як кляв­ся батькам твоїм Аврааму, Ісааку та Якову. Не тільки з вами одними я поставляю цей завіт і цей клятвений договір …так і з тими, яких немає тут з нами сьогод­ні (Второзаконня 29:12-15)

Іншими словами, цей договір буде обов’язковий для дітей, тобто майбутніх поколінь. Насправді цей договір і звернений до майбутніх поколінь – як ізраїльтян, так і чужоземців.

І скаже наступний рід, діти ваші, які будуть після вас, і чужинець, який прийде з землі далекої, побачивши поразку землі цієї і хвороби, якими виснажить її ГОСПОДЬ… не засівається і не вирощує вона, і не виходить на ній ніяка трава… І скажуть усі народи: за що ГОСПОДЬ так учинив із цією землею? яка велика лють гніву Його!

І відповіддю буде:

І скажуть: за те, що вони залишили завіт ГОСПОДА Бога батьків своїх, який Він уклав з ними, коли вивів їх із землі Єгипетської… за те запалав гнів ГОСПОДА на землю цю, і навів Він на неї всі прокляття [завіту], написані в цій книзі [закону], і вивергнув їх Господь із землі їх у гніві, люті й великому обуренні, і кинув їх на іншу землю, як нині бачимо. (Второзаконня 29:21-27)

Чи збулися благословення й прокляття?

Вони не є нейтрально забарвленими, адже Благословення були прекрасними, а Прокляття – надзвичайно суворими. Однак найбільш важливе питання: А чи збулися вони? Відповідь знайти неважко. Більша частина Старого Заповіту – це історичні записи про ізраїльтян, вони дають нам уявлення про події їх історії. Також ми маємо записи поза Старим Заповітом – від єврейських істориків (Йосиф Флавій) і греко-римських істориків (Тацит); крім того, була знайдена велика кількість археологічних пам’яток. Всі ці джерела узгоджені між собою й зображують єдину картину ізраїльської, або єврейської історії. Короткий огляд цієї історії наведено в вигляді хронологічної лінії тут. Пропонуємо ознайомитися й проаналізувати для себе, чи втілилися Прокляття Мойсея в життя.

Заключна частина до благословень і проклять Мойсея

Але прощальна промова Мойсея не закінчувалася Прокляттями. Останнє звернення Мойсея було таким:

Коли прийдуть на тебе всі слова ці – благословення і прокляття, які виклав я тобі, і приймеш їх до серця свого серед усіх народів, у яких розсіє тебе ГОСПОДЬ Бог твій, і звернешся до ГОСПОДА Бога твого і послухаєш голосу Його, як я заповідаю тобі сьогодні, ти і сини твої від усього серця твого і від усієї душі твоєї, – тоді ГОСПОДЬ Бог твій поверне полонених твоїх і змилосердиться над тобою, і знову збере тебе від усіх народів, між якими розсіє тебе Господь Бог твій. Хоча б ти був розсіяний [від краю неба] до краю неба, і звідти збере тебе Господь Бог твій, і звідти візьме тебе, і [звідти] приведе тебе ГОСПОДЬ Бог твій у землю, якою володіли батьки твої, і одержиш її у володіння, і облагодіє тебе і розмножить тебе більше за батьків твоїх (Второзаконня 30:1-5)

Услід за Мойсеєм подальші автори Старого Заповіту продовжили розвивати обіцянку, вперше озвучену ним, – що після втілення Проклять в життя настане відродження. Пророк Єзекіїль використав образ воскресіння з мертвих, щоб яскравіше зобразити це для нас. Більш пізні автори наводять рішучі, тривожні й детальні передбачення. Разом вони створили вражаючий набір передбачень, котрі втілюються в життя в наші дні.

Знаки Песаха часів Мойсея

Після смерті Авраама його нащадків почати звати ізраїльтянами. Через 500 років вони перетворилися на багаточисельний народ, але потрапили в рабство до єгиптян.

Вихід

Лідером ізраїльтян був Мойсей. Бог повелів Мойсею вирушити до фараона Єгипту й вимагати звільнення ізраїльтян з рабства. Це поклало початок боротьбі між фараоном і Мойсеєм, під час якої фараона й єгиптян спіткали дев’ять кар. Але навіть після цього фараон відмовився відпустити ізраїльтян, тому Бог збирався наслати смертельну десяту кару. Повний зміст десятої кари в Біблії можна прочитати тут.

Десята кара полягала в тому, що вночі за кожним первістком у країні прийде Божий Янгол смерті – за виключенням тих домів, де було принесене в жертву ягня, а його кров’ю помазані одвірки дверей. Якщо фараон ослухається, його первісток і наступник престолу загине. Кожен дім в Єгипті, де не принесуть в жертву ягня й не помажуть його кров’ю одвірки дверей, втратить первістка. Так Єгипет спіткала всенародна трагедія.

Було обіцяно, що дома ізраїльтян (і єгиптян), де було принесене в жертву ягня, а одвірки дверей помазані його кров’ю, будуть в безпеці. Янгол смерті обмине такі дома. Тому цей день і зоветься Песах обминати» на івриті).

Песах – знак для кого?

Вважається, що кров на одвірках дверей була знаком тільки для Янгола смерті. Але зверніть увагу, що говориться в Біблії:

І сказав ГОСПОДЬ до Мойсея: Я ГОСПОДЬ! І буде та кров [пасхального ягняти] вам знаком на тих домах, що там ви, і побачу ту кров, і обмину вас… (Вихід 12:13)

Хоча ГОСПОДЬ шукав кров на дверях і якщо бачив її, то Смерть обминала дім, але кров була знаком не для Нього. Говориться, що кров була «вам знаком» тобто, людям, включаючи нас з вами.

У чому ж полягає цей знак? Після того, що трапилося, ГОСПОДЬ наказав їм:

А ви будете дотримувати цю річ, як постанови для себе й для синів своїх аж навіки. І станеться, коли ви ввійдете до того Краю… то ви будете додержувати цієї служби… Це жертва Пасха для ГОСПОДА (Вихід 12:24-25, 27)

Особливий єврейський календар

Власне на початку цієї історії говориться, що десята кара поклала початок календарю давніх ізраїльтян, який зараз зоветься єврейським:

І сказав Господь до Мойсея й до Аарона в єгипетськім краї, говорячи… Оцей місяць да буде для вас початок місяців. Він вам перший між місяцями року. (Вихід 12:1-2)

З цього часу ізраїльтяни почали вести календар, згідно якому Песах святкується в один і той же день з року в рік. Ось уже 3500 років єврейський народ кожен рік святкує Песах в пам’ять про те, як їхні предки були врятовані від смерті. Оскільки єврейський календар дещо відрізняється від григоріанського, кожен рік Песах припадає на різні дати по григоріанському календарю.

