Сповнення Святим Духом: на П’ятидесятницю й назавжди

Свято П’ятидесятниці завжди випадає на неділю. Воно знаменує собою дивовижне явище, при цьому задум Божий і благословення прослідковуються не тільки в тому, що саме сталося, але також коли й чому.

Події Пятидесятниці

Якщо вам знайоме слово «П’ятидесятниця», можливо, ви також знаєте, що в цей день відбулося сходження Святого Духа на послідовників Ісуса. І саме в цей день виникла Церква як зібрання «покликаних» Богом. Дані події описані в главі 2 Діяння апостолів. Дух Господній зійшов на перших 120 послідовників Ісуса, котрі почали говорити мовами різних частин світу. Це викликало таке народне потрясіння, що тисячі відвідувачів Єрусалиму прийшли поглянути, що ж відбувається. Перед багаточисельним натовпом Петро проголосив перше послання з Євангелія, після чого «пристало до них того дня душ тисяч зо три» (Діяння 2:41). Зо дня П’ятидесятниці число послідовників Євангелія неухильно зростало.

П’ятидесятниця настала через 50 днів після воскресіння Христового. Саме впродовж цих 50-ти днів учні Ісуса утвердилися у своєму переконанні, що Він дійсно воскрес із мертвих. На П’ятидесятницю вони заявили про це публічно, змінивши історію. Вірите ви чи ні у воскресіння Ісуса, але на ваше життя також вплинули події П’ятидесятниці.

Наведене розуміння П’ятидесятниці є правильним, але не всеохоплюючим. Багато хто прагне повторення П’ятидесятниці на власному досвіді. Оскільки перші учні Ісуса отримали її в результаті «очікування дару Духа Святого», віруючі  нашого часу також сподіваються, що очікування зможе спричинити ще одне сходження Духа. Підґрунтя  таких роздумів в тому, що саме чекання й молитви змусили Святий Дух зійти в той день. При цьому ми випускаємо з уваги її точність – адже П’ятидесятниця, описана в главі 2 книги Діянь, не була першою П’ятидесятницею в історії.

Пятидесятниця в Торі Мойсея

 Насправді, П’ятидесятниця була щорічним старозавітним фестивалем. Всього Мойсей (1500 р. до н.е.) утвердив декілька святкувань впродовж року. Песах стояв найпершим в іудейському календарі. Розп’яття Ісуса також відбулося на Песах. Дата його смерті співпала з жертвоприношенням пасхального агнця, що являється великим знаменням.

Другим по порядку фестивалем було свято Первоплоду, і Закон Мойсея назначав його святкування на день, що слідує ‘за’ пасхальною суботою (тобто, в неділю). Ісус воскрес в неділю, точно на свято Первоплоду. Оскільки його воскресіння відбулося в цей день, воно несе в собі обіцянку, що воскресіння всіх віруючих послідкує пізніше. Христове воскресіння буквально є «первоплодом», як і назва свята в пророцтві.

Рівно через 50 днів після свята Первоплоду іудеї відзначають П’ятидесятницю (грецькою pentekostos – «п’ятдесят»). Інша назва свята – фестиваль тижнів (відлік семи тижнів після Пасхи). Іудеї святкували П’ятидесятницю впродовж 1500 років, перш ніж на це свято відбулася подія, описана в главі 2 книги Діянь. Причиною перебування величезної кількості людей в Єрусалимі в день, коли апостол Петро виголошував своє послання, було саме святкування П’ятидесятниці. Єврейський народ до сих пір вшановує П’ятидесятницю, однак називає її Шавуот.

У Старому Заповіті читаємо наступне про святкування П’ятидесятниці:

А до першого дня по сьомім тижні відлічите п’ятдесят днів, та й принесете хлібну нову жертву для Господа. З ваших осель принесете два хліби колихання, дві десяті ефи пшеничної муки будуть вони, будуть спечені квашені, первоплоди для Господа (Левит 23:16-17).

Точність П’ятидесятниці: втручання Божого задуму

П’ятидесятниця в Діяннях 2 відбулася в точно визначений час, оскільки припала на той же день року, що й старозавітна П’ятидесятниця. Розп’яття Ісуса відбулося на Песах, воскресіння – на свято Первоплоду, а П’ятидесятниця – сходження Святого Духа – на іудейський фестиваль тижнів. Така точність свідчить про втручання Божественного розуму, котрий скоординував послідовність трьох подій в історії. Адже в році цілих 365 днів, як же розп’яття Ісуса, його воскресіння, а потім і сходження Святого Духа випали точно на дні трьох старозавітних свят? На думку приходить тільки те, що за всім стоїть Божий задум.

Події Євангелія відбулися точно у дні трьох весняних старозавітних фестивалів
Події Євангелія відбулися точно у дні трьох весняних старозавітних фестивалів

П’ятидесятниця: нова сила

 Лука, автор книги Діянь, вказує на пророцтво із старозавітної книги Йоїла про те, що колись Дух Святий зійде на всі народи без винятку. Саме це пророцтво здійснилося на П’ятидесятницю.

Одна з причин, чому Євангеліє називають «Благою звісткою» в тому, що воно наділяє людину силою проживати своє життя по-іншому, краще й осмисленіше. Життя стає союзом між Богом і людиною. Цей союз можливий завдяки присутності всередині нас Святого духа Божого, котрий зійшов на П’ятидесятницю. «Блага звістка» в тому, що життя можна прожити на іншому рівні, у взаємовідносинах з Богом за посередництва Духа Святого. У Біблії сказано:

У Ньому й ви, як почули були слово істини, Євангелію спасіння свого, та в Нього й увірували, запечатані стали Святим Духом обітниці, Який є завдаток нашого спадку, на викуп здобутого, на хвалу Його слави! (до Ефесян 1:13-14).

А коли живе в вас Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, то Той, хто підняв Христа з мертвих, оживить і смертельні тіла ваші через Свого Духа, що живе в вас (до Римлян 8:11).

Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зачаток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла (до Римлян 8:23).

Сповнення Святим Духом – це ще один первоплід, адже Дух Святий є передчуттям – запорукою того, що ми здатні стати «дітьми Господніми».

Звернення до Святого Духа є дуже значимим у християнстві, можливо, вам уже знайома така молитва до нього:

Царю Небесний, Утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш‚ Скарбе добра і життя Подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші.

Євангеліє пропонує насичене життя не шляхом набуття матеріальних цінностей, насолоди, статусу, багатства й решти принад, за якими гониться світ, і які цар Соломон вважав всього лише «мильною бульбашкою», а через присутність всередині нас Духа Святого. Якщо це дійсно правда – що Бог здатен сповнити нас Духом Святим і силою – в цьому безперечно Блага звістка. Старозавітне святкування П’ятидесятниці, що супроводжувалося випіканням дріжджового хліба, уособлює собою наше грядуще наповнене життя. Координованість між старо- і новозавітною П’ятидесятницею є яскравим свідченням того, що саме Боже провидіння стоїть за цими подіями й дарує нам силу благодатного життя.

Вербна неділя: Боже провидіння чи майстерна змова?

В'їзд Ісуса в Єрусалим на віслюкові
В’їзд Ісуса в Єрусалим на віслюкові

Віруючі всього світу щороку відзначають Вербну неділю – сім днів перед розп’яттям Ісуса. Багатьма мовами вона зоветься Пальмовою неділею, адже саме пальмовими гілками тоді встеляли шлях Спасителю. У цей день Ісус на віслюкові в’їхав у Єрусалим, де його зустрічали як довгоочікуваного Царя. У кожному з чотирьох Євангелій міститься згадка про це як про переломну подію, що  поклала початок потрясінням Пасхального тижня.

Я довіряю Євангеліям з декількох причин, і першими в списку стоять численні різнопланові й достовірні пророцтва, котрі, незважаючи на надзвичайно малу вірогідність, все ж збувалися іноді через сотні років після того, як були вперше записані. Ми раніше розглядали, як пророк Даниїл (близько 550 р. до н.е.) передбачив проміжок часу до приходу Царя. Його пророцтво здійснилося якраз на Вербну неділю, під час урочистого входу Ісуса в Єрусалим. Через велику тривалість – цілих 500 років – здається неймовірним, що народження Ісуса втрапило в цей діапазон, не те що його вхід до Єрусалиму. Ісус ніяк не міг власноруч підстроїти час здійснення події такого масштабу.

Однак автори Євангелій при записі подій Вербної неділі ставлять акцент не на часі. Натомість, вони спрямовують нашу увагу на книгу пророка Захарії (близько 520 р. до н.е.) і відкрито говорять, що в’їзд Ісуса в Єрусалим на віслюкові означав здійснення наступного пророцтва Захарії:

Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, на молодім віслюкові, сині ослиці. (Захарії 9:9)

 Ці рядки євангелістів на підтвердження пророцтва насправді ніколи не вражали мене з тієї простої причини, що підстроїти «справдження» пророцтва здається простіше простого. Ісус всього лише мав прочитати книгу Захарії та дізнатися, що для «справдження» пророцтва буде достатньо в’їхати в Єрусалим на віслюкові. Поки що не беремо до уваги час його входу (це, на мою думку, неможливо пояснити без втручання Вищої сили); в іншому Ісусу було б нескладно спланувати свій вхід в Єрусалим під час святкування Песаха, не забувши про віслюка, у відповідності з пророцтвом Захарії. Як людині неблагородного походження, Ісусу було б простіше здійснити такий план, аніж будь-який другий, що наприклад, потребував купівлі бойового коня – саме верхи на них царі зазвичай вступають до міст. Тож чи можемо ми пояснити вступ Ісуса тим, що він керувався давнім письмом задля «справдження» пророцтва на Песах?

Пророцтво Захарії в контексті

Я пропоную перечитати пророцтво Захарії в його повному контексті, і лише після цього розглянути можливий обман зі «справдженням» пророцтва. Слова Захарії наведені нижче:

9Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці.

10І вигублю Я колесниці з Єфрема, і коня з Єрусалиму, і військовий лук знищений буде. І народам Він мир сповістить, а Його панування від моря до моря, і від Ріки аж до кінців землі.

11Також ти, за кров заповіту твого Я пустив твоїх в’язнів із ями, в якій немає води.

