Чи дійсно Ісус – син діви з роду Давида?

Ми дізналися, що слово «Христос» позначає старозавітний титул. Наразі пропоную розглянути наступне питання: чи був Ісус Назорянин тим самим «Христом» із старозавітних пророцтв?

З роду Давида

Псалом 132 зі Старого Заповіту, написаний за 1000 років до Ісуса, містить специфічне пророцтво:

Ради Давида, Свого раба, не відвертай лиця від Свого помазанця ( = «Христа»).

Господь присягнув був Давидові правду, і не відступить від неї: Від плоду утроби твоєї Я посаджу на престолі твоїм! Бо вибрав Сіона Господь…

Я там вирощу рога Давидового, для Свого помазанця вготую світильника (Псалом  132:10-17)

Ми бачимо, що задовго до Ісуса іудейські псалми пророкували, що Божий помазанець (тобто, «Христос») прийде з роду Давида. Саме тому євангельські генеалогії показують, що Ісус – нащадок Давида, таким чином підкреслюючи, що в Ісусі здійснилося дане пророцтво.

Чи насправді Ісуснащадок Давида?

 Але звідки нам відомо, що євангелісти не вигадали ці генеалогії, «підігнавши» їх у відповідності з пророцтвом? Вони зі співчуттям ставилися до Ісуса й, можливо, прагнули прикрасити правду.

У наших спробах з’ясувати істину стануть у пригоді свідчення вороже налаштованих очевидців. Вони особисто були присутні під час певних подій, тож мали мотив для спростування фактів, що могли бути неправдивими. Припустимо, що особи А і Б потрапили в дорожньо-транспортну пригоду. Вони звинувачують одна одну – тож являються вороже налаштованими очевидцями. Якби особа А заявила, що вона бачила, як особа Б набирала повідомлення в телефоні за мить до аварії, і особа Б визнала цей факт, тоді можна прийняти, що ця частина суперечки правдива – бо особа Б нічого не отримує в разі признання нею цього факту.

Подібним чином, слова вороже налаштованих очевидців того часу можуть допомогти нам зрозуміти, що ж насправді трапилося з Ісусом. Дослідник Нового Заповіту Д-р Ф. Брюс розглянув посилання іудейських рабинів на Ісуса в Талмуді й Мішні. Він виділив наступний коментар про Ісуса:

Улла сказав: Ви б повірили, що для нього (тобто Ісуса) хтось би так ревно шукав захисту? Він був обманщиком, і Всемилостивий каже: «Не милосердься над ним і не скривай його» (Второзаконня 13:9). Випадок з Ісусом відрізнявся, адже він був наближений до царства”. Ст. 56

Ось як Ф. Брюс коментує дане твердження рабинів:

Зображуються спроби знайти для нього захист (відчувається виправдовувальна нота в адресу християн). Навіщо їм намагалися захистити того, хто винен в таких злочинах? Тому що він був «наближений до царства», тобто до Давида. Ст. 57

Інакше кажучи, вороже налаштовані єврейські рабини не оскаржували твердження євангелістів про те, що Ісус походив із роду Давида. Однак, вони ставили під сумнів слова Ісуса про те, що він являється «Христом», і виступали проти постулатів Євангелія про нього, але при цьому погоджувалися, що Ісус дійсно походить із царської родини Давида. Тож ми знаємо, що євангелісти не просто вигадали історію про походження Ісуса, аби пророцтво «справдилося». Слова вороже налаштованих очевидців не розходяться з цим моментом.

Чи був він сином діви?

Не можна виключати імовірність, що дане пророцтво справдилося «випадково», адже були й інші представники царської сім’ї. Але народження від діви! Таке не могло трапитися «випадково». Це або: 1) непорозуміння, 2) обман або 3) чудо – інших варіантів бути не може.

Народження від діви мимохідь згадується в статті “Початок Адама”. Новозавітні автори Лука й Матвій чітко зазначають, що Марія зачала Ісуса, будучи дівою. Матвій також стверджує, що таким чином справдилося пророцтво Ісаї (750 р. до н.е.), який писав:

Тому Господь Сам дасть вам знака: Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім’я Йому: Еммануїл (тобто, «з нами Бог») Ісаї 7:14 (у вірші від Матвія 1:23 пророцтво вже справдилося)

Можливо, це звичайне непорозуміння. Оригінальне слово на івриті הָעַלְמָ֗ה (вимовляється хаалма) було перекладено як «діва», однак воно має ще друге значення – «молода дівчина», тобто молода незаміжня дівчина. Можливо Ісая в 750 р. до н.е. використав це слово саме в другому значенні. А Матвій та Лука, маючи зі свого боку релігійну необхідність восхваляти Ісуса, невірно розтлумачили, що Ісая насправді мав на увазі «молоду жінку», а не «діву». Додайте до цього несвоєчасну (тобто, дошлюбну) вагітність Марії, і отримаємо «божественне здійснення» пророцтва у вигляді народження Ісуса.

Багато хто приводив мені таке пояснення, і ми не можемо спростувати його, оскільки зараз неможливо перевірити, чи була дівчина на той час незайманою чи ні. Однак пояснення насправді не таке вже просте. «Септуагінта» – це іудейський переклад Старого Заповіту з івриту на грецьку мову, зроблений у 250 р. до н.е. – за 250 років до народження Ісуса. Тож як саме іудейські рабини переклали вірш від Ісаї 7:14 з івриту на грецьку мову? Вони використали «молода жінка» чи «діва»? Хоча багато хто, здавалося б, знає, що оригінальне слово на івриті הָעַלְמָ֗ה позначає як «молоду жінку», так і «діву», ніхто не бере до уваги свідчення з Септуагінти – вона перекладає його словом παρθένος  (вимовляється партенос), яке позначає саме «діву». Іншими словами, провідні єврейські рабини в 250 р. до н.е. розтлумачили, що пророцтво Ісаї на івриті говорить про «діву», а не «молоду жінку» – це трапилося більш, ніж за 200 років до народження Ісуса. «Народження від діви» вигадали не євангелісти і не ранні християни.  Воно містилося в іудейських текстах задовго до приходу Ісуса.

Навіщо було провідним іудейським вченим у 250 р. до н.е. робити такий фантастичний переклад – у діви народиться син? Якщо вам на думку приходить те, що вони були забобонні й далекі від наукових знань, давайте подивимося під іншим кутом. Люди в той час займалися сільським господарством і знали основи розведення худоби. Ще за сотні років до появи «Септуагінти» Авраам і Сара знали, що в певному віці настає менопауза, і дітородна функція згасає. Так, вчені у 250 р. до н.е. не володіли сучасними знаннями в області хімії та фізики, однак їм було відомо, як розмножуються тварини й людина. Їм безперечно було відомо, що народження від діви неможливе, проте вони не використали еквівалент «молода жінка» в Септуагінті. Натомість, вони чорним по білому написали, що діва народить сина.

Діва Марія

Наразі розглянемо завершальну частину цієї історії. Хоча неможливо довести, що Марія була дівою, показово, що вона знаходилася на тому єдиному й нетривалому етапі свого життя, коли відповідь на це питання залишалася невизначеною. Марія жила в час великих родин. Часто зустрічалися сім’ї з десятьма дітьми. З огляду на це, який був шанс, що Ісус буде найстаршою дитиною? Адже якби він мав старшого брата чи сестру, ми б точно знали, що Марія не була дівою. У наші дні, коли сім’ї мають у середньому двох дітей, шанси на це рівні 50-50, проте на той час вони рівнялися 1 з 10. Шанси були 9 з 10, що «непорочне зачаття» можна відкинути з тієї простої причини, що Ісус мав старшого брата, але (як не дивно) він не мав.

Тепер звернімо увагу на винятковий час заручин Марії. Якби вона хоча б декілька днів перебувала в шлюбі, здійснення умови про «діву» знову ж таки можна було відкинути. З іншого боку, якби вона не була заручена і виявилася вагітною, у неї не було б нареченого, щоб дбати про неї. Згідно звичаїв тих часів, вагітна й незаміжня жінка залишилася б одною – якщо б її взагалі залишили в живих.

Мене приголомшують саме ці вражаючі й малоймовірні «збіги», через які стає неможливим спростувати народження сина від діви. Ці збіги неочікувані, але настільки узгоджені між собою, ніби Вищий розум організував наведені події для здійснення божественного плану і намірів.

Якби Марія вступила в шлюб до народження Ісуса, або якби Ісус мав старших братів і сестер, вороже налаштовані іудейські очевидці, безумовно, вказали б на це. Натомість виявляється, що в цьому пункті вони повністю згодні з євангелістами. Ф.Ф. Брюс зазначає це, пояснюючи, як саме Ісус згадується в працях рабинів:

Ісус згадується в рабинській літературі під іменем Ісус бен Пантера або Бен Пандіра. Це може означати «син пантери».  Найбільш вірогідним поясненням є те, що це спотворене «партенос» – грецьке слово на позначення «діви», що виникло з християнських посилань на нього як на сина діви (ст. 57-58).

Сьогодні, як і при житті Ісуса, існує неприязнь до нього й положень Євангелія, а також значне протистояння його вченню. Але різниця полягає в тому, що в той час жили очевидці, які, будучи налаштованими вороже, мали змогу спростувати основні пункти про Ісуса, якби ці пункти були вигадані або неправдиві.

Навіщо добрий Бог створив злого Диявола?

У Біблії говориться, що саме Диявол (він же – Сатана) у подобі змія спокусив Адама і Єву на гріх, призвівши до їх вигнання з раю. Ця подія піднімає важливе питання: навіщо було Богу створювати «злого» Диявола (тобто, «супротивника»), який би спотворив Його добрі творіння?

Люцифер – «світлоносний»

Насправді в Біблії говориться, що Бог створив могутнього, розумного і прекрасного духа, який стояв на чолі всіх янголів. Його ім’я було Люцифер («світлоносний»), і він був дуже добродійний. Однак Люцифер був також наділений волею до вільного вибору. Уривок із Ісаї 14 описує вибір, що був доступний йому:

Як спав ти з небес, о сину зірниці досвітньої, ясная зоре, ти розбився об землю, погромнику людів!