Ісус і Песах

Сучасна сцена підготовки євреїв до святкування Песаха в пам’ять про

найперший Песах 3500 років тому
Найперший Песах 3500 років тому

Якщо прослідкувати святкування Песаха в історії, ми помітимо дещо незвичайне. Зверніть увагу, коли відбулося затримання й суд над Ісусом:

А Ісуса ведуть від Кайяфи в преторій. Був же ранок. Та вони не ввійшли до преторія, щоб не опоганитись, а щоб їсти Пасху. [Пілат] сказав: Та ви маєте звичай, щоб я випустив вам одного на Пасху. Чи хочете отже, відпущу вам Царя Юдейського? Та знову вони зняли крик, вимагаючи: Не Його… (Від Івана 18:28, 39-40)

Ісус був взятий під варту й страчений на Песах по єврейському календарю – в той же день, коли всі євреї приносили в жертву ягня в пам’ять про ягнят, котрі в 1500 році до н.е. змусили Смерть обійти стороною їх дім. Ми пам’ятаємо із «Жертви Авраама», що одне із імен Ісуса було:

Наступного дня Іван (тобто Іван Хреститель) бачить Ісуса, що до нього йде, та й каже: Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере! (Від Івана 1:29)

Ісус, «Агнець Божий» був принесений в жертву в той же день, коли всі євреї приносили в жертву ягня в пам’ять про найперший Песах, з котрого бере початок їх календар. Тому єврейський Песах припадає на той же час, що й Пасха. Пасха – в пам’ять про смерть Ісуса, і так як вона відбулася на Песах, то Песах і Пасха знаходяться поряд. (Оскільки григоріанський календар відрізняється від єврейського, вони припадають не на один і той же день, а, як правило, на один і той же тиждень).

Знаки, знаки – вони повсюди

Повернемося до найпершого Песаху часів Мойсея, коли кров на одвірку дверей була «знаком» не лише для Бога, але й для нас. Давайте ближче розглянемо знаки, щоб зрозуміти, як вони діють.

Знаки діють як вказівки, змушуючи нас думати про позначуване ними поняття
Знаки діють як вказівки, змушуючи нас думати про позначуване ними поняття

Побачивши знак «череп і кості», ми думаємо про смерть і небезпеку. Жовта буква «М» в вигляді арки змушує нас думати про Макдональдс. Знак ‘√’ на бандані Надаля – емблема фірми Nike. Nike хоче, щоб ми подумали про них, помітивши цю емблему на бандані Надаля. Функція знаків полягає в тому, щоб направити наше мислення не на сам знак як такий, а на позначуване ним поняття.

Бог сказав Мойсею, що кров першого Песаха була знаком. На що ж Бог вказував за допомогою цього знаку? Примітний час, коли ягнят приносили в жертву – це той же день, коли був розп’ятий Ісус, «Агнець Божий», тож цей знак вказує на майбутню жертву Ісуса.

В нашому мисленні це працює так, як я зобразив на малюнку нижче.

Песах – це знак, що вказує на Ісуса через співвіднесеність часу Песаха з розп’яттям Ісуса
Песах – це знак, що вказує на Ісуса через співвіднесеність часу Песаха з розп’яттям Ісуса

 

 

 

 

 

 

Цей знак має направити наші думки на жертву Ісуса. Під час найпершого Песаху ягнята були принесені в жертву, а одвірки помазані їхньою кров’ю, щоб смерть обминула людей. Тож знак, що вказує на Ісуса, має повідомити нам, що «Агнець Божий» був також принесений у жертву, а його кров пролилася для того, щоб смерть обминула нас з вами.

З «Жертви Авраама» ми знаємо, що місце, де замість Ісака помер агнець – гора Моріа – це те ж саме місце, де 2000 років потому був принесений в жертву Ісус. Це приводиться для того, щоб ми «зрозуміли» значення цієї жертви через вказівку на місце. Песах також вказує на жертву Ісуса, але за допомогою іншого знаку – дня календаря, що веде свій початок з найпершого Песаха. Так двома різними способами найважливіші історії Старого Завіту (за допомогою жертовного ягняти) прямо вказують на смерть Ісуса. Мені не йде на думку жодна інша людина в історії, чия смерть (чи життєві досягнення) були б передбачені такими двома вражаючими способами. А Вам?

Ці дві події (жертва Авраама й Песах) показують нам, що було б розумно вважати Ісуса центром Божественного задуму.

Але чому Бог помістив ці Знаки в давній історії для передбачення розп’яття Ісуса? Чому це так важливо? Для чого світу знадобилися ці криваві символи? І чи являється це значущим сьогодні? Для відповіді на ці питання, нам потрібно розглядати Біблію з самого початку, щоб зрозуміти події, що відбулися на початку часів.

 

Яка історія єврейського народу?

Євреї – один із найдавніших народів на землі. Їх історія записана в Біблії, істориками поза Біблією, а також представлена археологічними пам’ятками. Відомо більше фактів із їхньої історії, ніж будь-якої іншої нації. Ми скористаємося цією інформацією для стислого викладення їх історії. Щоб легше прослідкувати історію ізраїльтян (старозавітна назва єврейського народу), ми використаємо хронологічні лінії.

Авраам: родоначальник єврейського народу

Хронологія подій починається з Авраама. Йому була дана обіцянка про народ, що походитиме від нього, також він мав зустріч з Богом, котра завершилася символічним жертвоприношенням його сина Ісака. Ця жертва була знаком, що вказував на Ісуса через співвіднесеність з місцем, де в майбутньому Ісуса принесуть в жертву. Далі зеленим кольором на хронологічній лінії вказано період, коли нащадки Ісака були рабами Єгипту. Цей період розпочався, коли Йосиф, онук Ісака, привів ізраїльтян в Єгипет, де вони пізніше потрапили в рабство.

Період єгипетського рабства під владою Фараона
Період єгипетського рабства під владою Фараона

Мойсей: ізраїльтяни стають нацією по волі Божій

Мойсей вивів ізраїльтян з Єгипту після десятої Кари єгипетської на Песах, котра згубила Єгипет і зробила можливим Вихід ізраїльтян з Єгипту в землю ізраїльську. Перед смертю Мойсея проголосив ізраїльтянам Благословення і Прокляття (жовтий колір на хронологічній лінії). Якщо вони будуть слухатися Бога, на них зійде Його Благословення, в іншому випадку – обрушиться Прокляття. З того часу ці Благословення і Прокляття слідують за єврейським народом.

Впродовж декількох віків ізраїльтяни жили на своїй землі, але не мали Царя, як не мали й столицею Єрусалим – місто на той час належало іншому народу. Однак з приходом Царя Давида близько 1000 р. до н.е. все змінилося.