12До твердині верніться, о в’язні надії! І сьогодні звіщаю: Подвійно тобі поверну! (Захарії 9:9-12)

 В очі кидається незвична зміна подій, що розділяє ці декілька рядків. Цар в’їжджає в Єрусалим на простім віслюкові (9), тим не менш, його панування простягатиметься «аж до кінців землі» (10). А також «за кров заповіту» його Бог звільнить в’язнів смерті. Захарія передбачив майбутнє значно ширшого масштабу, ніж простий в’їзд Ісуса в місто на віслюкові. Згідно його пророцтва, із входом буде пов’язана подія вселенського масштабу, що визначить нову долю для «в’язнів смерті».

Хто ж ці «в’язні смерті»?

Не так давно в Канаді повідомлялося про раптову смерть недавнього міністра фінансів Джима Флагерті. Він вважався одним із найуспішніших та найвпливовіших міністрів в історії Канади. Його несподівана смерть вразила й засмутила громадян. Я вважаю його “в’язнем смерті”. Хоча він очолював міністерство фінансів, його успішність і популярність не забезпечили йому жодних переваг перед обличчям смерті. Всі ми теж послідуємо за ним, не знаючи наперед, коли і як ми помремо. Ми всі “в’язні смерті”!

Пророцтво Захарії, написане 2500 р. тому назад, стосується кожного з нас. Говориться про прихід когось, хто зможе звільнити нас із цієї в’язниці. Як саме? Задовго до входу Ісуса в Єрусалим пророк Захарія пояснював, що Бог скріпить свій завіт кров’ю (вірш 11). У цьому відчувається відголосок пролиття жертовної крові на Песах, а також звільнення від смерті Ісака під час жертвоприношення його батька Авраама. Всього через кілька днів після свого входу в Єрусалим Ісус насправді ознаменував новий завіт, який пізніше буквально скріпив своєю кров’ю. Три дні потому він воскрес із мертвих. Двері в’язниці, що утримувала всіх нас, розпахнулися. Той факт, що Захарія зміг передбачите це за стільки раніше, свідчить, що в’їзд Ісуса на віслюку не був відчайдушною вигадкою  жалюгідного чоловіка, – а навпаки, кульмінацією Божественного задуму щодо наймасштабнішої в історії втечі із в’язниці – втечі всього людства із в’язниці смерті. Вхід Ісуса в Єрусалим мав величезне значення для євангелістів саме тому, що вони вбачали в ньому вказівку на Божественний задум, окреслений Захарією за 500 років до цього.

Як розуміти рядки Захарії про «панування від моря до моря, і від Ріки аж до кінців землі»? Ісус ніколи не панував, отож – пророцтво неправдиве, зауважать критики. Однак розглядати поняття «панувати» виключно з точки зору влади означає випустити з уваги наймогутніший вид панування – над людським серцем, що добровільно поклоняється комусь. Хоча Джим Флагерті займав високу посаду у панівній партії Канади, він не мав такого панування над жодною людиною в країні. Ісус же під час суду над ним заявив, що колись він буде панувати – через поклоніння йому – над людьми всього світу. І ось дві тисячі років потому ми святкуємо Вербну неділю; Страсний тиждень вшановують люди по всьому світу, представники різних націй і культур. З цієї точки зору пророцтво Захарії про панування «аж до кінців землі» дійсно збулося в той день, коли давним-давно простий тесля в’їхав у Єрусалим на віслюкові.

Як щодо знищення всієї військової зброї в Ізраїлі (вірш 10)? Адже цього не сталося. У дійсності, сьогодні Ізраїль є однією з найкраще озброєних країн. Однак пророцтво стосується заключної частини Божественного задуму, котра ще не настала. Наразі ми знаходимося на етапі з вірша 12, коли в’язням смерті пропонується безпечне місце. Пропозиція про «втечу з в’язниці» відома у світі, й багато хто приймає її.

У контексті цього всеохоплюючого Задуму Захарія передбачив, що Цар здійснить ще один вхід. Він писав:

А на Давидів дім та на єрусалимського мешканця Я виллю Духа милости та молитви. І будуть дивитись на Мене, Кого прокололи, і будуть за Ним голосити, як голоситься за одинцем, і гірко заплачуть за Ним, як плачуть за первенцем. (Захарії 12:10) 

Той, хто був проткнутий списом і помер, закріпивши таким чином завіт своєю кров’ю, повернеться! Я сповнений надії на це, хоч дехто й докорятиме мені за мою наївність. Але враховуючи, що Захарія безпомилково визначив обставини входу Ісуса в Єрусалим, розумно повірити, що Другий Вхід у цьому грандіозному Задумі також колись здійсниться. І коли це станеться, я хотів би приєднатися до «втечі з в’язниці».

 

Чи дійсно Ісус – син діви з роду Давида?

Ми дізналися, що слово «Христос» позначає старозавітний титул. Наразі пропоную розглянути наступне питання: чи був Ісус Назорянин тим самим «Христом» із старозавітних пророцтв?

З роду Давида

Псалом 132 зі Старого Заповіту, написаний за 1000 років до Ісуса, містить специфічне пророцтво:

Ради Давида, Свого раба, не відвертай лиця від Свого помазанця ( = «Христа»).

Господь присягнув був Давидові правду, і не відступить від неї: Від плоду утроби твоєї Я посаджу на престолі твоїм! Бо вибрав Сіона Господь…

Я там вирощу рога Давидового, для Свого помазанця вготую світильника (Псалом  132:10-17)

Ми бачимо, що задовго до Ісуса іудейські псалми пророкували, що Божий помазанець (тобто, «Христос») прийде з роду Давида. Саме тому євангельські генеалогії показують, що Ісус – нащадок Давида, таким чином підкреслюючи, що в Ісусі здійснилося дане пророцтво.

Чи насправді Ісуснащадок Давида?

 Але звідки нам відомо, що євангелісти не вигадали ці генеалогії, «підігнавши» їх у відповідності з пророцтвом? Вони зі співчуттям ставилися до Ісуса й, можливо, прагнули прикрасити правду.

У наших спробах з’ясувати істину стануть у пригоді свідчення вороже налаштованих очевидців. Вони особисто були присутні під час певних подій, тож мали мотив для спростування фактів, що могли бути неправдивими. Припустимо, що особи А і Б потрапили в дорожньо-транспортну пригоду. Вони звинувачують одна одну – тож являються вороже налаштованими очевидцями. Якби особа А заявила, що вона бачила, як особа Б набирала повідомлення в телефоні за мить до аварії, і особа Б визнала цей факт, тоді можна прийняти, що ця частина суперечки правдива – бо особа Б нічого не отримує в разі признання нею цього факту.

Подібним чином, слова вороже налаштованих очевидців того часу можуть допомогти нам зрозуміти, що ж насправді трапилося з Ісусом. Дослідник Нового Заповіту Д-р Ф. Брюс розглянув посилання іудейських рабинів на Ісуса в Талмуді й Мішні. Він виділив наступний коментар про Ісуса:

Улла сказав: Ви б повірили, що для нього (тобто Ісуса) хтось би так ревно шукав захисту? Він був обманщиком, і Всемилостивий каже: «Не милосердься над ним і не скривай його» (Второзаконня 13:9). Випадок з Ісусом відрізнявся, адже він був наближений до царства”. Ст. 56

Ось як Ф. Брюс коментує дане твердження рабинів:

Зображуються спроби знайти для нього захист (відчувається виправдовувальна нота в адресу християн). Навіщо їм намагалися захистити того, хто винен в таких злочинах? Тому що він був «наближений до царства», тобто до Давида. Ст. 57

Інакше кажучи, вороже налаштовані єврейські рабини не оскаржували твердження євангелістів про те, що Ісус походив із роду Давида. Однак, вони ставили під сумнів слова Ісуса про те, що він являється «Христом», і виступали проти постулатів Євангелія про нього, але при цьому погоджувалися, що Ісус дійсно походить із царської родини Давида. Тож ми знаємо, що євангелісти не просто вигадали історію про походження Ісуса, аби пророцтво «справдилося». Слова вороже налаштованих очевидців не розходяться з цим моментом.

Чи був він сином діви?

Не можна виключати імовірність, що дане пророцтво справдилося «випадково», адже були й інші представники царської сім’ї. Але народження від діви! Таке не могло трапитися «випадково». Це або: 1) непорозуміння, 2) обман або 3) чудо – інших варіантів бути не може.

Народження від діви мимохідь згадується в статті “Початок Адама”. Новозавітні автори Лука й Матвій чітко зазначають, що Марія зачала Ісуса, будучи дівою. Матвій також стверджує, що таким чином справдилося пророцтво Ісаї (750 р. до н.е.), який писав:

Тому Господь Сам дасть вам знака: Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім’я Йому: Еммануїл (тобто, «з нами Бог») Ісаї 7:14 (у вірші від Матвія 1:23 пророцтво вже справдилося)

Можливо, це звичайне непорозуміння. Оригінальне слово на івриті הָעַלְמָ֗ה (вимовляється хаалма) було перекладено як «діва», однак воно має ще друге значення – «молода дівчина», тобто молода незаміжня дівчина. Можливо Ісая в 750 р. до н.е. використав це слово саме в другому значенні. А Матвій та Лука, маючи зі свого боку релігійну необхідність восхваляти Ісуса, невірно розтлумачили, що Ісая насправді мав на увазі «молоду жінку», а не «діву». Додайте до цього несвоєчасну (тобто, дошлюбну) вагітність Марії, і отримаємо «божественне здійснення» пророцтва у вигляді народження Ісуса.

Багато хто приводив мені таке пояснення, і ми не можемо спростувати його, оскільки зараз неможливо перевірити, чи була дівчина на той час незайманою чи ні. Однак пояснення насправді не таке вже просте. «Септуагінта» – це іудейський переклад Старого Заповіту з івриту на грецьку мову, зроблений у 250 р. до н.е. – за 250 років до народження Ісуса. Тож як саме іудейські рабини переклали вірш від Ісаї 7:14 з івриту на грецьку мову? Вони використали «молода жінка» чи «діва»? Хоча багато хто, здавалося б, знає, що оригінальне слово на івриті הָעַלְמָ֗ה позначає як «молоду жінку», так і «діву», ніхто не бере до уваги свідчення з Септуагінти – вона перекладає його словом παρθένος  (вимовляється партенос), яке позначає саме «діву». Іншими словами, провідні єврейські рабини в 250 р. до н.е. розтлумачили, що пророцтво Ісаї на івриті говорить про «діву», а не «молоду жінку» – це трапилося більш, ніж за 200 років до народження Ісуса. «Народження від діви» вигадали не євангелісти і не ранні християни.  Воно містилося в іудейських текстах задовго до приходу Ісуса.