Ти ж сказав був у серці своєму: Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю престола свого, і сяду я на горі збору богів, на кінцях північних, підіймуся понад гори хмар, уподібнюсь Всевишньому! (Ісаї  14:12-14)

Люцифер, подібно до Адама, стояв перед вибором: або прийняти як даність те, що Бог є Богом, або обрати бути своїм власним богом. Його повторювані наміри «зійду, сяду, підіймуся» свідчать, що він ступив на шлях непокори до Бога й оголосив себе «Всевишнім». Уривок з Єзекіїля надає паралельний опис падіння Люцифера:

Ти пробував ув Едені, садку Божому… Ти помазаний Херувим хоронитель, і Я дав тебе на святу гору Божу, ти ходив посеред огнистого каміння.

Ти був бездоганний у своїх дорогах від дня твого створення, аж поки не знайшлася на тобі несправедливість… і ти прогрішив. Тому Я зневажив тебе, щоб не був ти на Божій горі, і погубив тебе, хоронителю Херувиме, з середини огнистого каміння.

Стало високим твоє серце через красу твою, ти занапастив свою мудрість через свою красу. Кинув Я тебе на землю… (Єзекіїля 28:13-17)

Прекрасні риси, якими Бог наділив Люцифера – врода, мудрість, сила – породили в ньому гординю. Гординя, у свою чергу, штовхнула його на бунт; при цьому він не втратив своєї сили й здібностей. Зараз він очолює вселенський заколот проти свого Творця за право бути єдиним Богом. Його стратегія полягає в залученні людства на свій бік – спокусивши його вибором, що стояв колись перед ним самим – любити тільки себе, стати незалежними від Бога й знехтувати Ним. Суть випробування волі Адама була такою ж, як і в випадку Люцифера, відрізнялися тільки обставини. Кожен із них обрав бути своїм власним «богом».

Сатана – діє через інших

Уривок із книги Ісаї звернений до «Царя Вавилону», а уривок із Єзекіїля – до «Царя Тиру». Однак із наведених описів видно, що ці слова адресовані не людям. Наміри в майбутньому часі з книги Ісаї «зійду, сяду, підіймуся» описують того, хто був скинутий на землю в якості покарання за своє прагнення поставити свого престола «повище зір Божих». Уривок із Єзекіїля звертається до «Херувима хоронителя», який колись був у Едені й на «горі Божій». Сатана (або Люцифер) часто діє через когось. У Книзі Буття він говорить устами змія. У книзі Ісаї він править через царя Вавилону, а в книзі Єзекіїля заволодіває царем Тиру.

Чому Люцифер повстав проти Бога?

Навіщо було Люциферу кидати виклик всемогутньому і всезнаючому Творцю? Адже поняття «розумний» передбачає прогнозування того,  чи достатньо ти сильний для перемоги над своїм противником. Люцифер якщо й мав силу, то її не вистачило для перемоги над Творцем. Навіщо ризикувати всім ради того, що неможливо отримати? На мою думку, «розумний» ангел мав би усвідомлювати свою обмеженість у порівнянні з Богом – і втриматися від бунту. Чому ж він цього не зробив? Дане питання багато років не давало мені спокою.

Тоді я зрозумів, що Люцифер міг прийняти те, що Бог являється його всемогутнім Творцем лише по вірі – так само, як і ми з вами. Згідно Біблії, янголи були створені в перший тиждень. Наприклад, у книзі Іова сказано:

Озвавсь Господь із бурі до Іова і мовив:

Де був єси, як я закладав землю? Скажи, як маєш розум.

… під радісні співи ранніх зір, під оклики веселі всіх синів Божих? (Іова 38:1-7)

Уявіть собі, що Люцифер був створений десь у Всесвіті в перший тиждень і усвідомив цей факт. Все, що йому відомо – ось він існує й усвідомлює це, але є й інша Істота, яка стверджує, що саме вона створила Люцифера і весь Всесвіт. Але звідки Люциферу знати, що це твердження відповідає дійсності? Можливо, цей так званий творець розпочав своє існування у Всесвіті всього за мить до Люцифера. І тому що цей «творець» з’явився раніше, він є (можливо) більш могутнім і (можливо) більш знаючим за Люцифера – але знову ж таки, можливо й ні. Можливо і Люцифер, і «творець» розпочали своє існування одночасно. Люцифер міг тільки прийняти на віру слово Боже до нього, що саме Він створив його, і що тільки Бог є вічним і нескінченним. Але гординя Люцифера змусила його натомість повірити своїм здогадкам.

Можливо, здається надуманим, що Люцифер вважав, що і він, і Бог просто «виникли» у Всесвіті. Однак саме ця ідея лежить в основі сучасної космології. Спочатку було космічне коливання мікроскопічної частки, а потім із цієї частки виник Всесвіт – така суть сучасних космологічних теорій. По великому рахунку, всі – від Люцифера до Річарда Докінза і Стівена Хокінга, а також нас з вами – повинні вирішити по вірі: чи являється Всесвіт самодостатнім, чи ж він був створений і розвинений Богом-творцем.

Іншими словами, побачити – не значить повірити. Люцифер бачив Бога і говорив з ним. Але він все-одно мав прийняти «по вірі» як даність, що його створив Бог. Багато хто говорить, що якби Бог «явився» ним, вони б одразу повірили в нього. Але ж у Біблії описується, що багато людей бачили й чули Бога – і все ж не прийняли Його на віру. Питання в тому, чи прийняли і повірили б вони Його слову стосовно Нього і них самих. Від Адама і Єви до Каїна та Авеля, до Ноя, до єгиптян часів найпершого Песаху, до ізраїльтян, котрі переходили Червоне море і до всіх, хто був свідком чудес Ісуса – «побачити» ніколи не приводило до «повірити». Тож падіння Люцифера закономірно в даному контексті.

Діяння Диявола в наші дні

Тож згідно Біблії, Бог створив сильного й розумного янгола, а не «злого диявола». У полоні гордості цей янгол очолив бунт проти Бога – під час якого його єство було спотворене, але він не втратив своєї початкової величі. Ви, я і все людство стали частиною поля битви в цьому поєдинку між Богом і його «супротивником» (Дияволом). Стратегія Диявола полягає не в тому, щоб носити похмурі темні одежі, ніби чорні вершники із фільму Володар перснів, й насилати на нас злі закляття. Натомість він старається збити нас зі шляху спасіння, яке Бог обіцяв ще на зорі часів, через Авраама й Мойсея, а потім втілив у смерті й воскресінні Ісуса. У Біблії сказано:

І не дивно, бо сам сатана прикидається анголом світла!

Отож, не велика це річ, якщо й слуги його прикидаються слугами правди  (2 до Коринтян 11:14-15)

Оскільки Сатана і його слуги можуть прикидатися «світлом», їм не складно ввести людей в оману. Можливо, саме з цієї причини нам завжди здається, що Євангеліє суперечить і нашим природнім схильностям, і культурним традиціям.

Чому Ісуса називають «Христос»?

Я іноді запитую людей, яке прізвище було в Ісуса. Найчастіше вони відповідають: «Думаю, що його прізвище – Христос, але я не впевнений/а». Тоді я продовжую: «Якщо це так, то в його дитинстві чи брали Йосиф Христос і Марія Христос маленького Ісуса Христа з собою на ринок?» Коли люди чують це в такому контексті, то розуміють, що «Христос» – не прізвище Ісуса. Що ж це за слово «Христос»? Звідки воно походить? Що означає? Ми дізнаємося в даній статті.

Переклад і транслітерація

Спочатку ознайомимося з одним із прийомів перекладу. Перекладачі іноді передають поняття на іншу мову за допомогою схожого звучання, а не по значенню, особливо в відношенні імен або титулів. Цей прийом має назву транслітерація. Перекладачі Біблії також приймали рішення, яким способом краще передати її слова на цільовій мові (зокрема, імена й титули) – шляхом їх перекладу (тобто, по значенню) або шляхом транслітерації (тобто, по звучанню). Спеціального правила для цього не існує.

Септуагінта

Перший переклад Біблії був зроблений в 250р. до н.е., коли Старий Заповіт був перекладений з івриту на грецьку мову. Цей переклад має назву Септуагінта (або LXX) і використовується до сьогодні. Оскільки Новий Заповіт був написаний через 300 років грецькою мовою, його автори цитували саме Септуагінту на грецькій мові, а не Старий Заповіт на івриті.

Переклад і транслітерація в Септуагінті

На малюнку нижче показано, як це відображається в сучасних текстах Біблії:

Напрямки перекладів від оригіналу до сучасної Біблії
Напрямки перекладів від оригіналу до сучасної Біблії

Старий Заповіт був написаний на івриті – сектор №1. Стрілка від сектору №1 до №2 показує його переклад на грецьку мову в 250р. до н.е. На той момент текст Старого Заповіту існував уже на двох мовах – на івриті і грецькій. Новий Заповіт був написаний грецькою мовою, тому його поміщено у сектор №2. І Старий, і Новий Заповіт були доступні грецькою мовою, яка була універсальною мовою 2000 років тому назад.

У нижньому секторі №3 вказано сучасну мову, наприклад, українську. Як правило, переклад Старого Заповіту виконувався з оригіналу на івриті (стрілка з сектора №1 в №3), а Нового Заповіту – з оригіналу на грецькій мові (№2 -> №3).

Походження слова «Христос»

Тепер у тій самій послідовності розглянемо слово «Христос», котре з’являється в Новому Заповіті українською мовою.

Походження слова «Христос» у Біблії
Походження слова «Христос» у Біблії

Оригінальне слово на івриті в Старому Заповіті було «mashiyach»; тлумачний словник дає визначення його як «помазаний або посвячений» чоловік. Іудейські царі проходили помазання (обряд помазання єлеєм) перед вступом на престол, тому вони були помазанцями, або месіями. Старий Заповіт також містить пророцтво про особливого месію. Для Септуагінти перекладачі підібрали еквівалент на грецькій мові зі схожим значенням Χριστός (котре звучить як Христос); це слово походить від chrio, що означає «мазати або натирати єлеєм». Отже, слово Christos було передано в грецькій Септуагінті по значенню (а не транслітеровано по звучанню) з оригінального ‘mashiyach’ на івриті. Автори Нового Заповіту продовжили використовувати слово Христос у своїх текстах, щоб співвіднести Ісуса з помазанцем.