Період правління дома Давида в Єрусалимі
Період правління дома Давида в Єрусалимі

Давид засновує царську династію в Єрусалимі

Давид завоював Єрусалим і зробив його своєю столицею. Він отримав обіцянку про прихід ‘Христа’, і з того часу єврейський народ знаходився в очікуванні. Його син Соломон унаслідував престол, і саме Соломон збудував Перший Єрусалимський храм. Нащадки царя Давида правили протягом 400 років, цей період позначено блакитним кольором (1000-600 рр. до н.е.). Це був період розквіту ізраїльського народу – він отримав обіцяні Благословення. Але Старий Заповіт також описує моральний занепад і ідолопоклонство в той час. Багато пророків цього періоду попереджали ізраїльтян, що їх спіткають Прокляття Мойсея, якщо вони не зміняться. Проте ніхто не прислухався до цих попереджень.

Перше заслання євреїв у Вавилон

Нарешті близько 600 р. до н.е. Прокляття почали збуватися. Прийшов Навуходоносор, могутній вавилонський Цар – в точності як пророкував Мойсей за 900 років до цього в одному зі своїх Проклять:

Пошле на тебе Господь народ здалеку, від краю землі… народ нахабний, який не шанує старця і не пощадить юнака… і буде тіснити тебе у всіх оселях твоїх, по всій землі твоїй. (Второзаконня 28: 49-52)

Навуходоносор завоював Єрусалим, спалив його й зруйнував Храм Соломона. Після цього він вислав ізраїльтян до Вавилону. У місті залишилися тільки найбідніші ізраїльтяни. Таким чином справдилося одне з передбачень Мойсея:

… і вивержені будете з землі, в яку ти йдеш, щоб володіти нею. І розсіє тебе Господь [Бог твій] по всіх народах, від краю землі до краю землі. (Второзаконня 28:63-64)

Завоювання й заслання до Вавилону
Завоювання й заслання до Вавилону

 

 

 

 

 

 

 

Так протягом 70 років – цей період позначено червоним кольором – ізраїльтяни жили в засланні за межами землі, обіцяної Аврааму і його нащадкам.

Повернення з заслання під владу персів

Далі перський цар Кір завоював Вавилон і став наймогутнішим правителем світу. Він дозволив ізраїльтянам повернутися на свою землю.

Життя в складі Перської імперії
Життя в складі Перської імперії

 

 

 

 

 

 

 

Однак вони більше не були незалежною державою, а стали провінцією в складі Перської імперії. Цей період тривав 200 років; на хронологічній лінії він позначений рожевим кольором. За цей час було відбудовано Єрусалимський храм (відомий, як другий Храм) і саме місто Єрусалим.

Грецький період

Олександр Македонський завоював Перську імперію й перетворив ізраїльтян на провінцію Грецької імперії на наступні 200 років. Цей період позначено синім кольором.

Життя під владою греків
Життя під владою греків

Римський період

далі римляни розгромили Грецьку імперію і стали панівною світовою державою. Ізраїльтяни знову перетворилися на провінцію в складі Імперії, цей період позначено світло-жовтим кольором. Саме в цей час жив Ісус. Цим пояснюються згадки про римських солдат у Євангелії – адже римляни правили євреями на землі Ізраїлю під час життя Ісуса.

Життя в складі Римської імперії
Життя в складі Римської імперії

Друге заслання євреїв під владою Риму

З часів Вавилону (600 р. до н.е.) ізраїльтяни (сучасна назва – євреї) не мали незалежності, на відміну від часів правління царів дому Давида. Тепер вони знаходилися під владою інших імперій. Євреї противилися цьому й бунтували проти римського гніту. Врешті-решт римляни зруйнували Єрусалим (70 р. н.е.), спалили другий Храм і розселили євреїв в якості рабів по всій Римській імперії. Це було друге заслання євреїв. Через розміри Риму євреї виявилися розкидані по всьому світу.

Єрусалим і Храм були зруйновані римлянами в 70 р. н.е. Євреїв вислали в заслання по всьому світу
Єрусалим і Храм були зруйновані римлянами в 70 р. н.е. Євреїв вислали в заслання по всьому світу

 

 

 

 

 

 

 

Саме так єврейський народ жив протягом майже 2000 років: розкиданий по чужим краям і ніколи не прийнятий там. У періоди свого життя серед інших націй він постійно зазнавав великих гонінь. Гоніння на євреїв були особливо сильні в християнській Європі. Від західноєвропейської Іспанії і до Росії, євреї рідко почували себе в безпеці в цих християнських державах. Прокляття Мойсея, написані в 1500 р. до н.е. містять точний опис їх життя в той час:

Але і між цими народами не заспокоїшся, і не буде місця спокою для ноги твоєї, і Господь дасть тобі там тремтяче серце, болість очей і знемагання душі (Второзаконня 28:65)

Прокляття обрушилися на ізраїльтян, щоб інші народи задалися питанням:

І скажуть усі народи: за що Господь так учинив із цією землею? яка велика лють гніву Його!

Відповіддю буде:

… і вивергнув їх Господь із землі їх… і кинув їх на іншу землю… (Второзаконня 29:24-25)

Хронологічна лінія зображує цей період тривалістю в 1900 років червоним кольором.

Хронологія історії євреїв, що включає два періоди заслання
Хронологія історії євреїв, що включає два періоди заслання

 

 

 

 

 

 

 

Ми бачимо, що за свою історію єврейський народ пережив два періоди заслання, і друге заслання тривало набагато довше за перше.

Голокост 20-го століття

Переслідування євреїв досягли свого апогею при Гітлері, який за підтримки нацистської Німеччини намагався знищити всіх євреїв у Європі. Він був близький до досягнення своєї цілі, однак зазнав поразки, і решта євреїв змогли вижити.

Сучасне відродження Ізраїлю

Сам факт, що існує народ, який визначає себе як «євреї» після стількох років поневірянь і за відсутності власної держави, є неймовірним. Але таким чином збулися останні слова Мойсея, записані близько 3500 років тому назад. У 1948 році при сприянні ООН євреї побачили дивовижне відродження сучасної держави Ізраїль, як і пророкував Мойсей кілька століть тому назад:

… тоді Господь Бог твій поверне полонених твоїх і змилосердиться над тобою, і знову збере тебе від усіх народів, між якими розсіє тебе Господь Бог твій. Хоча б ти був розсіяний [від краю неба] до краю неба, і звідти збере тебе Господь Бог твій, і звідти візьме тебе (Второзаконня 30:3-4)

Також примітно те, що ця держава була збудована, незважаючи на великий опір. Більшість сусідніх народів вступали у війну з Ізраїлем у 1948 … у 1956 … у 1967 і ще раз у 1973 роках. Ізраїль, дуже маленька нація, нерідко знаходилася у стані війни з п’ятьма державами одночасно. Але Ізраїль не лише вистояв, а й збільшив свої території. У війні 1967 року євреї відвоювали Єрусалим, свою історичну столицю, засновану Давидом 3000 років тому назад. Результат створення держави Ізраїль, а також наслідки воєн являють собою одну з найскладніших політичних проблем сьогодення.