Навіщо було провідним іудейським вченим у 250 р. до н.е. робити такий фантастичний переклад – у діви народиться син? Якщо вам на думку приходить те, що вони були забобонні й далекі від наукових знань, давайте подивимося під іншим кутом. Люди в той час займалися сільським господарством і знали основи розведення худоби. Ще за сотні років до появи «Септуагінти» Авраам і Сара знали, що в певному віці настає менопауза, і дітородна функція згасає. Так, вчені у 250 р. до н.е. не володіли сучасними знаннями в області хімії та фізики, однак їм було відомо, як розмножуються тварини й людина. Їм безперечно було відомо, що народження від діви неможливе, проте вони не використали еквівалент «молода жінка» в Септуагінті. Натомість, вони чорним по білому написали, що діва народить сина.

Діва Марія

Наразі розглянемо завершальну частину цієї історії. Хоча неможливо довести, що Марія була дівою, показово, що вона знаходилася на тому єдиному й нетривалому етапі свого життя, коли відповідь на це питання залишалася невизначеною. Марія жила в час великих родин. Часто зустрічалися сім’ї з десятьма дітьми. З огляду на це, який був шанс, що Ісус буде найстаршою дитиною? Адже якби він мав старшого брата чи сестру, ми б точно знали, що Марія не була дівою. У наші дні, коли сім’ї мають у середньому двох дітей, шанси на це рівні 50-50, проте на той час вони рівнялися 1 з 10. Шанси були 9 з 10, що «непорочне зачаття» можна відкинути з тієї простої причини, що Ісус мав старшого брата, але (як не дивно) він не мав.

Тепер звернімо увагу на винятковий час заручин Марії. Якби вона хоча б декілька днів перебувала в шлюбі, здійснення умови про «діву» знову ж таки можна було відкинути. З іншого боку, якби вона не була заручена і виявилася вагітною, у неї не було б нареченого, щоб дбати про неї. Згідно звичаїв тих часів, вагітна й незаміжня жінка залишилася б одною – якщо б її взагалі залишили в живих.

Мене приголомшують саме ці вражаючі й малоймовірні «збіги», через які стає неможливим спростувати народження сина від діви. Ці збіги неочікувані, але настільки узгоджені між собою, ніби Вищий розум організував наведені події для здійснення божественного плану і намірів.

Якби Марія вступила в шлюб до народження Ісуса, або якби Ісус мав старших братів і сестер, вороже налаштовані іудейські очевидці, безумовно, вказали б на це. Натомість виявляється, що в цьому пункті вони повністю згодні з євангелістами. Ф.Ф. Брюс зазначає це, пояснюючи, як саме Ісус згадується в працях рабинів:

Ісус згадується в рабинській літературі під іменем Ісус бен Пантера або Бен Пандіра. Це може означати «син пантери».  Найбільш вірогідним поясненням є те, що це спотворене «партенос» – грецьке слово на позначення «діви», що виникло з християнських посилань на нього як на сина діви (ст. 57-58).

Сьогодні, як і при житті Ісуса, існує неприязнь до нього й положень Євангелія, а також значне протистояння його вченню. Але різниця полягає в тому, що в той час жили очевидці, які, будучи налаштованими вороже, мали змогу спростувати основні пункти про Ісуса, якби ці пункти були вигадані або неправдиві.

Пагін: не встигне вигнатися, як буде зрізаний

Продовжуємо знайомитися з темою Пагона, що присутня в книгах декількох старозавітних пророків. Ми дізналися, що Єремія в 600 р. до н.е. продовжив розвивати дану тему (розпочату пророком Ісаєю за 150 років до цього) і об’явив, що Пагін стане Царем. У попередній статті йдеться про те, як Захарія на основі пророцтва Єремії передбачив, що ім’я Пагона буде Ісус, і він поєднає в собі ролі Царя та Священика; таке ніколи не траплялося раніше в історії ізраїльського народу.

Загадка Даниїла про намічений прихід Христа

На цьому тема Пагона не завершилася. Пророк Даниїл, котрий жив у період між Єремією та Захарією, прямо називає титул Христос (що позначає «Месія»). Водночас він торкається теми Пагона в незвичній загадці, передбачаючи, коли саме Месія відкриється народу. Близько 538 р. до н.е. він написав наступне:

… від того часу, як вийде приказ, щоб одбудувати Ерусалим, до Христа Владики – сїм сїмок і шістьдесять дві сїмки; А як мине сїм і шістьдесять дві сїмки, відданий буде на смерть Христос… (Даниїл 9:25-26, переклад П. Куліша та І. Пулюя)

Отже, ми знаємо, що Даниїл писав про майбутнього Христа. Даниїл вказує точку відліку (видача указу про відбудову Єрусалиму) і певний проміжок часу («сім сімок і шістьдесять дві сімки»), що завершиться явлінням Христа (= Месії), який потім загадковим чином «відданий буде на смерть». Структура цього передбачення є досить прозорою. Але чи можемо ми вирахувати дату явління Христа? Пропоную почати з розгляду події, яка запустила відлік цього пророчого годинника.

Вихід наказу про відбудову Єрусалиму

Десь через 100 років після Даниїла, Неємія був виночерпієм у перського імператора Артаксеркса. Це означає, що він був наближений до найвищої влади в Перській імперії. За цих обставин він просить і отримує королівський указ про відновлення та відбудування Єрусалиму. Ось як він це висвітлює:

І сталося в місяці нісані, двадцятого року царя Артаксеркса… я сказав цареві: Якщо це цареві вгодне, і якщо раб твій уподобаний перед обличчям твоїм, то пошли мене до Юдеї, до міста гробів батьків моїх, і я відбудую його! І сказав я цареві: Якщо це цареві вгодне, нехай дадуть мені листи до намісників …  І дав мені цар в міру того, як добра була Божа рука надо мною.  І прибув я до намісників … і дав їм цареві листи. А цар послав зо мною зверхників війська та верхівців (Неємія 2:1-9)

Отже, описується королівський указ про відновлення і відбудування Єрусалиму, підкріплений листами «до намісників», доставленими в супроводі вершників Перської імперії. Оскільки перський імператор Артаксеркс – відома фігура у світській історії, а цей указ визначає початок даного періоду в часи правління Артаксеркса (20-й рік правління в місяці нісані), ми можемо визначити, коли саме це відбувалося. Артаксеркс зійшов на перський престол відразу після смерті свого батька Ксеркса в грудні 465 р. до н.е. (1), і оскільки цей указ був виданий 1 числа місяця нісана (березень/квітень) під час його 20-го року правління, вираховуємо дату указу – 5 березня 444 р. до н.е. (1).

«Сім сімок і шістьдесять дві сімки»

Але які «сімки» використовував Даниїл для виміру проміжків часу? У Законі Мойсея згадується цикл із семи років, згідно якого кожен сьомий рік земля мала відпочивати від сільськогосподарської обробки. Це висвітлено наступним чином:

Коли ви ввійдете до землі, що Я даю вам, то святкуватиме земля та суботу для Господа. Шість літ будеш засівати своє поле, і шість літ обтинатимеш свого виноградника, і збиратимеш урожай його,         а сьомого року субота повного відпочинку буде для землі… субота для Господа (Левит  25:2-4)

У пророцтві Даниїла йдеться про «роки», і, використовуючи цю лінію міркування, «сімками» він позначає цикли по сім років. У цьому випадку сім «сімок» і шістдесят дві «сімки» можна арифметично зобразити як (7+62) * 7 = 483 роки.

360-денний рік

Використана при цьому тривалість року дещо збиває з пантелику. Зараз ми користуємося сонячним роком (= 365.24219879 днів на рік), тому що можемо точно виміряти, за скільки Земля робить повний оберт навколо Сонця. На той час існувало 2 типи календаря: перший було побудовано за місячним циклом (подібно до нинішнього мусульманського календаря), отримуючи 354 дні на рік; другий містив дванадцять 30-денних місяців – всього 360 днів на рік. При цьому будь-який календар потребує «узгодження» надлишкових  годин у кожній добі. Наприклад, згідно західного календаря, раз у 4 роки настає високосний рік, котрий має 366 днів. Це дозволяє скоригувати 365.24219879 днів, за які Земля робить повний оберт навколо Сонця. У давньоєгипетській, вавилонській, індійській та грецькій цивілізаціях був звичайний календар у 360 днів. Здається, що саме він лежить в основі розрахунків Даниїла.

Намічений прихід Христа

Ця довідкова інформація дозволить нам легко вирахувати рік приходу Христа згідно загадки Даниїла. 483 роки по 360 дні/рік складають:

483 років * 360 днів/рік = 173 880 днів

По західному календарю маємо 476 сонячних років із залишком у  25 днів. (173 880/365.24219879 = 476 і 25 у залишку).

Відправною точкою для даних розрахунків є указ Артаксеркса, виданий 5 березня 444 р. до н.е.  Додавши 476 сонячних років до цієї дати, отримаємо 5 березня, 33 р. н.е. (немає 0 року, календар переходить від старої до нової ери за один рік, тож арифметично це -444 + 476 + 1 = 33).

Якщо тепер 25 днів у залишку додати до 5 березня 33 р. н.е., ми приїдемо до 30 березня 33 р. н.е., як проілюстровано на графіку нижче. Ось як Хохнер (чиїм розрахункам я слідую) це описує:

«Додавши 25 днів до 5 березня (444 р. до н.е.), отримуємо 30 березня (33 р. н.е.), яке припадає на 10 число місяця нісана. У цей день відбувся тріумфальний вступ Ісуса в Єрусалим …» Хохнер, Хронологічні аспекти життя Христа. Част. VI, стор. 16, 1977.