У Біблії українською мовою старозавітне слово Mashiyach найчастіше перекладено з івриту як «Помазанець», але іноді транслітеровано як «Месія». Новозавітне Christos транслітеровано як «Христос». Слово «Христос» позначає дуже специфічний старозавітний титул; воно утворилося шляхом перекладу з івриту на грецьку, а потім шляхом транслітерації з грецької на українську мову.

Оскільки слово «Христос» у сучасних текстах Старого Заповіту зустрічається нечасто, його зв’язок зі Старий Заповітом складніше прослідкувати. Але наш аналіз показує, що біблійне «Христос» = «Месія» = «Помазанець», і це слово позначає особливий титул.

Христос, передбачений у 1-му столітті

Нижче наведена реакція царя Ірода, коли волхви пришли зі сходу поклонитися «Царю Юдейському» – це також добре відомий уривок із різдвяної історії. Зверніть увагу, що слово «Цар» написано з великої літери, щоб позначити грядущого Царя над царями:

… мудреці прибули до Єрусалиму зо сходу, і питали: Де народжений Цар Юдейський? І, як зачув це цар Ірод, занепокоївся, і з ним увесь Єрусалим. І, зібравши всіх первосвящеників і книжників людських, він випитував у них, де має Христос народитись? (Від Матвія 2:1-4)

Поняття «Христос» було добре відоме Іроду і його духовним радникам – ще до народження Ісуса – і в даному випадку воно використане без вказівки конкретно на Ісуса. Це тому, що «Христос» походить з Нового Заповіту на грецькій мові, котрий повсюдно читали євреї в 1-му столітті. «Христос» був (і досі є) титулом, а не ім’ям. Це слово з’явилося за сотні років до християнства.

Старозавітні пророцтва про прихід «Христа»

Насправді, пророчий титул «Христос» зустрічається уже в Псалмах, написаних Давидом близько 1000р. до н.е., – задовго до народження Ісуса.

Земні царі повстають… проти ГОСПОДА та Його Помазанця… Але Той, Хто на небесах пробуває посміється, Владика їх висміє! Він тоді … промовить до них: Я ж помазав Свого Царя на Сіон, святу гору Свою. Я хочу звістити постанову: Промовив до Мене Господь: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив. Блаженні усі, хто на Нього надіється! (Псалом 2:2-7)

Псалом 2 в Септуагінті читається наступним чином (я цитую його з транслітерованим словом Христос, щоб ви побачили титул «Христос», ніби читаєте Септуагінту):

Земні царі повстають… проти ГОСПОДА та Його Христа… Але Той, Хто на небесах пробуває посміється, Владика їх висміє! Він тоді … промовить до них… (Псалом 2)

Тепер ви «бачите» Христа в цьому абзаці, як і читач в 1-му столітті. Наступні псалми мають ще посилання на прихід Христа. Для кращого розуміння я приводжу стандартний уривок поряд з уривком, що містить транслітероване слово «Христос».

Псалом 132 – з івриту Псалом 132 – з Септуагінти
О Господи, … 10Ради Давида, Свого раба, не відвертай лиця від Свого помазанця. 11Господь присягнув був Давидові правду, і не відступить від неї: Від плоду утроби твоєї Я посаджу на престолі твоїм! 17Я там вирощу рога Давидового, для Свого помазанця вготую світильника. О Господи, … 10Ради Давида, Свого раба, не відвертай лиця від Свого Христа. 11Господь присягнув був Давидові правду, і не відступить від неї: Від плоду утроби твоєї Я посаджу на престолі твоїм! 17Я там вирощу рога Давидового, для Свого Христа вготую світильника.

Псалом 132 звернений у майбутнє («…Я там вирощу рога Давидового…»), як і багато інших уривків Старого Заповіту. Справа не в тому, що Новий Заповіт бере положення зі Старого Заповіту й «підстроює» їх під Ісуса. Євреї весь цей час ждуть свого Месію (чи Христа). Той факт, що вони ждуть і сподіваються на прихід Месії, пояснюється пророцтвами Старого Заповіту, котрі звернені в майбутнє.

Старозавітні пророцтва: специфічні, як система ключ-замок

Специфічні передбачення майбутнього у Старому Заповіті роблять його незвичайною книгою. Це ніби дверний замок. Замок має певну конструкцію, тому тільки конкретний «ключ», що підходить до замка, може відкрити його. Старий Заповіт також можна порівняти з замком. Ми зустрічали свідчення цього в статтях Жертва Авраама, Початок Адама і Песах Мойсея. Псалом 132 містить умову, що «Христос» має походити з роду Давида. Доречне запитання: чи являється Ісус тим самим підходящим «ключем», котрий відкриває пророцтва? Ми розглядаємо це питання далі.

Стисла історія єврейського народу

Євреї – один із найдавніших народів на землі. Їх історія записана в Біблії, істориками поза Біблією, а також представлена археологічними пам’ятками. Відомо більше фактів із їхньої історії, ніж будь-якої іншої нації. Ми скористаємося цією інформацією для стислого викладення їх історії. Щоб легше прослідкувати історію ізраїльтян (старозавітна назва єврейського народу), ми використаємо хронологічні лінії.

Авраам: родоначальник єврейського народу

Хронологія подій починається з Авраама. Йому була дана обіцянка про народ, що походитиме від нього, також він мав зустріч з Богом, котра завершилася символічним жертвоприношенням його сина Ісака. Ця жертва була знаком, що вказував на Ісуса через співвіднесеність з місцем, де в майбутньому Ісуса принесуть в жертву. Далі зеленим кольором на хронологічній лінії вказано період, коли нащадки Ісака були рабами Єгипту. Цей період розпочався, коли Йосиф, онук Ісака, привів ізраїльтян в Єгипет, де вони пізніше потрапили в рабство.

Період єгипетського рабства під владою Фараона
Період єгипетського рабства під владою Фараона

Мойсей: ізраїльтяни стають нацією по волі Божій

Мойсей вивів ізраїльтян з Єгипту після десятої Кари єгипетської на Песах, котра згубила Єгипет і зробила можливим Вихід ізраїльтян з Єгипту в землю ізраїльську. Перед смертю Мойсея проголосив ізраїльтянам Благословення і Прокляття (жовтий колір на хронологічній лінії). Якщо вони будуть слухатися Бога, на них зійде Його Благословення, в іншому випадку – обрушиться Прокляття. З того часу ці Благословення і Прокляття слідують за єврейським народом.

Впродовж декількох віків ізраїльтяни жили на своїй землі, але не мали Царя, як не мали й столицею Єрусалим – місто на той час належало іншому народу. Однак з приходом Царя Давида близько 1000 р. до н.е. все змінилося.

Період правління дома Давида в Єрусалимі
Період правління дома Давида в Єрусалимі

Давид засновує царську династію в Єрусалимі

Давид завоював Єрусалим і зробив його своєю столицею. Він отримав обіцянку про прихід ‘Христа’, і з того часу єврейський народ знаходився в очікуванні. Його син Соломон унаслідував престол, і саме Соломон збудував Перший Єрусалимський храм. Нащадки царя Давида правили протягом 400 років, цей період позначено блакитним кольором (1000-600 рр. до н.е.). Це був період розквіту ізраїльського народу – він отримав обіцяні Благословення. Але Старий Заповіт також описує моральний занепад і ідолопоклонство в той час. Багато пророків цього періоду попереджали ізраїльтян, що їх спіткають Прокляття Мойсея, якщо вони не зміняться. Проте ніхто не прислухався до цих попереджень.

Перше заслання євреїв у Вавилон

Нарешті близько 600 р. до н.е. Прокляття почали збуватися. Прийшов Навуходоносор, могутній вавилонський Цар – в точності як пророкував Мойсей за 900 років до цього в одному зі своїх Проклять:

Пошле на тебе Господь народ здалеку, від краю землі… народ нахабний, який не шанує старця і не пощадить юнака… і буде тіснити тебе у всіх оселях твоїх, по всій землі твоїй. (Второзаконня 28: 49-52)

Навуходоносор завоював Єрусалим, спалив його й зруйнував Храм Соломона. Після цього він вислав ізраїльтян до Вавилону. У місті залишилися тільки найбідніші ізраїльтяни. Таким чином справдилося одне з передбачень Мойсея:

… і вивержені будете з землі, в яку ти йдеш, щоб володіти нею. І розсіє тебе Господь [Бог твій] по всіх народах, від краю землі до краю землі. (Второзаконня 28:63-64)

Завоювання й заслання до Вавилону
Завоювання й заслання до Вавилону

 

 

 

 

 

 

 

Так протягом 70 років – цей період позначено червоним кольором – ізраїльтяни жили в засланні за межами землі, обіцяної Аврааму і його нащадкам.

Повернення з заслання під владу персів

Далі перський цар Кір завоював Вавилон і став наймогутнішим правителем світу. Він дозволив ізраїльтянам повернутися на свою землю.

Життя в складі Перської імперії
Життя в складі Перської імперії

 

 

 

 

 

 

 

Однак вони більше не були незалежною державою, а стали провінцією в складі Перської імперії. Цей період тривав 200 років; на хронологічній лінії він позначений рожевим кольором. За цей час було відбудовано Єрусалимський храм (відомий, як другий Храм) і саме місто Єрусалим.

Грецький період

Олександр Македонський завоював Перську імперію й перетворив ізраїльтян на провінцію Грецької імперії на наступні 200 років. Цей період позначено синім кольором.

Життя під владою греків
Життя під владою греків

Римський період

далі римляни розгромили Грецьку імперію і стали панівною світовою державою. Ізраїльтяни знову перетворилися на провінцію в складі Імперії, цей період позначено світло-жовтим кольором. Саме в цей час жив Ісус. Цим пояснюються згадки про римських солдат у Євангелії – адже римляни правили євреями на землі Ізраїлю під час життя Ісуса.

Життя в складі Римської імперії
Життя в складі Римської імперії

Друге заслання євреїв під владою Риму

З часів Вавилону (600 р. до н.е.) ізраїльтяни (сучасна назва – євреї) не мали незалежності, на відміну від часів правління царів дому Давида. Тепер вони знаходилися під владою інших імперій. Євреї противилися цьому й бунтували проти римського гніту. Врешті-решт римляни зруйнували Єрусалим (70 р. н.е.), спалили другий Храм і розселили євреїв в якості рабів по всій Римській імперії. Це було друге заслання євреїв. Через розміри Риму євреї виявилися розкидані по всьому світу.