Воскресіння Ісуса: факт чи вигадка?

Будучи дитиною, я дізнався безліч «дивовижних» історій про наші релігійні свята. Я дізнався, що на Північному полюсі живе товстун, який облітає навколо світу на оленячій упряжці й спускається по димоходу, щоб подарувати слухняним дівчаткам і хлопчикам подарунки на Різдво. Я дізнався про Великоднього кролика, який дарує шоколадні яйця тим самим слухняним дівчаткам і хлопчикам на Великдень. Коли я подорослішав, то усвідомив, що ці історії були милими, але не відбувалися насправді  – спогад про них викликає в мене посмішку – і все ж я переріс їх.

Я також познайомився з іншими «історіями» про релігійні свята. У цих історіях пастухам явились ангели, мудреці послідували за зіркою, і дитя народилося в яслах – ці історії лежать в основі Різдвяного святкування. Напевно, самою драматичною була історія про смерть Ісуса на хресті, і його воскресіння на третій день – історія в основі святкування Великодня.

Друга підбірка історій здається не менш фантастичною за першу. Коли я виріс і усвідомив, що перша підбірка історій була не «зовсім» правдива, у мене виникло питання – а звідки мені знати, що Великодня історія відбувалася насправді? Зрештою, обидві підбірки переплетені з релігійними святами, обидві прославляють диво – і обидві однаково неймовірні! Це насамперед стосується Великодньої історії, яка стверджує, що на третій день після смерті Ісуса відбулося фізичне воскресіння, і він повернувся до життя. Це напевно найбільш неймовірна історія у всій релігії, яка підійшла б у якості заголовка для жовтої преси – «Померлий чоловік повернувся до життя». Чи могла ця історія відбутися насправді? Чи підкріплена вона якимись розумними доказами?

На ці питання не так просто знайти відповідь. Але, безумовно, над ними потрібно поміркувати, оскільки вони прямо стосуються нашого власного життя. Адже найрозумніші, найсильніші, найбільш могутні і впливові з нас неминуче помруть, і не існує винятку для жодного з нас. Якщо комусь вдалося перемогти смерть, це має величезне значення і повинно викликати наш інтерес. Дозвольте мені коротко поділитися тим, що я дізнався за час вивчення і роздумів над цим питанням.

Історична довідка про Ісуса – з небіблійних джерел

Можливо, найкращим способом пошуку відповіді на це питання є опрацювання всіх можливих варіантів з метою виявлення найбільш логічного, – не складаючи передчасно думку про якесь надприродне пояснення з позиції «віри». Незаперечним є той факт, що Ісус жив, був публічно страчений, а його смерть змінила хід історії. Для підтвердження цього не потрібно навіть звертатися до Біблії. У світській літературі міститися декілька згадок про Ісуса і його вплив на світ того часу. Давайте розглянемо дві із них. Римський сенатор-історик Тацит робить приголомшливу згадку про Ісуса, описуючи переслідування християн Нероном у 1-му столітті (65р. н.е.) як цапів-відбувайлів за Велику пожежу в Римі. Нижче його слова, написані в 112р. н.е.:

«Нерон … застосовував найвитонченіші тортури до людей, яких натовп називав християнами, і яких ненавиділи за їх мерзотності. Христос, від імені якого походить ця назва, був страчений Понтієм Пілатом, прокуратором Іудеї при Тиберію; але згубні забобони, пригнічені на певний час, знову почали прориватися назовні і не тільки в Іудеї, звідки ця смута бере початок, але і в місті Римі». Тацит, Аннали XV. 44

Цікавим у наведеній цитаті є підтвердження Тацитом тих фактів, що Ісус був: 1) історичною особою; 2) страчений Понтієм Пілатом; 3) до 65р. н.е. (час правління Нерона) християнська віра поширилася по всьому Середземномор’ю від Іудеї до Риму з такою інтенсивністю, що римському імператору довелося якось втрутитися. Також зверніть увагу на те, що Корнелій Тацит висловлюється як вороже налаштований свідок, оскільки він вважав рух, розпочатий Ісусом, «згубним забобоном».

Йосиф був іудейським воєначальником та істориком, який писав для римських читачів. У своїх працях він коротко викладає історію іудейської нації від витоків до свого часу. При цьому життя й діяння Ісуса висвітлені так:

«У цей час жив мудрий чоловік … Ісус … хороший і … доброчесний. І багато людей з іудейської та інших націй стали його учнями. Пілат засудив Його на смерть через розп’яття. Але ті, хто став його учнями, не покинули його вчення. Вони повідомили, що Він явився їм через три дні після свого розп’яття і що Він воскрес». Йосиф Флавій, 90р. н.е. Старожитності XVIII. 33

Із нашого вибіркового знайомства з цими працями слідує, що смерть Христа була добре відомою подією, а його воскресіння проголошувалося в римському світі його учнями.

Історична довідка – з Біблії

Лука, лікар і історик доповнює подальші деталі до того, як ця віра поширювалася в стародавньому світі. Наведемо витяг із його книги «Діяння Апостолів»:

… Надійшли священики, наставник храму й садукеї, незадоволені тим, що вони народ навчають та звіщають в Ісусі воскресіння мертвих,  і наклали на них руки та й кинули їх у в’язницю… Побачивши сміливість Петра і Йоана та зрозумівши, що вони люди неписьменні й невчені, дивувались і спізнали, що вони були з Ісусом; … і говорили: «Що нам із цими людьми робити?» Діяння Апостолів 4:1-16 (63р. н.е.)

… Тоді первосвященик і всі ті, що були з ним… наклали руки на апостолів і вкинули їх до громадської в’язниці… розлютилися і задумали їх убити. … Прикликавши апостолів, вибили їх і, заборонивши говорити в ім’я Ісуса, відпустили. Діяння Апостолів 5:17-40

Із цих подій видно, що власті міста докладали великих зусиль, щоб зупинити ці «згубні забобони» (як називав їх Тацит). Слід зазначити, що описані події відбувалися в Єрусалимі –  тому самому місті, де всього кількома тижнями раніше був публічно страчений і похований Ісус.

Чи могло тіло Ісуса залишатися в печері?