Хронологія пророцтва Даниїла про «сімки», що завершується тріумфальним входом Ісуса
Хронологія пророцтва Даниїла про «сімки», що завершується тріумфальним входом Ісуса

Тріумфальний вхід Ісуса – той самий день

Я пишу цю статтю на Вербну неділю – той самий день, коли ми вшановуємо тріумфальний вхід Ісуса в Єрусалим. Зроблені вище припущення і нескладні розрахунки свідчать, що загадка Даниїла про «сімки» вказує саме на Вербну неділю. У цей день Ісус був представлений іудейському народу як Цар, або Христос. Це відомо напевне, тому що Захарія (який передбачив ім’я Христа) також писав:

Радій вельми…  дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці (Захарія  9:9)

Довгоочікуваний Цар відкриється під час свого в’їзду в Єрусалим на віслюкові, у супроводі гучної та радісної юрби. У день тріумфального вступу Ісуса в Єрусалим – той самий день, передбачений Даниїлом у загадці про «сімки», – Ісус в’їхав в Єрусалим на віслюкові. Лука наводить опис цих подій:

А як Він наближався вже до сходу з гори Оливної, то ввесь натовп учнів, радіючи, почав гучним голосом Бога хвалити за всі чуда, що бачили, кажучи: Благословенний Цар, що йде у Господнє Ім’я! Мир на небесах, і слава на висоті! … І коли Він наблизився, і місто побачив, то заплакав за ним, і сказав: О, якби й ти хоч цього дня пізнало, що потрібне для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це (від Луки 19:37-42)

У цій історії Ісус заплакав, тому що люди не розпізнали того самого дня, передбаченого Захарією й Даниїлом. Саме тому, що вони не розпізнали день явління Христа, станеться щось цілком несподіване. Даниїл у тому самому розділі, що й загадка про «сімки», передбачив:

А як мине сїм і шістьдесять дві сїмки, відданий буде на смерть Христос… (Даниїл 9:26, переклад П. Куліша й І. Пулюя)

Замість того, щоб зійти на престол і правити, Христос буде «відданий на смерть». Деякі варіанти перекладу вживають поняття «буде зрізаний», підкреслюючи таким чином звернення Даниїла до теми Пагона, що виженеться з пня Ієсеевого. Ця тема була розпочата задовго до Ісаї, розвинена Єремією, ім’я Пагона передбачене Захарією, а тепер і час загибелі передбачений спільно Даниїлом і Захарією. Отже, Христос буде відданий на смерть. Як же це станеться? Ми повертаємось до книги пророка Ісаї в нашій наступній статті, де наводиться яскравий опис.

 

1) Посилання по статті взято з книги: Хронологічні аспекти життя Христа

Частина VI: Гарольд У. Хохнер

Як були передбачені подробиці смерті Христа?

Ґрунтовне передбачення загибелі Христа від старозавітних пророків

В останній статті ми розглянули, що пророк Даниїл передбачив загибель Христа через визначене число років. Його пророцтво справдилося під час тріумфального входу Ісуса в Єрусалим – коли його представили як Христа Ізраїлю – рівно через 173 880 днів після видачі перського указу про відбудову Єрусалиму. Слово «загибель» відноситься до зображення пророком Ісаєю Пагона, що виженеться зі, здавалося б, мертвого пня. В інших варіантах перекладу згадується Пагін, котрий «буде зрізано». Як це розуміти?

Ісая відмічений на історичній хронології. Він жив у період правління царів дому Давида
Ісая відмічений на історичній хронології. Він жив у період правління царів дому Давида

У своїй книзі Ісая також наводить інші пророцтва, використовуючи інші образи на додаток до Пагона. Одним із образів є грядущий Слуга. Хто такий цей «Слуга»? Яка роль відведена йому? Ми детально розглянемо цей довгий уривок. Я наводжу його повністю без змін, додаючи лише декілька своїх коментарів:

Грядущий Слуга. Уривок із книги Ісаї 52:13-53:12

52 13Ось пощастить Слузі моєму; він вознесеться, піде вгору, стане вельми великим.

14І як жахалися численні, глядівши на нього, – вигляд його не мав нічого людського в собі, – 15так многота народів буде на нього дивуватись,

царі затулять рота свого; бо таке побачать, що їм не оповідалось, довідаються про таке, чого не чули.

Бачимо, що Слугою буде саме чоловік, адже Ісая вживає звертання «він», «його» й ціленаправлено описує майбутні події («вознесеться», «стане великим»), тож це чітке вичерпне пророцтво. Але про що конкретно в ньому йдеться?

У рядках про «многоту народів» знайшла свій відголосок Божа обіцянка, дана Аврааму на декілька століть раніше, що «всі племена землі» благословляться в ньому.

«Вигляд» Слуги, згідно пророцтва, буде спотворений і не матиме «нічого людського в собі». Не сказано однозначно, яка роль відведена Слузі, однак колись всі народи «довідаються».

53 1Хто б повірив тому, що ми чули?  Кому рамено Господнє об’явилось?
2 Він [Слуга], мов той пагін, виріс перед нами,
мов корінь із землі сухої.

Не було в ньому ні виду, ні краси, – ми бачили його, – ні вигляду принадного не було в ньому. 3 Зневажений, останній між людьми,

чоловік болів, що зазнав недуги; немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали. 

Хоча багато народів буде на Слугу дивуватись, він буде «зневажений» і «чоловік бόлів, що зазнав недуги».

4 Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі.

Ми ж, ми гадали, що його покарано, що Бог його побив, принизив. 
5 Він же був поранений за гріхи наші,
роздавлений за беззаконня наші.

Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані.  

Слуга візьме на себе «наші болі», при цьому буде «принижений» і «роздавлений». А «кара, що була на ньому» принесе спасіння і зцілення для кожного із «многоти народів».

Я пишу цю статтю на Страсну П’ятницю. Світські та біблійні джерела свідчать, що в цей день близько 2000 років тому (і все ж понад 700 років після написання Ісаєю цього пророцтва) Ісус був розп’ятий.

6 Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на нього. 

Зі статті Спотворена сутність (частина 2) ми знаємо, що біблійне визначення гріха – це «недосягнення призначеної для нас цілі». Подібно до зігнутої стріли ми відхиляємося від правильної траєкторії. Цей Слуга понесе той самий гріх (беззаконня), який ми породили.

7 Його мордовано, та він упокорявся і не розтуляв своїх уст;

немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав він уст. 

Слуга буде немов ягня, котре ведуть «на заріз». Проте він не буде ні оскаржувати свого покарання, ні навіть «розтуляти уста». Ми побачили в статті про жертвоприношення Авраама, що баран замістив собою сина Авраама. Цей баран – ягня – був забитий на горі Моріа. Ісус був розп’ятий на тому ж самому місці (гора Моріа = Єрусалим). Ягнят приносили в жертву на Песах – і Ісус був також страчений на Песах.

8 Насильно, скорим судом його вхопили. Хто з його сучасників думав, що його вирвано з землі живих і що за гріхи народу свого його побито аж до смерти? 

Цього Слугу буде «вирвано з землі живих». Раніше пророк Даниїл писав, що Христос «буде погублений» після представлення його Месією перед народом Ізраїлю. Ісая також передбачає, що він буде «вирваний з землі живих» – тобто загине! Отже, в ту доленосну Страсну п’ятницю Ісус помер, був буквально «вирваний з землі живих», всього через кілька днів після того, як він був представлений Месією під час свого тріумфального входу в Єрусалим.

9 І з злочинцями визначили Йому гроба Його, та Його поховали в багатого,

хоч провини Він не учинив, і не було в Його устах омани…

Хоча Ісус був страчений і загинув як злочинець («з злочинцями визначили Йому гроба Його»), євангелісти пишуть, що багатий чоловік із правлячого синедріону – Йосип Ариматейський – взяв тіло Ісуса й поховав його у своїй гробниці (від Матвія 27:57-60). Ісус буквально здійснив обидві сторони парадоксального пророцтва – хоча «з злочинцями визначили Йому гроба Його», але «Його поховали в багатого».

10 Та Господь схотів придавити його стражданням.

Якщо він принесе своє життя в покуту,

то узрить потомство, житиме довго,

і рука його вчинить успішно волю Господню. 

Жорстока смерть Ісуса не була жахливою випадковістю або нещастям. Волею Господа було «придавити його стражданням». Але навіщо? Подібно до системи жертвоприношень Мойсея, де ягнята були спокутною жертвою за гріхи віруючого, у даному випадку життя Слуги також покладене «в покуту» за гріхи. Чиї гріхи? Повертаючись до рядків про «многоту народів» (вище), маються на увазі гріхи кожного представника «многоти народів». Ісая говорить в тому числі про нас із вами.

11 Після трудів душі своєї він побачить світло і насититься своїм знанням.

Слуга мій виправдає багатьох, їхні беззаконня понесе на собі. 

Хоча уривок про Слугу описує жахливі речі, у кінці він змінює тон на оптимістичний і навіть переможний. Після страшного страждання, цей Слуга «побачить світло». Невже він повернеться до життя?! Даними рядками Ісая пророкує саме це. Я розглядав воскресіння Христове в одній зі своїх статей. Дивовижно, що існують свідчення воскресіння Христа й пророцтва про це – за сотні років до його приходу.

Отже, Слуга «побачить світло і …  виправдає багатьох». Під «виправдати» мається на увазі дарувати «праведність». Ми розглядали, як Авраам отримав праведність від Бога. Аналогічним чином цей Слуга «виправдає», тобто дарує праведність «багатьом».

12 Тому то дам уділ Йому між великими,

і з потужними буде ділити здобич за те,

 що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований,

хоч гріх багатьох Сам носив і заступавсь за злочинців!

Уривок про Слугу неймовірним чином вказує на розп’яття й воскресіння Ісуса. Це дає деяким критикам підставу стверджувати, ніби євангельські розповіді були спеціально підігнані «у відповідності» до цього пророцтва про Слугу. Але заключні слова Ісаї спростовують ці твердження. Заключні слова пророчать не розп’яття та воскресіння як таке, а вплив смерті Ісуса на суспільство через багато років. Що саме передрікає Ісая? Цей Слуга, хоча й помре як злочинець, одного дня буде «між великими».

Євангелісти не могли підігнати цю частину «у відповідність» із пророцтвом, оскільки Євангелія були написані всього через кілька десятиліть після розп’яття Ісуса – коли вплив його смерті на суспільство був невідомим. У час написання Євангелій Ісус в очах світу залишався зачинателем «згубних забобонів», за що й поплатився. Зараз 2000 років потому ми бачимо вплив його смерті й усвідомлюємо, як з плином часу він став «великим». Євангелісти ніяк не могли цього передбачити, однак пророку Ісаї це вдалося. Слуга, також відомий як Пагін, своєю добровільною жертвою притягуватиме увагу людей – навіть поклонятися йому – як і передрікав Ісус, коли назвав себе «Сином Людським» на суді перед Синедріоном; і в цьому люди знайдуть ключ до спасіння.

Кумедний ляп, переплетений з подіями Страсної п’ятниці

Загадка Псалма 22

Декілька років тому мій друг і колега, Дж. підійшов до мого столу. Дж. був розумний і освічений, і анітрохи не вірив у Євангеліє. Він був налаштований скептично, але в той же час зацікавлений, що поклало початок дружнім розмовам між нами щодо Бога. Дж. не був добре знайомий із Біблією, тож я заохочував іноді все ж відкривати її.