Єрусалим і Храм були зруйновані римлянами в 70 р. н.е. Євреїв вислали в заслання по всьому світу
Єрусалим і Храм були зруйновані римлянами в 70 р. н.е. Євреїв вислали в заслання по всьому світу

 

 

 

 

 

 

 

Саме так єврейський народ жив протягом майже 2000 років: розкиданий по чужим краям і ніколи не прийнятий там. У періоди свого життя серед інших націй він постійно зазнавав великих гонінь. Гоніння на євреїв були особливо сильні в християнській Європі. Від західноєвропейської Іспанії і до Росії, євреї рідко почували себе в безпеці в цих християнських державах. Прокляття Мойсея, написані в 1500 р. до н.е. містять точний опис їх життя в той час:

Але і між цими народами не заспокоїшся, і не буде місця спокою для ноги твоєї, і Господь дасть тобі там тремтяче серце, болість очей і знемагання душі (Второзаконня 28:65)

Прокляття обрушилися на ізраїльтян, щоб інші народи задалися питанням:

І скажуть усі народи: за що Господь так учинив із цією землею? яка велика лють гніву Його!

Відповіддю буде:

… і вивергнув їх Господь із землі їх… і кинув їх на іншу землю… (Второзаконня 29:24-25)

Хронологічна лінія зображує цей період тривалістю в 1900 років червоним кольором.

Хронологія історії євреїв, що включає два періоди заслання
Хронологія історії євреїв, що включає два періоди заслання

 

 

 

 

 

 

 

Ми бачимо, що за свою історію єврейський народ пережив два періоди заслання, і друге заслання тривало набагато довше за перше.

Голокост 20-го століття

Переслідування євреїв досягли свого апогею при Гітлері, який за підтримки нацистської Німеччини намагався знищити всіх євреїв у Європі. Він був близький до досягнення своєї цілі, однак зазнав поразки, і решта євреїв змогли вижити.

Сучасне відродження Ізраїлю

Сам факт, що існує народ, який визначає себе як «євреї» після стількох років поневірянь і за відсутності власної держави, є неймовірним. Але таким чином збулися останні слова Мойсея, записані близько 3500 років тому назад. У 1948 році при сприянні ООН євреї побачили дивовижне відродження сучасної держави Ізраїль, як і пророкував Мойсей кілька століть тому назад:

… тоді Господь Бог твій поверне полонених твоїх і змилосердиться над тобою, і знову збере тебе від усіх народів, між якими розсіє тебе Господь Бог твій. Хоча б ти був розсіяний [від краю неба] до краю неба, і звідти збере тебе Господь Бог твій, і звідти візьме тебе (Второзаконня 30:3-4)

Також примітно те, що ця держава була збудована, незважаючи на великий опір. Більшість сусідніх народів вступали у війну з Ізраїлем у 1948 … у 1956 … у 1967 і ще раз у 1973 роках. Ізраїль, дуже маленька нація, нерідко знаходилася у стані війни з п’ятьма державами одночасно. Але Ізраїль не лише вистояв, а й збільшив свої території. У війні 1967 року євреї відвоювали Єрусалим, свою історичну столицю, засновану Давидом 3000 років тому назад. Результат створення держави Ізраїль, а також наслідки воєн являють собою одну з найскладніших політичних проблем сьогодення.

Воскресіння Ісуса: факт чи вигадка?

Будучи дитиною, я дізнався безліч «дивовижних» історій про наші релігійні свята. Я дізнався, що на Північному полюсі живе товстун, який облітає навколо світу на оленячій упряжці й спускається по димоходу, щоб подарувати слухняним дівчаткам і хлопчикам подарунки на Різдво. Я дізнався про Великоднього кролика, який дарує шоколадні яйця тим самим слухняним дівчаткам і хлопчикам на Великдень. Коли я подорослішав, то усвідомив, що ці історії були милими, але не відбувалися насправді  – спогад про них викликає в мене посмішку – і все ж я переріс їх.

Я також познайомився з іншими «історіями» про релігійні свята. У цих історіях пастухам явились ангели, мудреці послідували за зіркою, і дитя народилося в яслах – ці історії лежать в основі Різдвяного святкування. Напевно, самою драматичною була історія про смерть Ісуса на хресті, і його воскресіння на третій день – історія в основі святкування Великодня.

Друга підбірка історій здається не менш фантастичною за першу. Коли я виріс і усвідомив, що перша підбірка історій була не «зовсім» правдива, у мене виникло питання – а звідки мені знати, що Великодня історія відбувалася насправді? Зрештою, обидві підбірки переплетені з релігійними святами, обидві прославляють диво – і обидві однаково неймовірні! Це насамперед стосується Великодньої історії, яка стверджує, що на третій день після смерті Ісуса відбулося фізичне воскресіння, і він повернувся до життя. Це напевно найбільш неймовірна історія у всій релігії, яка підійшла б у якості заголовка для жовтої преси – «Померлий чоловік повернувся до життя». Чи могла ця історія відбутися насправді? Чи підкріплена вона якимись розумними доказами?

На ці питання не так просто знайти відповідь. Але, безумовно, над ними потрібно поміркувати, оскільки вони прямо стосуються нашого власного життя. Адже найрозумніші, найсильніші, найбільш могутні і впливові з нас неминуче помруть, і не існує винятку для жодного з нас. Якщо комусь вдалося перемогти смерть, це має величезне значення і повинно викликати наш інтерес. Дозвольте мені коротко поділитися тим, що я дізнався за час вивчення і роздумів над цим питанням.

Історична довідка про Ісуса – з небіблійних джерел

Можливо, найкращим способом пошуку відповіді на це питання є опрацювання всіх можливих варіантів з метою виявлення найбільш логічного, – не складаючи передчасно думку про якесь надприродне пояснення з позиції «віри». Незаперечним є той факт, що Ісус жив, був публічно страчений, а його смерть змінила хід історії. Для підтвердження цього не потрібно навіть звертатися до Біблії. У світській літературі міститися декілька згадок про Ісуса і його вплив на світ того часу. Давайте розглянемо дві із них. Римський сенатор-історик Тацит робить приголомшливу згадку про Ісуса, описуючи переслідування християн Нероном у 1-му столітті (65р. н.е.) як цапів-відбувайлів за Велику пожежу в Римі. Нижче його слова, написані в 112р. н.е.:

«Нерон … застосовував найвитонченіші тортури до людей, яких натовп називав християнами, і яких ненавиділи за їх мерзотності. Христос, від імені якого походить ця назва, був страчений Понтієм Пілатом, прокуратором Іудеї при Тиберію; але згубні забобони, пригнічені на певний час, знову почали прориватися назовні і не тільки в Іудеї, звідки ця смута бере початок, але і в місті Римі». Тацит, Аннали XV. 44

Цікавим у наведеній цитаті є підтвердження Тацитом тих фактів, що Ісус був: 1) історичною особою; 2) страчений Понтієм Пілатом; 3) до 65р. н.е. (час правління Нерона) християнська віра поширилася по всьому Середземномор’ю від Іудеї до Риму з такою інтенсивністю, що римському імператору довелося якось втрутитися. Також зверніть увагу на те, що Корнелій Тацит висловлюється як вороже налаштований свідок, оскільки він вважав рух, розпочатий Ісусом, «згубним забобоном».

Йосиф був іудейським воєначальником та істориком, який писав для римських читачів. У своїх працях він коротко викладає історію іудейської нації від витоків до свого часу. При цьому життя й діяння Ісуса висвітлені так:

«У цей час жив мудрий чоловік … Ісус … хороший і … доброчесний. І багато людей з іудейської та інших націй стали його учнями. Пілат засудив Його на смерть через розп’яття. Але ті, хто став його учнями, не покинули його вчення. Вони повідомили, що Він явився їм через три дні після свого розп’яття і що Він воскрес». Йосиф Флавій, 90р. н.е. Старожитності XVIII. 33

Із нашого вибіркового знайомства з цими працями слідує, що смерть Христа була добре відомою подією, а його воскресіння проголошувалося в римському світі його учнями.

Історична довідка – з Біблії

Лука, лікар і історик доповнює подальші деталі до того, як ця віра поширювалася в стародавньому світі. Наведемо витяг із його книги «Діяння Апостолів»:

… Надійшли священики, наставник храму й садукеї, незадоволені тим, що вони народ навчають та звіщають в Ісусі воскресіння мертвих,  і наклали на них руки та й кинули їх у в’язницю… Побачивши сміливість Петра і Йоана та зрозумівши, що вони люди неписьменні й невчені, дивувались і спізнали, що вони були з Ісусом; … і говорили: «Що нам із цими людьми робити?» Діяння Апостолів 4:1-16 (63р. н.е.)

… Тоді первосвященик і всі ті, що були з ним… наклали руки на апостолів і вкинули їх до громадської в’язниці… розлютилися і задумали їх убити. … Прикликавши апостолів, вибили їх і, заборонивши говорити в ім’я Ісуса, відпустили. Діяння Апостолів 5:17-40

Із цих подій видно, що власті міста докладали великих зусиль, щоб зупинити ці «згубні забобони» (як називав їх Тацит). Слід зазначити, що описані події відбувалися в Єрусалимі –  тому самому місті, де всього кількома тижнями раніше був публічно страчений і похований Ісус.

Чи могло тіло Ісуса залишатися в печері?

Після огляду важливих історичних даних, ми готові розглянути можливі теорії відносно Христового воскресіння, яке нібито сталося. Почнемо з того, що ми маємо в своєму розпорядженні дві (і лише дві) альтернативи щодо тіла померлого Христа: або печера була порожньою у Великодній ранок, або в ній все ще знаходилося його тіло. Є тільки ці дві альтернативи – і жодних інших варіантів.