Після огляду важливих історичних даних, ми готові розглянути можливі теорії відносно Христового воскресіння, яке нібито сталося. Почнемо з того, що ми маємо в своєму розпорядженні дві (і лише дві) альтернативи щодо тіла померлого Христа: або печера була порожньою у Великодній ранок, або в ній все ще знаходилося його тіло. Є тільки ці дві альтернативи – і жодних інших варіантів.

Давайте припустимо, що його тіло все ще перебувало в печері. Але при аналізі послідовності подій, записаних в історії, ми швидко наштовхуємось на труднощі. Навіщо було римським та іудейським лідерам в Єрусалимі вдаватися до таких крайніх заходів, щоб припинити роздмухування факту воскресіння, що нібито відбулося, якщо тіло все ще перебувало в печері неподалік від місця, де учні публічно проголошували Христове воскресіння? На місці одного з лідерів, я б дочекався заключної фрази в промові учнів, а потім продемонстрував би усім тіло Христа. Таким способом я б знищив на корені цей рух, що зароджувався, і мені не довелося б кидати когось у в’язницю, катувати і піддавати мученицькій смерті. Також майте на увазі, що тисячі людей повірили в фізичне воскресіння Ісуса в Єрусалимі в той час. Якби я був серед цієї юрби, слухаючи Петра і розмірковуючи в подиві, чи можна вірити цій неймовірній новині  (все-таки ця віра дісталася ціною гонінь), я б принаймні пройшовся до печери в обідню перерву, щоб на власні очі переконатися, чи знаходиться там досі тіло. Якби тіло Христа все ще було в печері, цей рух не знайшов би стільки прихильників у такому ворожому оточенні, яке мало настільки викриваючі контрдокази на руках. Тож версія про знаходження тіла Христа в печері суперечить здоровому глузду. Цю версію не можна розглядати серйозно.

Чи могли учні викрасти тіло?

Звичайно, це не доводить факт воскресіння – є й інші хороші пояснення порожній печері, окрім воскресіння. Однак, будь-яке пояснення щодо відсутності в ній тіла повинно враховувати наступні деталі: римську печатку над печерою, римську охорону перед печерою, величезний (вагою 1-2 тонни) камінь, що закривав вхід до печери, 40 кг бальзамуючого засобу на тілі. Даний список можна продовжувати. Розмір статті не дозволяє нам розглянути всі фактори і сценарії для пояснення відсутності тіла, але найбільш імовірним поясненням завжди вважалося те, що учні самі викрали тіло з печери і сховали його, що дозволило їм вводити в оману інших.

Давайте припустимо саме цей сценарій, не беручи до уваги складнощі з поясненням того, як збентежена група учнів, що рятувалася втечею при арешті Ісуса, змогла возз’єднатися і придумати план для викрадення тіла, обвівши навколо пальця римську охорону. Вони мали зламати печать, відсунути величезний камінь і зникнути разом із забальзамованим тілом – не залишивши жодних слідів. Припустимо, що їм вдалося це зробити, потім увійти на світову арену й започаткувати релігію, засновану на своєму обмані. Багато з нас сьогодні вважають, що мотивом для перших учнів служила необхідність проголошувати братерство і любов серед людей, а смерть Христа і (духовне або метафоричне) воскресіння прискорило це послання. Але якщо ми подивимося на розповідь Луки і Йосифа, то побачимо, що спірним питанням було «навчання апостолами людей і проголошення в Ісусі воскресіння мертвих». Ця тема є першочерговою у їх працях. Відзначте, якої важливості надає апостол Павло питанню воскресіння Христового:

Я бо вам передав найперше те, що й сам прийняв був: що Христос умер … що був похований, що воскрес третього дня … що з’явився Кифі, потім дванадцятьом; А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша. Коли ми надіємося на Христа лише в цьому житті, то ми – найнещасніші з усіх людей. Коли я зо звірами боровся в Ефесі, яка мені по-людському користь, коли мертві не воскресають? Будем їсти та пити, бо ми взавтра вмрем!… I до Коринтян 15: 3-32 (57 р. н.е.)

Дуже чітко (принаймні, у своєму розумінні) учні ставили важливість воскресіння Христа і свої свідчення про це в центр свого послання. Тепер припустимо, що це все неправда – і що учні дійсно вкрали тіло, тому контр свідоцтва щодо  їх послання не могли б зупинити їх. Можливо їм би вдалося обдурити світ, але їм самим було б відомо, що вони проповідують, пишуть праці і створюють глибоке соціальне потрясіння заради того, чого не було. І все ж цій місії вони віддали свої життя (буквально). Навіщо їм було це робити – ЯКЩО вони знали, що вона заснована на неправді? Люди віддають свої життя з певних мотивів (вагомих або інших), тому що вони вірять у мотив, який за цим стоїть, або тому, що очікують якоїсь віддачі. Взяти терористів-смертників на Середньому Сході. Це,безсумнівно, найяскравіший приклад безмежної вірності мотиву в сучасному світі – яка веде до їх власної смерті і смерті інших людей. Ми можемо не підтримувати цей мотив – але з усіх людей вони беззаперечно вірять у причину, по якій приносять себе в жертву. Вони йдуть на крайні заходи, тому що вірять, що потраплять у рай після смерті в якості нагороди за свою жертву. Ця віра може бути хибною – але принаймні вони самі вірять у це – інакше вони б не поставили так рішуче своє життя на карту. Різниця між терористами-смертниками і ранніми учнями в тому, що перші не в змозі фактично перевірити істинність своєї віри, як це зробили учні. Якби вони вкрали тіло і сховали його, з усіх людей вони б знали, що воскресіння – це вигадка. Подивіться, з їх власних слів, яку ціну вони заплатили за поширення свого послання – і запитайте себе, чи заплатили б ви таку ціну заради цілковитої вигадки.

Нас тиснуть звідусіль… ми в труднощах… нас гонять… ми повалені… наша зовнішня людина занепадає… в працях… в тюрмах, під ударами надмірно, у смертельних небезпеках часто. Від юдеїв я прийняв п’ять раз по сорок (ударів) без одного; тричі киями мене бито, раз каменовано, тричі корабель зо мною розбивався; … у річкових небезпеках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від земляків, у небезпеках від поган, у небезпеках у місті, у небезпеках у пустині, у небезпеках на морі, … у праці та втомі, в недосипаннях часто, у голоді та спразі, часто в постах, у холоді й наготі! Хтось слабкий, а я не слабкий?  II до Коринтян 4: 8– 6:10; 11:24-29

Чим більше я думаю про непохитний героїзм протягом їх життя (жоден із них не зламався в кінці і не «зізнався»), тим більш неможливим я знаходжу той факт, що вони не вірили щиро в те, що проголошували. Але якщо вони вірили в це – вони ніяк не могли самі викрасти і позбутися від тіла Христа. Один із найбільших кримінальних юристів, що навчав студентів Гарварду методам виявлення слабкостей у свідків, зробив наступний коментар щодо цього питання:

«Аннали військових дій навряд чи містять приклад такої героїчної твердості, терпіння й непохитної хоробрості. У них були всі можливі мотиви для ретельного перегляду основ своєї віри і доказів великим фактам і істинам, які вони стверджували» Грінліф, 1874. Розгляд показань свідків чотирьох євангелістів за правилами доказування, що застосовуються в судах правосуддя, стор. 29

Сюди також відноситься мовчання з боку ворогів учнів – іудейських або римських. Ці вороже налаштовані свідки ніколи серйозно не намагалися розповісти «істинну» історію, аби вивести учнів на чисту воду. За твердженням Д-ра Монтгомері:

«Це підкреслює надійність свідчення про воскресіння Христа, яке було представлено одночасно в синагогах – всупереч опозиції, серед ворожих перехресних допитів, які, безсумнівно, знищили б цю справу … якби факти говорили про зворотнє» Монтгомері, 1975. Правові роздуми і християнська апологетика, стор. 88-89

У такому короткому дослідженні неможливо охопити кожен аспект даного питання. Однак непохитна рішучість учнів і відсутність відгуку від  вороже налаштованих свідків-сучасників говорять самі за себе, – що імовірно Христос воістину воскрес, і це питання вимагає серйозного і вдумливого дослідження. Воскресіння є кульмінацією Євангелія. Один із способів більш вдумливо поміркувати над воскресінням – це зрозуміти його в біблійному контексті. Для початку непогано ознайомитися зі Знаками Авраама і Мойсея. Хоча вони жили більш, ніж за тисячу років до Ісуса, події, що відбулися з ними, є пророчим передбаченням неминучої смерті і воскресіння Ісуса.

Авраам: як Господь нагледить

Авраам вирушив у похід на землю сучасного Ізраїлю 4000 років тому назад. Бог обіцяв йому сина, від якого піде «велика нація», але син народився лише тоді, коли Авраам був дуже літньою людиною. Сучасні євреї й араби походять від Авраама, тож ми знаємо, що обіцянка збулася й Аврааму відведена важлива роль в історії як родоначальнику великих націй.

Авраам був дуже щасливим, дивлячись, як дорослішає його син Ісаак. Але потім Бог послав Аврааму дуже складне випробування. Бог сказав:

Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі. (Буття 22:2)

Це важко зрозуміти! Навіщо Богу було наказувати Аврааму вчинити так? Але Авраам, котрий навчився довіряти Богу – навіть коли не розумів

…встав рано вранці… і взяв із собою двох слуг та Ісака, сина свого… і пішов він до місця, що про нього сказав йому Бог. (Буття 22:3)

Через три дні мандрівки вони досягли гори. Потім

… вони прийшли до місця, що про нього сказав йому Бог. І збудував там Авраам жертівника, і дрова розклав, і зв’язав Ісака, сина свого, і поклав його на жертівника над дровами. І простяг Авраам свою руку, і взяв ножа, щоб зарізати сина свого. (Буття 22:9-10)

Авраам був готовий виконати волю Бога. Але в цей момент відбулося дещо вражаюче:

Та озвався до нього Ангол Господній із неба й сказав: Аврааме, Аврааме! А той відізвався: Ось я!

І Ангол промовив: Не витягай своєї руки до хлопця, і нічого йому не чини, бо тепер Я довідався, що ти богобійний, і не пожалів для Мене сина свого, одинака свого.

А Авраам звів очі свої та й побачив, аж ось один баран зав’яз у гущавині своїми рогами. І пішов Авраам, і взяв барана, і приніс його на цілопалення замість сина свого. (Буття 22:11-13)

В останню мить Ісак був врятований від смерті, а Авраам побачив барана й приніс його в жертву замість свого сина. Господь послав барана, щоб той зайняв місце Ісака.

Тепер я хочу задати питання: в цей момент історії баран був живий чи мертвий? Чому я запитую? Тому, що далі Авраам дасть назву місцю, де відбулося жертвоприношення, і більшість із нас упускають важливість цієї назви. Історія продовжується…

І назвав Авраам ім’я місця того: Господь нагледить, що й сьогодні говориться: На горі Господь з’явиться. (Буття 22:14)

Ще одне питання: назва, котру Авраам дав цьому місцю («Господь нагледить»),  в минулому, теперішньому чи майбутньому часі?

Звернення в майбутнє, а не в минуле

Тут чітко вказано на майбутній час. Багато хто вважає, що коли Авраам давав назву цьому місцю, він думав про барана, якого послав Господь і який зав’яз у гущавині, а потім був принесений у жертву замість його сина Ісака. Але коли Авраам нарікав це місце, баран був уже мертвий і принесений на цілопалення. Якби Авраам думав про барана – вже мертвого й принесеного в жертву – він би дав назву цьому місцю «Господь нагледів»  – в минулому часі. І його заключною фразою було б «На горі Господь з’явився». Але назва звернена в майбутнє, а не в минуле. Авраам не думав про щойно принесеного в жертву барана. Він назвав це місце для чогось ще, що відбудеться в майбутньому. Але для чого?

Де це місце?

Згадайте, де відбулося жертвоприношення, про це говориться на початку історії:

 («Візьми… Ісака; Ісака, та й піди собі до краю Морія »)

Це відбулося на землі «Моріа». Де розташована ця земля? У часи Авраама (2000 років до н.е.) вона являла собою пустельну місцевість з декількома чагарниками; і тут на одній із гір Авраам приніс в жертву дикого барана замість свого сина Ісака. Але тисячу років потому (1000 років до н.е.) цар Давид звів там місто Єрусалим, а його син Соломон збудував перший єврейський Храм. У Старому Завіті говориться, що:

І зачав Соломон будувати Господній дім в Єрусалимі на горі Морія (2 Хроніки 3:1)

Гора Моріа перетворилась на Єрусалим – єврейське місто з єврейським Храмом. Сьогодні вона являється святим місцем для єврейського народу, а Єрусалим є столицею Ізраїлю.

Жертва Авраама й Ісуса

Давайте згадаємо всі імена Ісуса. Він найбільш широко відомий як «Христос». Але його називали й іншими іменами, зокрема:

Наступного дня Іван бачить Ісуса, що до нього йде, та й каже: Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере! (Від Івана 1:29)

Ісуса також називали «Агнець Божий». Згадайте завершення життя Ісуса. Де він був затриманий і розп’ятий? Це відбулося в Єрусалимі (те ж саме, що «гора Моріа»). Дуже чітко сказано, що:

І, дізнавшись, що Він із влади Ірода, [Пілат] відіслав Його Іродові, бо той в Єрусалимі також перебував тими днями (Від Луки 23:7)

Затримання, суд і страта Ісуса відбулися в Єрусалимі (= гора Моріа). Хронологічна послідовність показує події, що відбулися на горі Моріа.