Якось він зайшов до мого кабінету з Біблією – демонструючи, що й правда іноді заглядає в неї. Він відкрив її довільно десь посередині, і я запитав, що саме він читає. Наша розмова проходила приблизно так:

«Я читаю Псалми, главу 22», – відповів він.

«Справді? – запитав я. – Як думаєш, про що саме ти читаєш?»

«Здається, що про розп’яття Ісуса», – сказав Дж.

«Гарне припущення», розсміявся я. – Але ти помиляєшся десь на тисячоліття. Псалом 22 написав Давид близько 1000 р. до н.е. Розп’яття ж Ісуса відбулося в 30-х роках н.е.

Дж. не був знайомий із біблійними книгами й тому не знав, що псалми не є описом життя Ісуса від його сучасників. Дж. чув лише деякі історії про Ісуса, в тому числі про його розп’яття, тож довільно відкривши Біблію, він натрапив на уривок, який, на його погляд, описував розп’яття Ісуса. Він допустив невеличкий ляп – помилку – під час свого першого читаття Біблії. Ми трішки посміялися над цим курйозом у тлумаченні Біблії.

Тоді я запитав, які рядки з Псалма 22 привели його до думки, що описується саме розп’яття Ісуса. Так почалося наше невеличке спонтанне дослідження. Я запрошую вас ознайомитися зі схожостями, які ми виявили, помістивши опис розп’яття в Євангеліях та Псалмі 22 поряд у таблицю. Для кращого сприйняття я виділив схожі місця кольором.

Порівняння опису розп’яття в Євангеліях та Псалмі 22

Подробиці розпяття в Євангеліях Псалом 22 – написаний у 1000 р. до н.е.
(Від Матвія 27: 31-48).. Надягнули на нього (Ісуса) його одіж і повели на розп’яття. 39Ті ж, що проходили повз нього, лихословили його й похитували своїми головами, 40кажучи: “… спаси себе самого; якщо ти Син Божий, зійди но з хреста!” 41Так само й первосвященики насміхалися з книжниками та старшими, говоривши: 42“Інших спасав, – себе спасти не може! Він цар Ізраїля: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в нього. 43Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить його нині, якщо він його любить. А близько дев’ятої години Ісус скрикнув … Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?48І негайно один із них підбіг, узяв губку й, намочивши її оцтом, настромив на тростину й дав йому пити.

(Від Марка 15: 16-20) 16Вояки повели його … 17Вони вдягли його в багряницю і, сплівши вінець із тернини, поклали на нього 18та й почали його вітати: Радуйся, царю юдейський! 19І били його тростиною по голові, плювали на нього й, падаючи на коліна, поклонялись йому. 20Коли над ним наглумилися, зняли з нього багряницю й одягнули його в його одежу. Опісля ж повели його на розп’яття. 37А Ісус, голосом сильним скрикнувши, віддав духа.

 (Від Йоана 19:34) лиш один з вояків проколов йому (Ісусу) списом бік. І потекла негайно ж кров – і вода.

(Від Йоана 20:25) [Тома] «Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів …» (Від Йоана 19:23-24) Тоді вояки, розіп’явши Ісуса, узяли його одіж та й зробили чотири частини, по одній частині кожному воякові, і хітон. 24Тому домовилися між собою: «Не дерімо його, а киньмо на нього жереб, на кого впаде.»

 

2Боже мій, Боже мій, чому мене покинув? Стоїш далеко від спасіння мого, від слів мого зойку.
3Боже мій, кличу я вдень, – не відповідаєш, а й уночі я теж не вгаваю.
8Всі, хто на мене дивляться, глузують з мене, кривлять губи, кивають головою:
9Поклавсь на Господа, нехай його рятує; нехай його спасає, коли він його любить!”
10Ти мене вивів з материнського лона, ти дав мені безпеку при грудях матері моєї.
11На тебе я був зданий від утроби, від материнського лона ти єси Бог мій.
12Не віддаляйсь від мене, бо нещастя близько, бо допомогти нікому.
13Биків багато мене оточило, башанські сильні навколо мене стали. 14Роззявили на мене свою пащу, неначе лев, що роздирає і рикає.
15Я став, немов вода розлита, всі кості мої повиходили з суставів. Неначе віск, зробилось моє серце, розтануло в мене в нутрі.
16Мов черепок, висохла моя сила, язик мій прилип до горлянки, кладеш мене в порох смерті.
17Бо пси мене обсіли, і лиходіїв зграя мене оточила. Пробили мені руки й ноги,
18всі мої кості я міг би полічити. Дивляться на мене і з радістю позирають.
19Одежу мою ділять між собою, і на хитон мій жеребок кидають.

 

Той факт, що Дж. прийшов до логічного (хоч і не вірного) висновку, що Псалом 22 містить опис розп’яття зі слів його очевидців, примушує замислитися. Як пояснити схожість між подробицями розп’яття в Євангеліях та Псалмі 22? Чи можемо ми списати на випадковість те, що деталі співпадають настільки точно? В обох описах згадується поділ одежі (одежа зі швами розривалася по шву й роздавалася солдатам), а ТАКОЖ кидання жеребка на одежу, що не мала швів (вона була б зіпсована при розриванні – тому на неї домовилися кинути жеребок).

Псалом 22 був написаний ще до винайдення розп’яття як міри покарання, але в ньому загадковим чином описуються його складові (пробили руки й ноги, кості повиходили з суставів – бо тіло на хресті розтягнулося під власною вагою). Крім того, Евангеліє від Йоана говорить, що «потекла кров і вода», коли Ісусу прокололи списом бік – а значить в порожнині перикарду навколо серця утворилася рідина, й Ісус помер від інфаркту. Це відповідає опису в Псалмі 22 «неначе віск, зробилось моє серце». Слово на івриті в Псалмі 22, перекладене як «пробили», буквально означає «неначе лев». Іншими словами, руки й ноги були понівечені й пошматовані в результаті проколювання їх цвяхами. Тож, який висновок з усього вищесказаного?

Ісус – вустами авторів Євангелія – стверджував, що ці подібності були пророчими. За сотні років до появи Ісуса Бог надихнув старозавітних пророків на передбачення подробиць його життя й смерті, щоб дати нам зрозуміти, що це все є частиною Божого задуму. Здійснення цих пророцтв говорить про Божественне втручання в описані події Страсної п’ятниці, оскільки жодна людина не здатна заглянути в настільки далеке майбутнє.

Пояснення Барта Ермана

Барт Ерман, відомий біблеїст та критик Євангелія, стверджує, що пророчі свідчення Псалма 22 є підозрілими. Адже основна ідея Євангелій полягає в тому, що саме “Месія”, або Христос мав бути принесений в жертву, а Псалом 22 не містить жодної згадки про те, що розп’ятий Ісус є цим “Месією”. Автор висвітлює це так:

«Але як бути з тим фактом, що не існувало жодних єврейських пророцтв про те, що Месія буде страждати й загине?» (Барт Ерман, Ісус Перерваний, стор. 234)

Ця цитата піднімає наступне питання. Існує не одне-єдине пророцтво (зокрема, Псалом 22), яке Ісус повинен виконати, – таких пророцтв десятки. По всьому Старому Заповіту розкидані достовірні передбачення багатьох авторів, що жили в різний час і походили з різних соціальних верств. Для оскарження думки Ермана  використаємо слова Даниїла – він жив у засланні в Вавилоні близько 550 р. до н.е. й мав видіння, в якому йому відкрилась пророча загадка:

Та знай і розумій: від виходу наказу… збудувати Єрусалим, аж до Владики Месії сім тижнів та шістдесят і два тижні. І вернеться народ, і відбудований буде майдан і вулиця, і то буде за тяжкого часу. І по тих шостидесятьох і двох тижнях буде погублений Месія… (Даниїл 9:25-26)

Отакої! Я з глибокою повагою ставлюся до дослідника Нового Заповіту, але ж він обійшов увагою цей уривок зі Старого Заповіту. Саме він містить пророцтво про те, що «Месія» (= Христос) буде «погублений». Час та подробиці загибелі, в яких заключено глибоке значення смерті Ісуса, повністю спростовують твердження Ермана про те, що немає жодних старозавітних пророцтв, у яких «Христу» судилося страждати й загинути.

Пояснення Шелбі Спонга

Інші дослідники, наприклад, Шелбі Спонг (у книзі «Цей єврейський Господь»), вважають, що подібність між Псалмом 22 й подіями розп’яття на Страсну п’ятницю легко пояснюється тим, що автори Євангелій навмисне вигадали свої історії «у відповідності» з пророцтвом. Його докладний аналіз віршів показує схожість між Псалмом 22 та розп’яттям Ісуса в євангельських описах. Він служить підтвердження його теорії, що письменники Євангелія вигадали події розп’яття, опираючись на Псалом 22. Щонайменше, теорія Спонга означає, що така схожість вимагає пояснення. Але його пояснення повністю ігнорує свідчення світських істориків того часу поза Біблією. Зокрема, Йосип Флавій і Тацит розповідають, що:

 «У цей час жив мудрий чоловік … Ісус … хороший і … доброчесний. І багато людей з іудейської та інших націй стали його учнями. Пілат засудив Його на смерть через розп’яття». Йосиф Флавій, іудейський історик, 90р. н.е. Старожитності XVIII. 33

«Христос, від імені якого походить ця назва, був страчений Понтієм Пілатом, прокуратором Іудеї при Тиберію». Тацит, римський історик, 117 р. н.е. Аннали XV. 44

Їх свідчення в ключових моментах збігається з розповідями євангелістів, що Ісус був дійсно розп’ятий. Це важливо, тому що багато уваги в Псалмі 22 приділяється деталям розп’яття. Якби автори Євангелій хотіли вигадати або грубо спотворити реальні події, щоб підігнати їх «у відповідності» до Псалма 22, тоді вони фактично мали б вигадати і сам факт розп’яття; проте ніхто не ставить під сумнів розп’яття Ісуса, й історик Йосиф Флавій констатує, що саме цим способом його стратили.

Псалом 22 і спадщина Ісуса

Але Псалом 22 не закінчується 19-м віршем (як у нашій таблиці вище) – він органічно продовжується. Зверніть увагу, який переможний настрій панує в кінці – уже після смерті людини!

27Нехай споживають покірні, нехай будуть ситі. Хай хвалять Господа ті, що його шукають. Нехай серце ваше живе повіки!

28Усі кінці землі згадають і навернуться до Господа.