Давайте припустимо, що його тіло все ще перебувало в печері. Але при аналізі послідовності подій, записаних в історії, ми швидко наштовхуємось на труднощі. Навіщо було римським та іудейським лідерам в Єрусалимі вдаватися до таких крайніх заходів, щоб припинити роздмухування факту воскресіння, що нібито відбулося, якщо тіло все ще перебувало в печері неподалік від місця, де учні публічно проголошували Христове воскресіння? На місці одного з лідерів, я б дочекався заключної фрази в промові учнів, а потім продемонстрував би усім тіло Христа. Таким способом я б знищив на корені цей рух, що зароджувався, і мені не довелося б кидати когось у в’язницю, катувати і піддавати мученицькій смерті. Також майте на увазі, що тисячі людей повірили в фізичне воскресіння Ісуса в Єрусалимі в той час. Якби я був серед цієї юрби, слухаючи Петра і розмірковуючи в подиві, чи можна вірити цій неймовірній новині  (все-таки ця віра дісталася ціною гонінь), я б принаймні пройшовся до печери в обідню перерву, щоб на власні очі переконатися, чи знаходиться там досі тіло. Якби тіло Христа все ще було в печері, цей рух не знайшов би стільки прихильників у такому ворожому оточенні, яке мало настільки викриваючі контрдокази на руках. Тож версія про знаходження тіла Христа в печері суперечить здоровому глузду. Цю версію не можна розглядати серйозно.

Чи могли учні викрасти тіло?

Звичайно, це не доводить факт воскресіння – є й інші хороші пояснення порожній печері, окрім воскресіння. Однак, будь-яке пояснення щодо відсутності в ній тіла повинно враховувати наступні деталі: римську печатку над печерою, римську охорону перед печерою, величезний (вагою 1-2 тонни) камінь, що закривав вхід до печери, 40 кг бальзамуючого засобу на тілі. Даний список можна продовжувати. Розмір статті не дозволяє нам розглянути всі фактори і сценарії для пояснення відсутності тіла, але найбільш імовірним поясненням завжди вважалося те, що учні самі викрали тіло з печери і сховали його, що дозволило їм вводити в оману інших.

Давайте припустимо саме цей сценарій, не беручи до уваги складнощі з поясненням того, як збентежена група учнів, що рятувалася втечею при арешті Ісуса, змогла возз’єднатися і придумати план для викрадення тіла, обвівши навколо пальця римську охорону. Вони мали зламати печать, відсунути величезний камінь і зникнути разом із забальзамованим тілом – не залишивши жодних слідів. Припустимо, що їм вдалося це зробити, потім увійти на світову арену й започаткувати релігію, засновану на своєму обмані. Багато з нас сьогодні вважають, що мотивом для перших учнів служила необхідність проголошувати братерство і любов серед людей, а смерть Христа і (духовне або метафоричне) воскресіння прискорило це послання. Але якщо ми подивимося на розповідь Луки і Йосифа, то побачимо, що спірним питанням було «навчання апостолами людей і проголошення в Ісусі воскресіння мертвих». Ця тема є першочерговою у їх працях. Відзначте, якої важливості надає апостол Павло питанню воскресіння Христового:

Я бо вам передав найперше те, що й сам прийняв був: що Христос умер … що був похований, що воскрес третього дня … що з’явився Кифі, потім дванадцятьом; А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша. Коли ми надіємося на Христа лише в цьому житті, то ми – найнещасніші з усіх людей. Коли я зо звірами боровся в Ефесі, яка мені по-людському користь, коли мертві не воскресають? Будем їсти та пити, бо ми взавтра вмрем!… I до Коринтян 15: 3-32 (57 р. н.е.)

Дуже чітко (принаймні, у своєму розумінні) учні ставили важливість воскресіння Христа і свої свідчення про це в центр свого послання. Тепер припустимо, що це все неправда – і що учні дійсно вкрали тіло, тому контр свідоцтва щодо  їх послання не могли б зупинити їх. Можливо їм би вдалося обдурити світ, але їм самим було б відомо, що вони проповідують, пишуть праці і створюють глибоке соціальне потрясіння заради того, чого не було. І все ж цій місії вони віддали свої життя (буквально). Навіщо їм було це робити – ЯКЩО вони знали, що вона заснована на неправді? Люди віддають свої життя з певних мотивів (вагомих або інших), тому що вони вірять у мотив, який за цим стоїть, або тому, що очікують якоїсь віддачі. Взяти терористів-смертників на Середньому Сході. Це,безсумнівно, найяскравіший приклад безмежної вірності мотиву в сучасному світі – яка веде до їх власної смерті і смерті інших людей. Ми можемо не підтримувати цей мотив – але з усіх людей вони беззаперечно вірять у причину, по якій приносять себе в жертву. Вони йдуть на крайні заходи, тому що вірять, що потраплять у рай після смерті в якості нагороди за свою жертву. Ця віра може бути хибною – але принаймні вони самі вірять у це – інакше вони б не поставили так рішуче своє життя на карту. Різниця між терористами-смертниками і ранніми учнями в тому, що перші не в змозі фактично перевірити істинність своєї віри, як це зробили учні. Якби вони вкрали тіло і сховали його, з усіх людей вони б знали, що воскресіння – це вигадка. Подивіться, з їх власних слів, яку ціну вони заплатили за поширення свого послання – і запитайте себе, чи заплатили б ви таку ціну заради цілковитої вигадки.

Нас тиснуть звідусіль… ми в труднощах… нас гонять… ми повалені… наша зовнішня людина занепадає… в працях… в тюрмах, під ударами надмірно, у смертельних небезпеках часто. Від юдеїв я прийняв п’ять раз по сорок (ударів) без одного; тричі киями мене бито, раз каменовано, тричі корабель зо мною розбивався; … у річкових небезпеках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від земляків, у небезпеках від поган, у небезпеках у місті, у небезпеках у пустині, у небезпеках на морі, … у праці та втомі, в недосипаннях часто, у голоді та спразі, часто в постах, у холоді й наготі! Хтось слабкий, а я не слабкий?  II до Коринтян 4: 8– 6:10; 11:24-29

Чим більше я думаю про непохитний героїзм протягом їх життя (жоден із них не зламався в кінці і не «зізнався»), тим більш неможливим я знаходжу той факт, що вони не вірили щиро в те, що проголошували. Але якщо вони вірили в це – вони ніяк не могли самі викрасти і позбутися від тіла Христа. Один із найбільших кримінальних юристів, що навчав студентів Гарварду методам виявлення слабкостей у свідків, зробив наступний коментар щодо цього питання:

«Аннали військових дій навряд чи містять приклад такої героїчної твердості, терпіння й непохитної хоробрості. У них були всі можливі мотиви для ретельного перегляду основ своєї віри і доказів великим фактам і істинам, які вони стверджували» Грінліф, 1874. Розгляд показань свідків чотирьох євангелістів за правилами доказування, що застосовуються в судах правосуддя, стор. 29

Сюди також відноситься мовчання з боку ворогів учнів – іудейських або римських. Ці вороже налаштовані свідки ніколи серйозно не намагалися розповісти «істинну» історію, аби вивести учнів на чисту воду. За твердженням Д-ра Монтгомері:

«Це підкреслює надійність свідчення про воскресіння Христа, яке було представлено одночасно в синагогах – всупереч опозиції, серед ворожих перехресних допитів, які, безсумнівно, знищили б цю справу … якби факти говорили про зворотнє» Монтгомері, 1975. Правові роздуми і християнська апологетика, стор. 88-89

У такому короткому дослідженні неможливо охопити кожен аспект даного питання. Однак непохитна рішучість учнів і відсутність відгуку від  вороже налаштованих свідків-сучасників говорять самі за себе, – що імовірно Христос воістину воскрес, і це питання вимагає серйозного і вдумливого дослідження. Воскресіння є кульмінацією Євангелія. Один із способів більш вдумливо поміркувати над воскресінням – це зрозуміти його в біблійному контексті. Для початку непогано ознайомитися зі Знаками Авраама і Мойсея. Хоча вони жили більш, ніж за тисячу років до Ісуса, події, що відбулися з ними, є пророчим передбаченням неминучої смерті і воскресіння Ісуса.

Чи існував Адам? Свідчення стародавнього Китаю

Біблія – вражаюча книга. Перш за все, вона стверджує, що сам Бог надихав її авторів, і що вона точно фіксує Його діяння в історії. Раніше я ставив під сумнів твердження про історичну точність початкових глав першої книги Біблії – Книги Буття. Вони розповідають про Адама і Єву, рай, заборонений плід, спокусника; далі слідують положення про те, як Ной пережив Всесвітній потоп. Я, подібно до більшості з нас сьогодні, вважав ці історії не більш ніж поетичними метафорами.

Коли я досліджував це питання, я зробив декілька приголомшуючих відкриттів, котрі змусили мене переглянути мої переконання й прийти до думки, що можливо події з Книги Буття відбувалися насправді. Неочікуване відкриття містилося в китайському письмі. Щоб віднайти його, звернімося до історичної довідки.

Китайська писемність виникла разом з китайською цивілізацією близько 4200 років тому назад, за 700 років до написання Мойсеєм Книги Буття (1500 р. до н.е.). Будь-хто з нас пізнає китайську каліграфію, побачивши її. Але багатьом із нас невідомо те, що ідеограми, або китайські «слова» складаються з більш простих фрагментів – радикалів. Подібним чином в українській мові з простих слів (наприклад, «вічний» і «зелений») утворюються складні слова («вічнозелений»). Китайська каліграфія зазнала дуже незначних змін протягом тисяч років. Про це свідчать написи, знайдені на давніх гончарних виробах і кістяних артефактах. Лише в 20-му столітті під час правління Комуністичної партії Китаю давнє письмо було спрощено.

Для прикладу розглянемо китайську ідеограму на позначення абстрактного поняття «перший». Вона наведена нижче.

перший = життя + порох + людина
перший = життя + порох + людина

«Перший» – складне слово, утворене з більш простих радикалів. Ми бачимо, яким чином ці радикали поєднуються в поняття «перший». Значення кожного радикала також пояснюється. Отже, близько 4200 років тому назад, коли перші китайські писці формували китайську писемність, вони поєднали радикали зі значеннями ‘життя’+’порох’+’людина’ в поняття => ‘перший’. Але чому? Який зв’язок між поняттями «порох» і «перший»? Жодного. А тепер зверніть увагу на вірш з Книги Буття про створення першої людини:

І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею (Буття 2:7).

«Перша» людина (Адам) був створений із пороху. Але звідки про цей взаємозв’язок було відомо давнім китайцям за 700 років до написання Мойсеєм Книги Буття? Задумайтеся ось про що:

порох + дихання + життя = говорити
порох + дихання + життя = говорити

Радикали зі значеннями «порох» + «дихання» + «життя», утворюють ідеограму «говорити». Далі «говорити» поєднується з «ходити» для формування поняття «створювати».