Ключові події на горі Моріа
Ключові події на горі Моріа

Повернемося до Авраама. Чому він дав назву цьому місцю в майбутньому часі «Господь нагледить»? Ісак був врятований в останню мить, коли замість нього принесли в жертву агнця. 2000 років потому Ісуса називають «Агнець Божий» і приносять в жертву на тому ж самому місці – щоб ми з вами могли жити.

Божественний задум

Ніби Вищий Розум поєднав ці дві події, розділені двома тисячоліттями історії. Цей зв’язок унікальний, тому що перша подія вказує на більш пізню подію назвою місця в майбутньому часі. Звідки Аврааму було відомо, що відбудеться в майбутньому? Жодній людині не відомо майбутнє, особливо таке далеке майбутнє. Воно відоме тільки Богу. Передбачення майбутнього й дві події, що відбулися на одному й тому самому місці, свідчать не про людський задум, а про задум Божий. Бог хоче, щоб ми сприймали це, як зображено нижче:

Жертва Авраама на горі Моріа – це знамення, що вказує на жертву Ісуса
Жертва Авраама на горі Моріа – це знамення, що вказує на жертву Ісуса

Блага вість для всіх націй

Ця історія також містить обіцянку для вас. У кінці історії Бог обіцяє Аврааму, що:

І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу. (Буття 22:18)

Якщо ви належите до одного з «народів землі», то вас також стосується обіцянка на Боже «благословення».

Що це за «благословення»? Як його здобути? Повернемося до нашої історії. Як агнець врятував Ісака від смерті, так і Ісус, агнець Божий, своєю жертвою в тому ж самому місці рятує нас від влади смерті. Якщо це правда, це дійсно Блага вість.

Жертвоприношення Авраама на горі Морія являється важливою подією в давній історії.  У наші дні про нього пам’ятають і вшановують мільйони людей по всьому світу. Але це також історія і для нас – нащадків, котрі живуть 4000 років потому.

Тема продовжується з Мойсеєм.

Чи існував Адам? Свідчення стародавнього Китаю

Біблія – вражаюча книга. Перш за все, вона стверджує, що сам Бог надихав її авторів, і що вона точно фіксує Його діяння в історії. Раніше я ставив під сумнів твердження про історичну точність початкових глав першої книги Біблії – Книги Буття. Вони розповідають про Адама і Єву, рай, заборонений плід, спокусника; далі слідують положення про те, як Ной пережив Всесвітній потоп. Я, подібно до більшості з нас сьогодні, вважав ці історії не більш ніж поетичними метафорами.

Коли я досліджував це питання, я зробив декілька приголомшуючих відкриттів, котрі змусили мене переглянути мої переконання й прийти до думки, що можливо події з Книги Буття відбувалися насправді. Неочікуване відкриття містилося в китайському письмі. Щоб віднайти його, звернімося до історичної довідки.

Китайська писемність виникла разом з китайською цивілізацією близько 4200 років тому назад, за 700 років до написання Мойсеєм Книги Буття (1500 р. до н.е.). Будь-хто з нас пізнає китайську каліграфію, побачивши її. Але багатьом із нас невідомо те, що ідеограми, або китайські «слова» складаються з більш простих фрагментів – радикалів. Подібним чином в українській мові з простих слів (наприклад, «вічний» і «зелений») утворюються складні слова («вічнозелений»). Китайська каліграфія зазнала дуже незначних змін протягом тисяч років. Про це свідчать написи, знайдені на давніх гончарних виробах і кістяних артефактах. Лише в 20-му столітті під час правління Комуністичної партії Китаю давнє письмо було спрощено.

Для прикладу розглянемо китайську ідеограму на позначення абстрактного поняття «перший». Вона наведена нижче.

перший = життя + порох + людина
перший = життя + порох + людина

«Перший» – складне слово, утворене з більш простих радикалів. Ми бачимо, яким чином ці радикали поєднуються в поняття «перший». Значення кожного радикала також пояснюється. Отже, близько 4200 років тому назад, коли перші китайські писці формували китайську писемність, вони поєднали радикали зі значеннями ‘життя’+’порох’+’людина’ в поняття => ‘перший’. Але чому? Який зв’язок між поняттями «порох» і «перший»? Жодного. А тепер зверніть увагу на вірш з Книги Буття про створення першої людини:

І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею (Буття 2:7).

«Перша» людина (Адам) був створений із пороху. Але звідки про цей взаємозв’язок було відомо давнім китайцям за 700 років до написання Мойсеєм Книги Буття? Задумайтеся ось про що:

порох + дихання + життя = говорити
порох + дихання + життя = говорити

Радикали зі значеннями «порох» + «дихання» + «життя», утворюють ідеограму «говорити». Далі «говорити» поєднується з «ходити» для формування поняття «створювати».

говорити + ходити = створювати
говорити + ходити = створювати

Але які асоціації між поняттями «порох», «дихання», «життя», «ходити» й «створювати» спонукали давніх китайців використати цей взаємозв’язок? Він також має вражаючу схожість із віршем 2:7 з Книги Буття, котрий наводився вище.

На цьому схожість не закінчується. Зверніть увагу, що поняття «диявол» утворено від «чоловік, котрий таємно скрадається по саду». Який взаємозв’язок між садом і дияволом? Його неможливо віднайти.

рух + сад + чоловік + таємно = диявол
рух + сад + чоловік + таємно = диявол

І все ж давні китайці на основі цієї ідеограми утворили поняття «спокусник», додавши до «диявола» радикал «два дерева»!

диявол + 2 дерева + покров = спокусник
диявол + 2 дерева + покров = спокусник

Отож, «диявол» під покровом «двох дерев» є «спокусником». Якби я шукав асоціації до поняття «спокуса», я б напевне співвідніс його зі звабливою жінкою в барі або з чимось принадливим, але грішним. Але чому два дерева? Яке відношення «сад» і «дерева» мають до «диявола» і «спокусника»? Порівняймо це з твердженнями Книги Буття:

І насадив Господь Бог сад ув Едені на сході… і дерево життя посеред раю, і дерево Пізнання добра і зла (Буття 2:8-9)

Але змій був хитріший над усю польову звірину… І сказав він до жінки: Чи Бог наказав: (Буття 3:1)

«Жадати», або «прагнути» знову пов’язано з «жінкою» і «двома деревами». Чому було не співвіднести «жадати» в сексуальному плані з жінкою? Це була б звична асоціація. Але китайці цього не зробили.