І впадуть ниць перед тобою усі сім’ї народів;

29Господнє бо є царство, він над народами панує.

30Будуть їсти й поклоняться всі багачі на землі; перед обличчям Його на коліна попадають всі, хто до пороху сходить і не може себе оживити!

31Моє потомство буде йому служити, і розповість про Господа прийдешньому родові;

32прийдуть, оповістять про його добрість народові, що має народитись: “Таке вчинив Господь!” (Псалом 22:27-32)

Зауважте, що в даних рядках взагалі не згадуються подробиці смерті цієї людини. Вони наведені лише в першій частині Псалма. Тепер автор розглядає, який вплив матиме ця смерть на «потомство» та «прийдешній рід» (вірш 31). Ми живемо 2000 років по тому, тож ці рядки стосуються в тому числі й нас. Сказано: «потомство», що слідує за цим чоловіком, котрого спіткала така страшна смерть, «буде йому служити» й «розповість про Господа» нащадкам. Вірш 28 окреслює географічні межі його впливу – пошириться на «усі кінці землі», й «усі сім’ї народів» «навернуться до Господа». У вірші 29 говориться, як «ті, хто не може себе оживити» (адже ми всі рано чи пізно помремо) «перед обличчям Його на коліна попадають». Про праведність цього чоловіка дізнаються люди, яких на момент його смерті ще не було на світі.

Неможливо було б краще прогнозувати на майбутнє вплив смерті Ісуса, окрім як рядками Псалма 22. Святкування повсюдно Страсної п’ятниці дві тисячі років по тому підкреслює глобальний вплив смерті Ісуса, втілюючи таким чином заключну частину Псалма 22 – не менш загадково, ніж ранні вірші, що передбачали подробиці його смерті. Чи знайдеться ще хоч одна людина у всесвітній історії, чиї подробиці смерті, а також життєвий внесок в далеке майбутнє були передбачені за 1000 років до її появи?

Євангелісти не могли нічого запозичити із заключної частини Псалма 22, адже вона стосується подій далекого майбутнього. У I столітті вони ніяк не могли зробити достовірний прогноз щодо впливу смерті Ісуса на суспільство нашого часу. Як коментує цей факт Спонг у своєму поясненні? Ніяк. Він повністю випускає з уваги заключну частину Псалма 22.

Можливо, як і мій друг Дж, ви присвятите трішки часу в цю Страсну п’ятницю, щоб розглянути Псалом 22 у світлі розп’яття Ісуса. Це займе більше психологічних зусиль, ніж просте святкування Страсної п’ятниці. Можливо, ви теж допустите подібні ляпи при читанні тексту. Але нехай це не стане перешкодою. Як бачите, навіть визначні вчені іноді роблять ляпи при розгляді Псалма 22. Затрачений час того вартий, тому що чоловік, якому, на мою думку, присвячено Псалом 22, дав обіцянку:

Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали.

Це наповнює цьогорічну Пасху істинним смислом. Тут наведено повний текст Псалма 22, і опис розп’яття згідно Євангелія від Матвія, Марка, Луки та Йоана. Дуже хотілося б,  щоб ви знайшли час ознайомитися з ними не лише в день Страсної п’ятниці, але й протягом року.

Пагін: ім’я його передбачене за сотні років до народження

Ми розглянули, як пророк Ісая у своїй книзі використав образ Пагона. Із занепалої династії Давида має прийти «він», наділений мудрістю й силою. Єремія доповнив ці слова твердженням, що Пагін буде настільки ж знаним, як і сам ГОСПОДЬ (старозавітне ім’я Бога).

Захарія розвиває тему Пагона

Захарія повертається з Вавилонського заслання і відбудовує Храм
Захарія повертається з Вавилонського заслання і відбудовує Храм

Пророк Захарія жив у 520р. до н.е.; це період одразу після повернення єврейського народу до Єрусалиму зі свого першого заслання у Вавилон й початок відбудови їх зруйнованого храму. Посаду первосвященика на той час займав чоловік на ім’я Ісус, саме він відновив роботу священиків. Пророк Захарія разом із первосвящеником Ісусом наставляв єврейський народ. Ось що Бог – вустами Захарія – говорив про Ісуса:

Слухай же, первосвященику Ісусе, ти і твої товариші, що сидять перед тобою, бо вони – мужі доброї ознаки. Ось я приведу мого слугу – Пагона… – слово Господа сил, – (й) усуну в один день провини цього краю (Захарія 3:8-9)

Пагін! Захарія розвиває тему «Пагона», розпочату Ісаєю за 200 років до цього, а потім продовжену Єремією на 60 років раніше. Тут Пагін також названо «моїм слугою». Тож колега Захарії, первосвященик на ім’я Ісус, котрий жив у Єрусалимі в 520р. до н.е., став прообразом майбутнього Пагона. Але яким чином? Також сказано, що «в один день» ГОСПОДЬ усуне провини цього краю. Як же це станеться?

Пагін: священик і цар в одній особі

Далі у своїй книзі Захарія надає більш детальне пояснення. Щоб його зрозуміти, ми маємо знати, що ролі Священика й Царя були суворо розмежовані у Старому Заповіті. Жоден із царів дому Давида не міг стати священиком (хто робив спроби, ті вскочили у халепу), як і жоден священик не міг стати царем. Призначення священика полягало в посередництві між Богом і людиною й принесенні тваринних жертв Богу задля спокутування гріхів; призначенням Царя було справедливо правити на троні. Обидві ролі були значимі; обидві були унікальними. Але пізніше Захарія написав у своїй книзі:

І надійшло до мене таке слово Господнє: … Візьми срібла та золота й зроби вінець, і поклади на голову Ісусові… первосвященикові, і скажи йому: Так говорить Господь сил: Ось муж, ім’я йому Пагін. Він виженеться на своїм місці й відбудує храм Господній… і він буде носити величність, і сяде, і буде панувати на троні своєму, і він стане священиком на троні своєму, і рада миру буде поміж ними обома (Захарія 6:9-13)

Тут, всупереч усталеній традиції, первосвященик у дні Захарії (Ісус) повинен буде символічно одягти царський вінець як Пагін. Не забувайте, що Ісус був «прообразом майбутнього». Чи можливо, що покладання вінця на голову первосвященика Ісуса було «символом» майбутнього об’єднання ролей Царя і Священика? Колись ці дві ролі поєднаються в одній людині! Також зверніть увагу, що ім’я Пагона – Ісус. Яке значення цього імені?

Ісус Назарянин є цим «Пагоном»

Тепер пророцтво Захарії набуває сенсу. Ми маємо передбачення, зроблене в 520р. до н.е., що ім’я грядущого Пагона буде «Ісус»! Коли я усвідомив це, я був вражений. Існує пророцтво, що розкриває ім’я майбутнього Пагона, і це ім’я прямо вказує на Ісуса Назарянина.

Грядущий Ісус, за словами Захарії, поєднає в собі ролі Царя і Священика. У чому полягало призначення священиків? Від імені народу й за їхні гріхи вони приносили спокутні тваринні жертви Богу. Аналогічно до того, як Авраам приносив жертву на горі Моріа, а Мойсей ягня на Песах, священик викупляв гріхи людей шляхом тваринної жертви. Грядущому «Ісусу» призначалася така ж роль, щоб Господь міг «усунути в один день провини цього краю» – в день, коли грядущий священик Ісус запропонує себе в якості жертви. На місце й день цієї жертви вказували гора Моріа й свято Песах відповідно.

Чи йде вам на думку ще хоч одна людина в історії, чиє життя було б настільки детально передбачене, як життя Ісуса Назарянина в книгах старозавітних пророків? Дехто дискутує, що ці пророцтва «справджуються» в Ісусі тільки тому, що автори Євангелій вигадали свою історію про Ісуса у «відповідності» зі Старим Заповітом. Ім’я, яке Захарія дав «Пагону», – Ісус спростовує це, оскільки ім’я «Ісус» Назарянин добре відомо й поза Євангеліями. Іудейський Талмуд, Йосиф Флавій та інші автори-історики, які писали про Ісуса, прихильно або вороже налаштовані, завжди іменували його «Ісус» або «Христос».

Можна дискутувати, що ім’я «Ісус» було досить поширеним серед єврейського народу, тому вибір імені міг бути чистою випадковістю. Але подумайте про життя Ісуса Назарянина. Він стверджував, що є царем – Царем, якщо точніше. Таке значення має слово «Христос». Але протягом свого земного життя він фактично був священиком. Роль священика полягала в тому, щоб прийняти ягня від прославляючого єврея й принести його в жертву, спокутуючи при цьому кров’ю ягняти гріхи й провини єврея. Смерть Ісуса мала величезне значення, тому що вона також була жертвою Богу за всіх нас. Його смерть була спокутою за гріхи й провини кожної людини. Гріх землі був буквально стертий «в один день», як і передбачав Захарія, – у день смерті Ісуса. Своєю смертю він виконав усі зобов’язання як Священик, хоча й був у першу чергу відомий як «Христос», або Цар. Він поєднав у собі дві ролі. Пагін, котрий Давид колись назвав «Месією», це Священик-Цар. А його ім’я за 500 років до народження передвістив пророк Захарія.

Навіщо добрий Бог створив злого Диявола?

У Біблії говориться, що саме Диявол (він же – Сатана) у подобі змія спокусив Адама і Єву на гріх, призвівши до їх вигнання з раю. Ця подія піднімає важливе питання: навіщо було Богу створювати «злого» Диявола (тобто, «супротивника»), який би спотворив Його добрі творіння?

Люцифер – «світлоносний»

Насправді в Біблії говориться, що Бог створив могутнього, розумного і прекрасного духа, який стояв на чолі всіх янголів. Його ім’я було Люцифер («світлоносний»), і він був дуже добродійний. Однак Люцифер був також наділений волею до вільного вибору. Уривок із Ісаї 14 описує вибір, що був доступний йому:

Як спав ти з небес, о сину зірниці досвітньої, ясная зоре, ти розбився об землю, погромнику людів!

Ти ж сказав був у серці своєму: Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю престола свого, і сяду я на горі збору богів, на кінцях північних, підіймуся понад гори хмар, уподібнюсь Всевишньому! (Ісаї  14:12-14)

Люцифер, подібно до Адама, стояв перед вибором: або прийняти як даність те, що Бог є Богом, або обрати бути своїм власним богом. Його повторювані наміри «зійду, сяду, підіймуся» свідчать, що він ступив на шлях непокори до Бога й оголосив себе «Всевишнім». Уривок з Єзекіїля надає паралельний опис падіння Люцифера:

Ти пробував ув Едені, садку Божому… Ти помазаний Херувим хоронитель, і Я дав тебе на святу гору Божу, ти ходив посеред огнистого каміння.