говорити + ходити = створювати
говорити + ходити = створювати

Але які асоціації між поняттями «порох», «дихання», «життя», «ходити» й «створювати» спонукали давніх китайців використати цей взаємозв’язок? Він також має вражаючу схожість із віршем 2:7 з Книги Буття, котрий наводився вище.

На цьому схожість не закінчується. Зверніть увагу, що поняття «диявол» утворено від «чоловік, котрий таємно скрадається по саду». Який взаємозв’язок між садом і дияволом? Його неможливо віднайти.

рух + сад + чоловік + таємно = диявол
рух + сад + чоловік + таємно = диявол

І все ж давні китайці на основі цієї ідеограми утворили поняття «спокусник», додавши до «диявола» радикал «два дерева»!

диявол + 2 дерева + покров = спокусник
диявол + 2 дерева + покров = спокусник

Отож, «диявол» під покровом «двох дерев» є «спокусником». Якби я шукав асоціації до поняття «спокуса», я б напевне співвідніс його зі звабливою жінкою в барі або з чимось принадливим, але грішним. Але чому два дерева? Яке відношення «сад» і «дерева» мають до «диявола» і «спокусника»? Порівняймо це з твердженнями Книги Буття:

І насадив Господь Бог сад ув Едені на сході… і дерево життя посеред раю, і дерево Пізнання добра і зла (Буття 2:8-9)

Але змій був хитріший над усю польову звірину… І сказав він до жінки: Чи Бог наказав: (Буття 3:1)

«Жадати», або «прагнути» знову пов’язано з «жінкою» і «двома деревами». Чому було не співвіднести «жадати» в сексуальному плані з жінкою? Це була б звична асоціація. Але китайці цього не зробили.

2 дерева + жінка = жадати
2 дерева + жінка = жадати

Книга Буття все ж таки показує  взаємозв’язок між «жадати», «двома деревами» й «жінкою»:

І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з’їла, і разом дала теж чоловікові своєму, і він з’їв (Буття 3:6)

Розглянемо ще одну вражаючу паралель. Нижче наведена китайська ідеограма «великий човен», а також радикали, з яких вона складається:

великий човен = вісім + людина + судно
великий човен = вісім + людина + судно

На «судні» знаходяться «вісім людей». Якби я мав описати великий човен, чому б не помістити 3000 людей на судно? Чому саме вісім? Цікаво, що в записах Книги Буття про потоп, у ковчезі Ноя знаходилося восьмеро (Ной з дружиною і його три сини з дружинами).

Паралелі між ранніми подіями Книги Буття й китайським письмом вражаючі. Можна навіть подумати, що китайці читали Книгу Буття й дещо з неї запозичили, але їх мова виникла за 700 років до Мойсея. Це випадковий збіг обставин? Але чому «збігів» так багато? Чому не виникають подібні паралелі між китайським письмом і більш пізніми історіями з Книги Буття про Авраама, Ісака та Якова?

Але припустимо, що в Книзі Буття записані реальні історичні події. Тоді китайці – як раса й мовна група – ведуть свій початок з Вавилону (Буття 11), як і решта давніх мовних/расових груп. На сторінках Біблії говориться, що Бог змішав всі мови дітей Ноя, щоб вони перестали розуміти одне одного. Це призвело до їх міграції з Месопотамії й обмежило можливості укладення шлюбу з представниками інших груп, котрі не говорили їхньою мовою. Китайці були одним з народів, що розійшлися по світу з Вавилону. На той час події Книги Буття про Створення світу/Потоп були їх ранньою історією. Коли в них розвинулось письмо для позначення абстрактних понять, таких як «жадати», «спокусник» і т.п., вони взяли ці поняття з тверджень, добре зрозумілих в їх історії. Подібним чином для утворення іменників, наприклад, «великий човен», вони запозичили складові з тих незвичних подій, про які пам’ятали.

Таким чином, історії про Створення світу й Потоп знайшли відображення в їх мові з самого початку їхньої цивілізації. Багато століть потому первісна причина була забута, як це часто буває. Якщо все було саме так, то Книга Буття містить записи про реальні історичні події, а не просто поетичні метафори.

Китайські жертвоприношення

Китайці мали одну з найбільш довготривалих церемоніальних традицій, що будь-коли проводилися на землі. З самого початку китайської цивілізації (близько 2200 р. до н.е.) китайський імператор в день зимового сонцестояння завжди приносив в жертву бика для Шан Ті («Божественного Імператора», тобто Бога). Цієї церемонії дотримувались всі династії китайської цивілізації. Вона була припинена тільки в 1911 році, коли генерал Сунь Ятсен скинув династію Цинь. Бика приносили в жертву щорічно в «Храмі Неба», котрий зараз являється туристичною пам’яткою в Пекіні. Протягом 4000 років Китайський імператор щорічно приносив у жертву бика Небесному Імператору. З якою метою? Давним-давно Конфуцій (551-479 р. до н.е.) також задавався цим питанням. Він говорив:

«Той, хто розуміє церемонії жертвоприношення для Неба й Землі… знайде управління царством таким же простим заняттям, як споглядання долоні!»

Конфуцій мав на увазі, що той, хто зміг розгадати таємницю жертвоприношення, матиме достатньо мудрості для керування царством. Так, за період між 2200 р. до н.е., з котрого беруть початок жертвоприношення, й до часів Конфуція (500 р. до н.е.) значення цієї церемонії було втрачене для китайців – хоча вони й продовжували щорічне жертвоприношення протягом наступних 2400 років, аж до 1911 року.

Можливо, якби значення їх каліграфії не було втрачено, Конфуції зміг би знайти відповідь на це питання. Розглянемо радикали, використані для утворення поняття «праведний».

рука + спис = я + ягня = праведність
рука + спис = я + ягня = праведність

Праведність  – це складне слово, утворене з радикалу «ягня», доданого до слова «я». Слово «я» складається зі слів «рука» + «спис» або «кинджал». Всі разом вони утворюють поняття, що «моя рука вб’є ягня й приведе до праведності». Смерть, або принесення в жертву ягняти замість мене дарує мені праведність.

У Книзі Буття згадуються багато жертвоприношень тварин задовго до того, як Мойсей поклав початок єврейській системі жертвоприношень. Наприклад, Авель (син Адама) і Ной приносять жертви (Буття 4:4 і 8:20). Очевидно, давні люди розуміли, що жертвоприношення тварин являються символом заміщення смерті, необхідної для праведності. Одно з імен Ісуса було «агнець Божий» (Від Івана 1:29). Його смерть була істинною жертвою, що дарує праведність. Всі жертвоприношення тварин – у тому числі жертви давніх китайців – були уособленням жертви Ісуса. Саме на неї вказували принесення Ісака в жертву Авраамом, а також Пасхальна жертва Мойсея. Давні китайці, очевидно, зрозуміли це задовго до Авраама й Мойсея, хоча до часів Конфуція значення цієї церемонії вже було втрачене.

Це означає, що жертва й смерть Ісуса заради праведності була зрозуміла з самого початку людської історії. Життя, смерть і воскресіння Ісуса були Божественним задумом, підкріпленим особливими знаками для розуміння його людьми з самого початку часів.

Це, безумовно, суперечить нашим поглядам. Ми думаємо, що праведність основана або на Божій милості, або на наших заслугах. Іншими словами, багато хто вважає, що за гріхи не доведеться розплачуватися, оскільки Бог  лише милосердний, а не Святий. Дехто дотримується думки, що розплачуватися потрібно, але ми можемо зробити це завдяки своїм добрим вчинкам. Тому ми намагаємося бути добрими або віруючими й сподіваємося, що це все виправить. Але в Євангелії говориться по-іншому:

А тепер, без Закону, правда Божа з’явилась… Божа правда через віру в Ісуса Христа в усіх і на всіх, хто вірує, бо різниці немає… (До Римлян 3:21-22)

Можливо, давнім людям було відомо дещо, що в сучасній культурі знаходиться під загрозою забуття.

Список використаних джерел

  • Відкриття Книги Буття. К.Х. Канг і Етель Нельсон, 1979. The Discovery of Genesis.  C.H. Kang & Ethel Nelson.  1979
  • Книга Буття й таємниця, не розгадана Конфуцієм. Етель Нельсон і Річард Бродберрі, 1994. Genesis and the Mystery Confucius Couldn’t Solve.  Ethel Nelson & Richard Broadberry. 1994

Чи є Біблія текстуально достовірною? Або ж її зміст викривлений?

Вступ до текстуального критицизму й Біблія

У нашу сучасну добу науки й освіти ми ставимо під сумнів більшість ненаукових вірувань, властивих попереднім поколінням. Такий скептицизм спрямований на релігійні книги в цілому й Біблію зокрема. Багато хто ставить під сумнів надійність Біблії. Це зумовлено тим, що нам відомо про Біблію. Все-таки, вона була  написана понад дві тисячі років тому назад. Протягом більшої частини цих тисячоліть не існувало друкарських верстатів, копіювальних апаратів і видавництв. Тому копії з оригінальних рукописів переписувалися від руки, з покоління в покоління; з плином часу вимирали й з’являлися мови, змінялися імперії, й приходили нові сили. Оскільки оригінальні рукописи не дійшли до наших днів, як ми можемо бути впевнені, що текст сучасної Біблії саме такий, яким він вийшов давним-давно з-під пера її авторів?

Багато дітей полюбляють гру зіпсований телефон – вони сідають у коло, і ведучий шепоче загадане повідомлення на вухо першому гравцеві, той у свою чергу шепоче його наступному гравцеві й так далі по ланцюжку, поки слово не обійде коло. Потім останній гравець вголос говорить те, що почув, і діти відзначають, наскільки сильно було викривлене початкове слово, обійшовши коло. Чи можна порівнювати цю гру з етапами існування Біблії в історії? І чи можливо, що тексти, які ми читаємо зараз, суттєво відрізняються від своїх першоджерел?

Принципи текстуального критицизму

Звичайно, це питання актуальне для будь-якого давнього твору. На малюнку нижче зображений процес збереження давніх творів з плином часу. Для прикладу взято твір, написаний в 500 р. до н.е. (ця дата вибрана винятково для прикладу). Оригінал не міг існувати нескінченно довго, тому до моменту його псування, втрати або знищення з нього робилася рукописна копія (1-ша копія). Переписуванням творів від руки займалися спеціально навчені люди – писарі. З роками з копії робилися інші копії (2-га копія й 3-я копія). У якийсь момент зберігалась копія, яку ми маємо в своєму розпорядженні сьогодні (3-я копія).