2 дерева + жінка = жадати
2 дерева + жінка = жадати

Книга Буття все ж таки показує  взаємозв’язок між «жадати», «двома деревами» й «жінкою»:

І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з’їла, і разом дала теж чоловікові своєму, і він з’їв (Буття 3:6)

Розглянемо ще одну вражаючу паралель. Нижче наведена китайська ідеограма «великий човен», а також радикали, з яких вона складається:

великий човен = вісім + людина + судно
великий човен = вісім + людина + судно

На «судні» знаходяться «вісім людей». Якби я мав описати великий човен, чому б не помістити 3000 людей на судно? Чому саме вісім? Цікаво, що в записах Книги Буття про потоп, у ковчезі Ноя знаходилося восьмеро (Ной з дружиною і його три сини з дружинами).

Паралелі між ранніми подіями Книги Буття й китайським письмом вражаючі. Можна навіть подумати, що китайці читали Книгу Буття й дещо з неї запозичили, але їх мова виникла за 700 років до Мойсея. Це випадковий збіг обставин? Але чому «збігів» так багато? Чому не виникають подібні паралелі між китайським письмом і більш пізніми історіями з Книги Буття про Авраама, Ісака та Якова?

Але припустимо, що в Книзі Буття записані реальні історичні події. Тоді китайці – як раса й мовна група – ведуть свій початок з Вавилону (Буття 11), як і решта давніх мовних/расових груп. На сторінках Біблії говориться, що Бог змішав всі мови дітей Ноя, щоб вони перестали розуміти одне одного. Це призвело до їх міграції з Месопотамії й обмежило можливості укладення шлюбу з представниками інших груп, котрі не говорили їхньою мовою. Китайці були одним з народів, що розійшлися по світу з Вавилону. На той час події Книги Буття про Створення світу/Потоп були їх ранньою історією. Коли в них розвинулось письмо для позначення абстрактних понять, таких як «жадати», «спокусник» і т.п., вони взяли ці поняття з тверджень, добре зрозумілих в їх історії. Подібним чином для утворення іменників, наприклад, «великий човен», вони запозичили складові з тих незвичних подій, про які пам’ятали.

Таким чином, історії про Створення світу й Потоп знайшли відображення в їх мові з самого початку їхньої цивілізації. Багато століть потому первісна причина була забута, як це часто буває. Якщо все було саме так, то Книга Буття містить записи про реальні історичні події, а не просто поетичні метафори.

Китайські жертвоприношення

Китайці мали одну з найбільш довготривалих церемоніальних традицій, що будь-коли проводилися на землі. З самого початку китайської цивілізації (близько 2200 р. до н.е.) китайський імператор в день зимового сонцестояння завжди приносив в жертву бика для Шан Ті («Божественного Імператора», тобто Бога). Цієї церемонії дотримувались всі династії китайської цивілізації. Вона була припинена тільки в 1911 році, коли генерал Сунь Ятсен скинув династію Цинь. Бика приносили в жертву щорічно в «Храмі Неба», котрий зараз являється туристичною пам’яткою в Пекіні. Протягом 4000 років Китайський імператор щорічно приносив у жертву бика Небесному Імператору. З якою метою? Давним-давно Конфуцій (551-479 р. до н.е.) також задавався цим питанням. Він говорив:

«Той, хто розуміє церемонії жертвоприношення для Неба й Землі… знайде управління царством таким же простим заняттям, як споглядання долоні!»

Конфуцій мав на увазі, що той, хто зміг розгадати таємницю жертвоприношення, матиме достатньо мудрості для керування царством. Так, за період між 2200 р. до н.е., з котрого беруть початок жертвоприношення, й до часів Конфуція (500 р. до н.е.) значення цієї церемонії було втрачене для китайців – хоча вони й продовжували щорічне жертвоприношення протягом наступних 2400 років, аж до 1911 року.

Можливо, якби значення їх каліграфії не було втрачено, Конфуції зміг би знайти відповідь на це питання. Розглянемо радикали, використані для утворення поняття «праведний».

рука + спис = я + ягня = праведність
рука + спис = я + ягня = праведність

Праведність  – це складне слово, утворене з радикалу «ягня», доданого до слова «я». Слово «я» складається зі слів «рука» + «спис» або «кинджал». Всі разом вони утворюють поняття, що «моя рука вб’є ягня й приведе до праведності». Смерть, або принесення в жертву ягняти замість мене дарує мені праведність.

У Книзі Буття згадуються багато жертвоприношень тварин задовго до того, як Мойсей поклав початок єврейській системі жертвоприношень. Наприклад, Авель (син Адама) і Ной приносять жертви (Буття 4:4 і 8:20). Очевидно, давні люди розуміли, що жертвоприношення тварин являються символом заміщення смерті, необхідної для праведності. Одно з імен Ісуса було «агнець Божий» (Від Івана 1:29). Його смерть була істинною жертвою, що дарує праведність. Всі жертвоприношення тварин – у тому числі жертви давніх китайців – були уособленням жертви Ісуса. Саме на неї вказували принесення Ісака в жертву Авраамом, а також Пасхальна жертва Мойсея. Давні китайці, очевидно, зрозуміли це задовго до Авраама й Мойсея, хоча до часів Конфуція значення цієї церемонії вже було втрачене.

Це означає, що жертва й смерть Ісуса заради праведності була зрозуміла з самого початку людської історії. Життя, смерть і воскресіння Ісуса були Божественним задумом, підкріпленим особливими знаками для розуміння його людьми з самого початку часів.

Це, безумовно, суперечить нашим поглядам. Ми думаємо, що праведність основана або на Божій милості, або на наших заслугах. Іншими словами, багато хто вважає, що за гріхи не доведеться розплачуватися, оскільки Бог  лише милосердний, а не Святий. Дехто дотримується думки, що розплачуватися потрібно, але ми можемо зробити це завдяки своїм добрим вчинкам. Тому ми намагаємося бути добрими або віруючими й сподіваємося, що це все виправить. Але в Євангелії говориться по-іншому:

А тепер, без Закону, правда Божа з’явилась… Божа правда через віру в Ісуса Христа в усіх і на всіх, хто вірує, бо різниці немає… (До Римлян 3:21-22)

Можливо, давнім людям було відомо дещо, що в сучасній культурі знаходиться під загрозою забуття.

Список використаних джерел

  • Відкриття Книги Буття. К.Х. Канг і Етель Нельсон, 1979. The Discovery of Genesis.  C.H. Kang & Ethel Nelson.  1979
  • Книга Буття й таємниця, не розгадана Конфуцієм. Етель Нельсон і Річард Бродберрі, 1994. Genesis and the Mystery Confucius Couldn’t Solve.  Ethel Nelson & Richard Broadberry. 1994