Ти був бездоганний у своїх дорогах від дня твого створення, аж поки не знайшлася на тобі несправедливість… і ти прогрішив. Тому Я зневажив тебе, щоб не був ти на Божій горі, і погубив тебе, хоронителю Херувиме, з середини огнистого каміння.

Стало високим твоє серце через красу твою, ти занапастив свою мудрість через свою красу. Кинув Я тебе на землю… (Єзекіїля 28:13-17)

Прекрасні риси, якими Бог наділив Люцифера – врода, мудрість, сила – породили в ньому гординю. Гординя, у свою чергу, штовхнула його на бунт; при цьому він не втратив своєї сили й здібностей. Зараз він очолює вселенський заколот проти свого Творця за право бути єдиним Богом. Його стратегія полягає в залученні людства на свій бік – спокусивши його вибором, що стояв колись перед ним самим – любити тільки себе, стати незалежними від Бога й знехтувати Ним. Суть випробування волі Адама була такою ж, як і в випадку Люцифера, відрізнялися тільки обставини. Кожен із них обрав бути своїм власним «богом».

Сатана – діє через інших

Уривок із книги Ісаї звернений до «Царя Вавилону», а уривок із Єзекіїля – до «Царя Тиру». Однак із наведених описів видно, що ці слова адресовані не людям. Наміри в майбутньому часі з книги Ісаї «зійду, сяду, підіймуся» описують того, хто був скинутий на землю в якості покарання за своє прагнення поставити свого престола «повище зір Божих». Уривок із Єзекіїля звертається до «Херувима хоронителя», який колись був у Едені й на «горі Божій». Сатана (або Люцифер) часто діє через когось. У Книзі Буття він говорить устами змія. У книзі Ісаї він править через царя Вавилону, а в книзі Єзекіїля заволодіває царем Тиру.

Чому Люцифер повстав проти Бога?

Навіщо було Люциферу кидати виклик всемогутньому і всезнаючому Творцю? Адже поняття «розумний» передбачає прогнозування того,  чи достатньо ти сильний для перемоги над своїм противником. Люцифер якщо й мав силу, то її не вистачило для перемоги над Творцем. Навіщо ризикувати всім ради того, що неможливо отримати? На мою думку, «розумний» ангел мав би усвідомлювати свою обмеженість у порівнянні з Богом – і втриматися від бунту. Чому ж він цього не зробив? Дане питання багато років не давало мені спокою.

Тоді я зрозумів, що Люцифер міг прийняти те, що Бог являється його всемогутнім Творцем лише по вірі – так само, як і ми з вами. Згідно Біблії, янголи були створені в перший тиждень. Наприклад, у книзі Іова сказано:

Озвавсь Господь із бурі до Іова і мовив:

Де був єси, як я закладав землю? Скажи, як маєш розум.

… під радісні співи ранніх зір, під оклики веселі всіх синів Божих? (Іова 38:1-7)

Уявіть собі, що Люцифер був створений десь у Всесвіті в перший тиждень і усвідомив цей факт. Все, що йому відомо – ось він існує й усвідомлює це, але є й інша Істота, яка стверджує, що саме вона створила Люцифера і весь Всесвіт. Але звідки Люциферу знати, що це твердження відповідає дійсності? Можливо, цей так званий творець розпочав своє існування у Всесвіті всього за мить до Люцифера. І тому що цей «творець» з’явився раніше, він є (можливо) більш могутнім і (можливо) більш знаючим за Люцифера – але знову ж таки, можливо й ні. Можливо і Люцифер, і «творець» розпочали своє існування одночасно. Люцифер міг тільки прийняти на віру слово Боже до нього, що саме Він створив його, і що тільки Бог є вічним і нескінченним. Але гординя Люцифера змусила його натомість повірити своїм здогадкам.

Можливо, здається надуманим, що Люцифер вважав, що і він, і Бог просто «виникли» у Всесвіті. Однак саме ця ідея лежить в основі сучасної космології. Спочатку було космічне коливання мікроскопічної частки, а потім із цієї частки виник Всесвіт – така суть сучасних космологічних теорій. По великому рахунку, всі – від Люцифера до Річарда Докінза і Стівена Хокінга, а також нас з вами – повинні вирішити по вірі: чи являється Всесвіт самодостатнім, чи ж він був створений і розвинений Богом-творцем.

Іншими словами, побачити – не значить повірити. Люцифер бачив Бога і говорив з ним. Але він все-одно мав прийняти «по вірі» як даність, що його створив Бог. Багато хто говорить, що якби Бог «явився» ним, вони б одразу повірили в нього. Але ж у Біблії описується, що багато людей бачили й чули Бога – і все ж не прийняли Його на віру. Питання в тому, чи прийняли і повірили б вони Його слову стосовно Нього і них самих. Від Адама і Єви до Каїна та Авеля, до Ноя, до єгиптян часів найпершого Песаху, до ізраїльтян, котрі переходили Червоне море і до всіх, хто був свідком чудес Ісуса – «побачити» ніколи не приводило до «повірити». Тож падіння Люцифера закономірно в даному контексті.

Діяння Диявола в наші дні

Тож згідно Біблії, Бог створив сильного й розумного янгола, а не «злого диявола». У полоні гордості цей янгол очолив бунт проти Бога – під час якого його єство було спотворене, але він не втратив своєї початкової величі. Ви, я і все людство стали частиною поля битви в цьому поєдинку між Богом і його «супротивником» (Дияволом). Стратегія Диявола полягає не в тому, щоб носити похмурі темні одежі, ніби чорні вершники із фільму Володар перснів, й насилати на нас злі закляття. Натомість він старається збити нас зі шляху спасіння, яке Бог обіцяв ще на зорі часів, через Авраама й Мойсея, а потім втілив у смерті й воскресінні Ісуса. У Біблії сказано:

І не дивно, бо сам сатана прикидається анголом світла!

Отож, не велика це річ, якщо й слуги його прикидаються слугами правди  (2 до Коринтян 11:14-15)

Оскільки Сатана і його слуги можуть прикидатися «світлом», їм не складно ввести людей в оману. Можливо, саме з цієї причини нам завжди здається, що Євангеліє суперечить і нашим природнім схильностям, і культурним традиціям.

Знамення про «Гілку»: відродження мертвого пня

Були критики, котрі ставили під сумнів владу Ісуса. Він відповідав їм, посилаючись на попередніх пророків і стверджуючи, що вони передбачили його життя. Ось один із прикладів, коли Ісус сказав їм:

 Дослідіть но Писання… вони ж свідчать про Мене! (від Івана 5:39)

Іншими словами, Ісус стверджував, що його прихід був передбачений у Старому Заповіті за сотні років до цього. Старозавітні пророки говорили, що сам Бог надихав їх писання. Оскільки жодна людина не здатна з точністю передбачити майбутнє на сотні років наперед, Ісус говорив, що треба дослідити писання для пошуку відповіді – чи є його прихід частиною Божественного задуму чи ні. Це перевірка з метою побачити, чи існує Бог і чи Він говорить. Ми можемо звернутися до Старого Заповіту, щоб проаналізувати і розглянути для себе це питання.

Спочатку невеликий огляд. Прихід Ісуса був передбачений на самому початку Старого Заповіту. Потім ми побачили, що жертва Авраама вказувала на місце, де Ісуса принесуть в жертву, тоді як Песах передвіщав день року, коли це відбудеться. Ми розглядали Псалом 2, в якому титул «Христос» використовувався для позначення грядущого Царя. Але на цьому знаки не закінчуються. Було багато інших писань, направлених у майбутнє, з використанням інших титулів і тематик. Ісая (750р. до н.е.) розпочав тему, яка була розвинена в більш пізніх книгах Старого Заповіту, – тему грядущої Гілки.

 «Гілка» у творах Ісаї

На малюнку представлена хронологія з Ісаєю та іншими старозавітними авторами.

Ісая відмічений на історичній хронології. Він жив у період правління царів дому Давида
Ісая відмічений на історичній хронології. Він жив у період правління царів дому Давида

На хронології видно, що книга Ісаї була написана в період правління царської династії Давида (1000-600 рр. до н.е.). У той час (близько 750р. до н.е.) правителі й царство переживали моральний занепад. Ісая закликав царів повернутися до Бога й жити в дусі Мойсеєвих законів. Але Ісая знав, що Ізраїль не розкається, і пророкував його зруйнування й кінець правління царської династії.

Він використав особливу метафору – образ величезного дерева для зображення царської династії. У коренів цього дерева знаходився Ієсей, батько царя Давида. Услід за Ієсеєм династію продовжував Давид, а з приходом його наступника Соломона дерево продовжило рости й розвиватися.

Зображення Ісаєю Династії у вигляді дерева
Зображення Ісаєю династії у вигляді дерева

Спочатку дерево … потім пень … потім Гілка

Ісая писав, що це «дерево» династії скоро зрубають, залишивши тільки пень. Ось як він почав зображення дерева, котре потім перетворив на загадку про пень і Гілку:

І вийде паросток від кореня Ієссеєвого, і гілка виросте від кореня його; і спочине на ньому Дух Господній, дух премудрості й розуму, дух ради і кріпості, дух відання і благочестя… (Ісая 11:1-2)

Зображення династії у вигляді пня Ієссея – батька Давида
Зображення династії у вигляді пня Ієссея – батька Давида

Зруб цього «дерева» відбувся приблизно через 150 років після Ісаї, близько 600р. до н.е., коли вавилоняни завоювали Єрусалим і вислали його народ і царя в заслання до Вавилону (на хронології цей період позначений червоним кольором). Ієсей був батьком царя Давида й стояв у коренів династій Давида. Відтак, метафора «пень Ієсея» означала майбутній крах династії Давида.

Гілка: грядущий «він» з роду Давида, котрий має мудрість

Паросток з мертвого пня Ієсеєвого
Паросток з мертвого пня Ієссея

Але це пророцтво торкалось більш далекого майбутнього, ніж падіння царської династії. Ісая передбачав, що хоча «пень» буде здаватися мертвим , колись в далекому майбутнього паросток, відомий як Гілка, виникне на цьому пні. Цю Гілку співвідносять з «ним», тому Ісая говорить про особливого чоловіка, котрий прийде з роду Давида уже після падіння династії. Цей чоловік буде мати таку мудрість, владу й знання, ніби сам Дух Господній спочив на ньому.