На нашому малюнку ця існуюча сьогодні копія датована 500р. н.е. Це означає, що найраніші дані про стан документу з’явилися лише в 500 р. н.е. Отже, період з 500р. до н.е. по 500р. н.е. (позначений x на діаграмі) – це період, за який ми не можемо перевірити достовірність копії, оскільки жоден рукопис цього періоду не зберігся. Наприклад, якщо помилки (умисні або іншого характеру) були допущені при переписуванні 2-ї копії з 1-ї копії, ми не зможемо виявити їх, оскільки жоден із цих документів не зберігся, щоб можна було порівняти їх один з одним. Тому період часу до появи існуючих сьогодні копій (період x) – це період текстуальної невизначеності. Принцип для перевірки текстуальної надійності полягає в вимірі часового діапазону. Чим коротше цей діапазон (позначений x на діаграмі), тем вища впевненість у достовірному збереженні документу до наших днів, оскільки період невизначеності менш тривалий.

Звісно, як правило, більше однієї рукописної копії документу існує сьогодні. Припустимо, що ми маємо в своєму розпорядженні дві такі рукописні копії і в тому ж самому місці кожної з них бачимо наступний переклад фрази:

Автор оригіналу писав про жах АБО про жар, і в одному з цих рукописів при переписуванні допущена помилка. Питання в тому, – у якому саме рукописі помилка? На основі даних, котрими ми володіємо, це дуже важко визначити.

Тепер припустимо, що збереглися ще дві рукописні копії того ж самого твору, як зображено нижче:

Тепер легше виявити, у якому з рукописів була допущена помилка. Малоймовірно, що одна й та сама помилка повторювалась тричі, скоріше за все, вона була допущена всього раз; тому очевидно, що Копія №2 містить помилку, і автор писав про жах, а не про жар.

Цей простий приклад демонструє другий принцип перевірки цілісності рукопису – чим більше збереглося його копій, тим легше виявити й виправити помилки, встановивши з достатньою точністю зміст оригіналу.

Текстуальний критицизм класичних греко-римських праць у порівнянні з Новим Заповітом

Ми ознайомилися з двома індикаторами, що застосовуються для визначення текстуальної надійності давніх документів: 1) вимірювання часового діапазону від написання оригіналу до появи його найдавніших збережених копій і 2) кількість збережених копій оригіналу. Оскільки ці індикатори релевантні до будь-якого давнього твору, ми можемо застосувати їх як до Біблії, так і до інших античних праць – див. таблицю нижче (1):

Автор Дата написання Найдавніша копія Часовий діапазон, років К-ть копій
Цезарь 50 р. до н.е. 900 р. н.е. 950 10
Платон 350 р. до н.е. 900 р. н.е. 1250 7
Арістотель* 300 р. до н.е. 1100 р. н.е. 1400 5
Фукідід 400 р. до н.е. 900 р. н.е. 1300 8
Геродот 400 р. до н.е. 900 р. н.е. 1300 8
Софокл 400 р. до н.е. 1000 р. н.е. 1400 100
Тацит 100 р. н.е. 1100 р. н.е. 1000 20
Пліній 100 р. н.е. 850 р. н.е. 750 7

* для будь-якої з його праць

Ці автори є найвидатнішими письменниками античності – їх праці визначили розвиток Західної цивілізації. У середньому, вони дійшли до нас у вигляді 10-100 збережених рукописів, котрі були створені майже на 1000 років пізніше за оригінал. З наукової точки зору ми можемо вважати ці рукописи нашою контрольною групою, оскільки вона охоплює дані (а саме – праці класичних письменників), котрі визнаються й використовуються викладачами й університетами по всьому світу.

У наступній таблиці порівнюються біблійні рукописи (зокрема з Нового Заповіту) згідно тих самих критеріїв, що становлять для нас інтерес (2). Можна вважати їх нашою експериментальною групою, котру ми потім порівняємо з контрольною групою, як робиться у будь-якому науковому дослідженні.

Назва Дата написання Найдавніша копія Часовий діапазон, років
Рукопис Джона Райланда 90 р. н.е. 130 р. н.е. 40
Папіруси Бодмера 90 р. н.е. 150-200 р. н.е. 110
Папіруси Честера Бітті 60 р. н.е. *80 р. н.е. 20
Ватиканський кодекс 60-90 р. н.е. 325 р. н.е. 265
Синайський кодекс 60-90 р. н.е. 350 р. н.е. 290

* Традиційно датована 200р. н.е., але в останніх дослідженнях приводиться 80р. н.е.

Кількість рукописів Нового Заповіту така величезна, що перерахувати їх у даній таблиці неможливо. Один із вчених (3), який багато років досліджував цю тему, констатує:

«На сьогоднішній день існує понад 24000 рукописних копій фрагментів Нового Заповіту… Жоден інший документ античності навіть близько не наближається до таких цифр і такого визнання. Для порівняння, «ІЛІАДА» Гомера знаходиться на другому місці з 643-ма копіями, що збереглися».

Провідний вчений із Британського музею (4) підтверджує це:

«Вчені вдоволені тим, що мають у своєму розпорядженні практично оригінальні тексти видатних грецьких і римських авторів… при цьому наші знання їхніх праць основані лише на декількох рукописах, тоді як кількість рукописів Нового Заповіту налічує… тисячі».

Текстуальний критицизм Нового Заповіту й Константин

Значна кількість цих рукописів є надзвичайно давніми. Я маю книгу про найбільш ранні документи Нового Заповіту. Вступ до неї розпочинається так:

«У цій книзі зібрані транскрипції 69 найдавніших рукописів Нового Заповіту… датовані початком 2-го – початком 4-го століття (100-300 рр. н.е.)… вони містять близько 2/3 тексту Нового Заповіту» (5).

Це важливо, тому що ці рукописи були створені до правління римського імператора Константина (близько 325р. н.е.) і до росту впливу Католицької церкви; їх обох часто звинувачують у змінах біблійного тексту. Ми можемо перевірити це твердження й порівняти тексти, написані до Константина (оскільки ми маємо їх у своєму розпорядженні), з тими, що з’явилися пізніше, і знайти відмінності. У результаті порівняння ми побачимо, що тексти повністю співпадають. Послання в текстах від 200р. н. е. точно таке, як у текстах від 1200р. н.е. Ні Католицька церква, ні імператор Константин не вносили змін до Біблії. Це не просто релігійне твердження, воно основане виключно на наукових фактах. Малюнок нижче зображує хронологію рукописів, котрі складають Новий Заповіт у Біблії.

Значення текстуального критицизму Біблії

Що із цього слідує? Безсумнівно, принаймні в тій частині, котру ми можемо об’єктивно виміряти (по кількості існуючих рукописів і часовому діапазону між оригіналом і найдавнішою існуючою копією), Новий Заповіт пройшов перевірку на достовірність у набагато більшій мірі, ніж будь-яка інша класична праця. Висновок, до якого нас підводять усі свідчення, найкраще всього виражений у наступній цитаті (6):

«Ставитися скептично до вихідного тексту Нового Заповіту означає дозволити всій класичній античності канути в морок, оскільки жоден інший документ античного періоду не є настільки ретельно перевіреним бібліографічно, як Новий Заповіт».

Автор закликає нас бути послідовними, адже якщо ми поставимо під сумнів надійність збереженого тексту Біблії, нам слід також відмовитися від всього, що ми знаємо про класичну історію загалом, – а цього досі не зробив жоден знаючий історик. Нам відомо, що біблійні тексти залишалися незмінними під час зміни епох, мов і імперій, оскільки найдавніші існуючі рукописи передують цим подіям. Наприклад, нам відомо, що жоден надто завзятий середньовічний монах не додав нічого до положень Біблії про чудеса Ісуса, оскільки існуючі рукописи передують епосі Середньовіччя і вже розповідають про чудеса, вчинені Ісусом.

Як бути з перекладами Біблії?

Але як бути з помилками, що виникають при перекладі, а також із існуючими сьогодні різними версіями Біблії? Хіба з цього не слідує, що неможливо точно встановити, про що писали автори оригіналу?

Спочатку ми повинні роз’яснити типове хибне уявлення. Багато хто вважає, що сучасна Біблія пройшла декілька етапів перекладу, причому переклад на кожну нову мову здійснювався на основі попереднього перекладу, наприклад, таким чином: грецька мова -> латинь -> середньовічна англійська мова -> шекспірівська англійська мова -> сучасна англійська мова -> інші сучасні мови. Насправді, переклад Біблії на всі сучасні мови здійснювався прямо з мови першоджерела. Напрям перекладу для Нового Заповіту: грецька мова -> сучасна мова, а для Старого Заповіту – іврит -> сучасна мова. Базові тексти на грецькій мові та івриті є стандартними. Відмінності між версіями Біблії пояснюються тим, що лінгвісти підбирали різні еквіваленти для передачі одного й того ж поняття на цільову мову.

Завдяки великій кількості класичних праць, написаних грецькою мовою (оригінальна мова Нового Заповіту), стало можливим точно перекласти думки й слова авторів першоджерел. Зокрема, підтвердженням цьому є різні сучасні версії. Наприклад, прочитайте відомий вірш від Івана 3:16 у трьох загальновідомих варіантах перекладу  і зверніть увагу на незначні відмінності у виборі слів; при цьому ідея і смисл залишаються незмінними:

Так бо полюбив Бог сьвіт, що Сина свого єдинородного дав, щоб кожен, віруючий в Него, не погиб, а мав життє вічнє. Переклад П.Куліша та І.Пулюя

Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. Переклад І. Хоменка

Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Переклад I. Oгієнка

Ви бачите, що між перекладами немає розбіжностей – вони говорять про одне й те саме, трішки відрізняючись лише вибором слів.

Підведемо підсумки: ні з плином часу, ні в процесі перекладу на інші мови не відбулося викривлення ідей і думок, викладених у рукописних першоджерелах Біблії, котрі не дійшли до нас. Ми можемо бути впевнені, що сучасна Біблія точно передає написане авторами давним-давно. Біблія є текстуально надійною.