Ісус … «він» з роду Давида, котрий має мудрість

Ісус відповідає вимозі походження «від пня Ієсеєва», оскільки Ієсей і Давид були його предками. Ісус мав виключну мудрість і розум. Його прозорливість, самовладання й глибокодумність у спілкуванні зі своїми опонентами й учнями продовжують вражати його критиків і послідовників до сих пір. Його сила творити чудеса, описані в Євангеліях, безсумнівна. Можна обрати для себе не вірити в них, проте їх не можна ігнорувати. Ісус мав виключну мудрість і силу, котрими, згідно пророцтва Ісаї, буде володіти ця Гілка.

«Гілка» в творах Єремії

Ісая ніби залишив дороговказ в історії. Але на цьому все не закінчилося. Його дороговказ є першим із ряду знаків. Єремія, який жив через 150 років після Ісаї, коли практично на його очах настав крах династії Давида, писав:

Ось, настають дні, – говорить Господь, – і восставлю Давиду Паросток праведний, і воцариться Цар, і буде чинити мудро, і буде робити суд і правду на землі. У дні Його Іуда спасеться й Ізраїль буде жити безпечно; А це Його Ймення, яким Його кликати будуть: Господь праведність наша. (Єремія 23:5-6)

Єремія докладно висвітлює тему Гілки з династії Давида, котру розпочав Ісая за 150 років до цього. Гілка – це Цар, що прийде правити. Це в точності те, про що говорить пророцтво з Псалма 2 про грядущого Сина Божого/Христа/Месію. Чи можливо те, що Гілка й Син Божий – це одне й те саме?

Гілка: ГОСПОДЬ – праведність наша

Але яке ім’я  буде мати ця Гілка? Його будуть звати «ГОСПОДЬ», і він буде також «нашою» (тобто, людською) Праведністю. Як ми бачили у випадку з Авраамом, проблема людей в тому, що ми «зіпсовані» й потребуємо «праведності». В описі Гілки ми зустрічаємо натяк, що люди в майбутньому, згідно Єремії, отримають необхідну «праведність» від ГОСПОДА – самого ЙХВХ (ЙХВХ – це ім’я Боже в Старому Заповіті). Але яким чином це здійсниться? Захарія додає також інші деталі, продовжуючи розвивати тему Грядущої Гілки, і передвіщає навіть ім’я Ісуса – ми розглянемо це далі.

Чому Ісуса називають «Христос»?

Я іноді запитую людей, яке прізвище було в Ісуса. Найчастіше вони відповідають: «Думаю, що його прізвище – Христос, але я не впевнений/а». Тоді я продовжую: «Якщо це так, то в його дитинстві чи брали Йосиф Христос і Марія Христос маленького Ісуса Христа з собою на ринок?» Коли люди чують це в такому контексті, то розуміють, що «Христос» – не прізвище Ісуса. Що ж це за слово «Христос»? Звідки воно походить? Що означає? Ми дізнаємося в даній статті.

Переклад і транслітерація

Спочатку ознайомимося з одним із прийомів перекладу. Перекладачі іноді передають поняття на іншу мову за допомогою схожого звучання, а не по значенню, особливо в відношенні імен або титулів. Цей прийом має назву транслітерація. Перекладачі Біблії також приймали рішення, яким способом краще передати її слова на цільовій мові (зокрема, імена й титули) – шляхом їх перекладу (тобто, по значенню) або шляхом транслітерації (тобто, по звучанню). Спеціального правила для цього не існує.

Септуагінта

Перший переклад Біблії був зроблений в 250р. до н.е., коли Старий Заповіт був перекладений з івриту на грецьку мову. Цей переклад має назву Септуагінта (або LXX) і використовується до сьогодні. Оскільки Новий Заповіт був написаний через 300 років грецькою мовою, його автори цитували саме Септуагінту на грецькій мові, а не Старий Заповіт на івриті.

Переклад і транслітерація в Септуагінті

На малюнку нижче показано, як це відображається в сучасних текстах Біблії:

Напрямки перекладів від оригіналу до сучасної Біблії
Напрямки перекладів від оригіналу до сучасної Біблії

Старий Заповіт був написаний на івриті – сектор №1. Стрілка від сектору №1 до №2 показує його переклад на грецьку мову в 250р. до н.е. На той момент текст Старого Заповіту існував уже на двох мовах – на івриті і грецькій. Новий Заповіт був написаний грецькою мовою, тому його поміщено у сектор №2. І Старий, і Новий Заповіт були доступні грецькою мовою, яка була універсальною мовою 2000 років тому назад.

У нижньому секторі №3 вказано сучасну мову, наприклад, українську. Як правило, переклад Старого Заповіту виконувався з оригіналу на івриті (стрілка з сектора №1 в №3), а Нового Заповіту – з оригіналу на грецькій мові (№2 -> №3).

Походження слова «Христос»

Тепер у тій самій послідовності розглянемо слово «Христос», котре з’являється в Новому Заповіті українською мовою.

Походження слова «Христос» у Біблії
Походження слова «Христос» у Біблії

Оригінальне слово на івриті в Старому Заповіті було «mashiyach»; тлумачний словник дає визначення його як «помазаний або посвячений» чоловік. Іудейські царі проходили помазання (обряд помазання єлеєм) перед вступом на престол, тому вони були помазанцями, або месіями. Старий Заповіт також містить пророцтво про особливого месію. Для Септуагінти перекладачі підібрали еквівалент на грецькій мові зі схожим значенням Χριστός (котре звучить як Христос); це слово походить від chrio, що означає «мазати або натирати єлеєм». Отже, слово Christos було передано в грецькій Септуагінті по значенню (а не транслітеровано по звучанню) з оригінального ‘mashiyach’ на івриті. Автори Нового Заповіту продовжили використовувати слово Христос у своїх текстах, щоб співвіднести Ісуса з помазанцем.

У Біблії українською мовою старозавітне слово Mashiyach найчастіше перекладено з івриту як «Помазанець», але іноді транслітеровано як «Месія». Новозавітне Christos транслітеровано як «Христос». Слово «Христос» позначає дуже специфічний старозавітний титул; воно утворилося шляхом перекладу з івриту на грецьку, а потім шляхом транслітерації з грецької на українську мову.

Оскільки слово «Христос» у сучасних текстах Старого Заповіту зустрічається нечасто, його зв’язок зі Старий Заповітом складніше прослідкувати. Але наш аналіз показує, що біблійне «Христос» = «Месія» = «Помазанець», і це слово позначає особливий титул.

Христос, передбачений у 1-му столітті

Нижче наведена реакція царя Ірода, коли волхви пришли зі сходу поклонитися «Царю Юдейському» – це також добре відомий уривок із різдвяної історії. Зверніть увагу, що слово «Цар» написано з великої літери, щоб позначити грядущого Царя над царями:

… мудреці прибули до Єрусалиму зо сходу, і питали: Де народжений Цар Юдейський? І, як зачув це цар Ірод, занепокоївся, і з ним увесь Єрусалим. І, зібравши всіх первосвящеників і книжників людських, він випитував у них, де має Христос народитись? (Від Матвія 2:1-4)

Поняття «Христос» було добре відоме Іроду і його духовним радникам – ще до народження Ісуса – і в даному випадку воно використане без вказівки конкретно на Ісуса. Це тому, що «Христос» походить з Нового Заповіту на грецькій мові, котрий повсюдно читали євреї в 1-му столітті. «Христос» був (і досі є) титулом, а не ім’ям. Це слово з’явилося за сотні років до християнства.

Старозавітні пророцтва про прихід «Христа»

Насправді, пророчий титул «Христос» зустрічається уже в Псалмах, написаних Давидом близько 1000р. до н.е., – задовго до народження Ісуса.

Земні царі повстають… проти ГОСПОДА та Його Помазанця… Але Той, Хто на небесах пробуває посміється, Владика їх висміє! Він тоді … промовить до них: Я ж помазав Свого Царя на Сіон, святу гору Свою. Я хочу звістити постанову: Промовив до Мене Господь: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив. Блаженні усі, хто на Нього надіється! (Псалом 2:2-7)

Псалом 2 в Септуагінті читається наступним чином (я цитую його з транслітерованим словом Христос, щоб ви побачили титул «Христос», ніби читаєте Септуагінту):

Земні царі повстають… проти ГОСПОДА та Його Христа… Але Той, Хто на небесах пробуває посміється, Владика їх висміє! Він тоді … промовить до них… (Псалом 2)

Тепер ви «бачите» Христа в цьому абзаці, як і читач в 1-му столітті. Наступні псалми мають ще посилання на прихід Христа. Для кращого розуміння я приводжу стандартний уривок поряд з уривком, що містить транслітероване слово «Христос».

Псалом 132 – з івриту Псалом 132 – з Септуагінти
О Господи, … 10Ради Давида, Свого раба, не відвертай лиця від Свого помазанця. 11Господь присягнув був Давидові правду, і не відступить від неї: Від плоду утроби твоєї Я посаджу на престолі твоїм! 17Я там вирощу рога Давидового, для Свого помазанця вготую світильника. О Господи, … 10Ради Давида, Свого раба, не відвертай лиця від Свого Христа. 11Господь присягнув був Давидові правду, і не відступить від неї: Від плоду утроби твоєї Я посаджу на престолі твоїм! 17Я там вирощу рога Давидового, для Свого Христа вготую світильника.

Псалом 132 звернений у майбутнє («…Я там вирощу рога Давидового…»), як і багато інших уривків Старого Заповіту. Справа не в тому, що Новий Заповіт бере положення зі Старого Заповіту й «підстроює» їх під Ісуса. Євреї весь цей час ждуть свого Месію (чи Христа). Той факт, що вони ждуть і сподіваються на прихід Месії, пояснюється пророцтвами Старого Заповіту, котрі звернені в майбутнє.

Старозавітні пророцтва: специфічні, як система ключ-замок

Специфічні передбачення майбутнього у Старому Заповіті роблять його незвичайною книгою. Це ніби дверний замок. Замок має певну конструкцію, тому тільки конкретний «ключ», що підходить до замка, може відкрити його. Старий Заповіт також можна порівняти з замком. Ми зустрічали свідчення цього в статтях Жертва Авраама, Початок Адама і Песах Мойсея. Псалом 132 містить умову, що «Христос» має походити з роду Давида. Доречне запитання: чи являється Ісус тим самим підходящим «ключем», котрий відкриває пророцтва? Ми розглядаємо це питання далі.