Важливо чітко уявляти собі, що встановлює й чого не встановлює наше невелике дослідження. Воно не доводить, що Біблія обов’язково являється словом Божим чи описує реальні історичні події. Можна дискутувати (принаймні, на основі наведених тут свідчень), що хоча оригінальні ідеї біблійних авторів були точно передані нам, це не доводить і не вказує на те, що самі ці ідеї були вірними (і що вони дійсно від Бога). Проте усвідомлення текстуальної надійності Біблії є вихідною точкою для серйозного вивчання Біблії з тим, щоб можливо віднайти відповіді на свої питання й дізнатися, яке послання вона несе нам. Біблія стверджує, що її послання – це благословення від Бога. Що якщо це дійсно так? Присвятіть трішки часу знайомству з деякими важливими подіями з Біблії, котрі я пояснюю на даному сайті.

Список використаних джерел
  1. Taken from McDowell, J. Evidence That Demands a Verdict. 1979. стор. 42-48
  2. Comfort, P.W. The Origin of the Bible, 1992. стор. 193
  3. McDowell, J. Evidence That Demands a Verdict. 1979. стор. 40
  4. Kenyon, F.G. (колишній директор Британського музею) Our Bible and the Ancient Manuscripts. 1941 стор.23
  5. Comfort, P.W. “The Text of the Earliest New Testament Greek Manuscripts”. стор. 17. 2001
  6. Montgomery, History and Christianity. 1971. стор.29

 

Дискусія навколо Ноя: чи відбувався Потоп насправді?

Після виходу фільму «Ной» у 2014 році, довго не вщухало обговорення й суперечки. Критики вказували на відхилення сюжетної лінії від біблійних подій, а декілька мусульманських країн не допустили фільм до показу, оскільки він візуально зображує пророка – що заборонено. Проте всі ці питання другорядні в порівнянні з набагато більш глибокою й тривалою дискусією на тему: чи відбувався Всесвітній потоп насправді? Це питання варто розглянути більш докладно.

Загальновідомо, що в культурах багатьох народів світу є згадка про великий потоп, тож ми маємо у своєму розпорядженні антропологічні свідчення цієї події. А чи існують геологічні свідчення потопу часів Ноя у світі сьогодні?

Руйнівна сила повіней на прикладі цунамі

Цунамі, що обрушилося на узбережжя Японії у 2011 році
Цунамі, що обрушилося на узбережжя Японії у 2011 році

Давайте почнемо з припущення, яких руйнувань завдав би подібний потоп. Безсумнівно, потоп такого масштабу передбачає неймовірну товщу води, що рухається на величезній швидкості через континент. Велика кількість води, що рухається з високою швидкістю, має значну кінетичну енергію (КЕ = ½ * масу * швидкість²). Ось чому повені мають таку руйнівну силу. На фото цунамі, що спустошило Японію в 2011 році, видно, на які руйнування здатна кінетична енергія води, легко піднімаючи й пересуваючи великі об’єкти – автомобілі, будинки, човни, і пошкоджуючи атомні реактори на своєму шляху.

Це цунамі – приклад того, як міць декількох «великих» хвиль здатна зрушити і зруйнувати практично все на своєму шляху
Це цунамі – приклад того, як міць декількох «великих» хвиль здатна зрушити і зруйнувати практично все на своєму шляху

Повені й осадові гірські породи

Повінь на річці в Еквадорі. Вода коричнева, бо швидкий потік переносить багато осаду
Повінь на річці в Еквадорі. Вода коричнева, бо швидкий потік переносить багато осаду

Таким чином, при збільшенні швидкості води, вона починає вимивати й переносити осад – частинки бруду, пісок, гравій і валуни.

Цим пояснюється коричневий колір роздутих і повеневих рік – вони переносять багато осаду (ґрунту і гравію), які води вимили з поверхні свого протікання.

Аерознімок з Нової Англії, який показує впадіння повеневої річки в океан. Вода коричнева через наявність осаду
Аерознімок з Нової Англії, який показує впадіння повеневої річки в океан. Вода коричнева через наявність осаду
Залежно від розміру частинок, осад формує шари навіть у «сухому» потоці
Залежно від розміру частинок, осад формує шари навіть у «сухому» потоці

Коли вода втрачає швидкість і свою кінетичну енергію, вона залишає за собою осади; вони відкладаються у вигляді шаруватих пластів, які утворюють певний тип гірської породи.

Осади, нанесені цунамі в Японії в 2011р. мають млинцеподібну шарувату структуру – характерна ознака осадової породи – породи, утвореної текучими водами. Взято з сайту Британської геологічної служби
Осади, нанесені цунамі в Японії в 2011р. мають млинцеподібну шарувату структуру – характерна ознака осадової породи – породи, утвореної текучими водами. Взято з сайту Британської геологічної служби

Цей тип породи відомий як осадова порода, її легко відрізнити по характерним млинцеподібним шарам, що чергуються. На фото нижче зображені осадові шари висотою близько 20 см (від основи вимірювальної рулетки), які утворилися в результаті спустошуючого цунамі в Японії в 2011р.

Осадова порода товщиною 20-30 см як результаті цунамі, що обрушилося на Японію в 859 р. н.е. Взято з сайту Британської геологічної служби
Осадова порода товщиною 20-30 см як результаті цунамі, що обрушилося на Японію в 859 р. н.е. Взято з сайту Британської геологічної служби

Цунамі й річкові повені залишають після себе сліди у вигляді осадових порід на тривалий час після того, як повінь минула, і рівень води повернувся до нормальної позначки.

 

 

Залягання осадових порід на Землі

Тож чи маються на Землі осадові породи, які аналогічним чином є свідченням Потопу часів Ноя, про який розповідає Біблія? Коли ми задаємося цим питанням і озираємося навколо, то бачимо, що наша планета буквально покрита осадовими породами. Ви помітите цей тип шаруватої породи на виїздах з автостради. Цей тип породи відрізняється від наносів, утворених у результаті спустошуючого цунамі в Японії у 2011 році, своїми величезними розмірами – як протяжністю вздовж земної поверхні, так і висотою осадових формацій. Нижче наведено кілька фотографій осадових формацій, які я зробив під час подорожей.

Осадові формації у внутрішніх районах Марокко, які простягаються на багато кілометрів і мають висоту в сотні метрів
Осадові формації у внутрішніх районах Марокко, які простягаються на багато кілометрів і мають висоту в сотні метрів
Осадові поклади в Джоггінсі, Нова Шотландія (Канада). Пласти мають нахил близько 30 градусів і укладені вертикально більш ніж на кілометр углиб
Осадові поклади в Джоггінсі, Нова Шотландія (Канада). Пласти мають нахил близько 30 градусів і укладені вертикально більш ніж на кілометр углиб

Укіс у Гамільтоні, Онтаріо (Канада) являє собою осадову формацію висотою в багато метрів. Це частина Ніагарського укосу, що тягнеться на сотні миль

Укіс у Гамільтоні, Онтаріо (Канада) являє собою осадову формацію висотою в багато метрів. Це частина Ніагарського укосу, що тягнеться на сотні миль

Ця осадова формація охоплює значну частину Північної Америки
Ця осадова формація охоплює значну частину Північної Америки
Осадові формації на шляху через Середній Захід США
Осадові формації на шляху через Середній Захід США

 

 

 

 

Зверніть увагу на автомобілі (ледь помітні) для порівняння з розмірами даних осадових формацій
Зверніть увагу на автомобілі (ледь помітні) для порівняння з розмірами даних осадових формацій
Осадові формації простягаються на багато миль…
Осадові формації простягаються на багато миль…
Осадові формації Брайс-Каньйон на Середньому Заході США
Осадові формації Брайс-Каньйон на Середньому Заході США
Високі осадові формації на Середньому Заході США, через які прокладено шоссе
Високі осадові формації на Середньому Заході США, через які прокладено шоссе
Континентальна протяжність осадових відкладень на Середньому Заході США. Вони мають ширину в декілька миль і тягнуться вздовж на сотні миль. Взято з «Гранд-Каньйон: пам'ятник катастрофі» Д-ра Стіва Остіна
Континентальна протяжність осадових відкладень на Середньому Заході США. Вони мають ширину в декілька миль і тягнуться вздовж на сотні миль. Взято з «Гранд-Каньйон: пам’ятник катастрофі» Д-ра Стіва Остіна

Тож, якщо одне спустошуюче цунамі в Японії залишило осадові наноси, вимірювані в сантиметрах і протяжністю в декілька кілометрів, то яким механізмом можна пояснити гігантські й континентальні за масштабом осадові формації, виявлені майже по всій земній кулі (в тому числі на дні океану), які підносяться на сотні метрів і простягаються на тисячі кілометрів? Чи можуть ці осадові породи бути свідченням потопу часів Ноя?

Швидке утворення осадових формацій

Ніхто не заперечує, що наша планета покрита осадовими породами неймовірно масивних розмірів. Питання в тому, чи були ці осадові формації утворені в результаті однієї події (тобто потопу часів Ноя) або ж низки менших подій (масштабів цунамі в Японії в 2011 році), відділених значними часовими інтервалами. Наведений нижче малюнок ілюструє саме цю концепцію.

Концептуальна ілюстрація способу утворення великих осадових формацій, окрім потопу часів Ноя
Концептуальна ілюстрація способу утворення великих осадових формацій, окрім потопу часів Ноя

Ми бачимо, що в цій моделі осадового утворення (позначається терміном неокатастрофізм) серія масштабних осадових явищ розділена великими інтервалами часу. Ці явища додають осадові шари на попередні шари, і тому величезні формації, які ми спостерігаємо в усьому світі сьогодні, створюються послідовно.

Утворення ґрунтів і осадові пласти

Осадові породи на Острові Принца Едварда (Канада). Ми бачимо, що на їх поверхні сформувався шар ґрунту; це свідчить про те, що пройшов деякий проміжок часу з тих пір, як ці осадові пласти були нанесені повенями
Осадові породи на Острові Принца Едварда (Канада). Ми бачимо, що на їх поверхні сформувався шар ґрунту; це свідчить про те, що пройшов деякий проміжок часу з тих пір, як ці осадові пласти були нанесені повенями

Чи маємо ми якісь реальні дані, що можуть допомогти оцінити ці дві моделі? Насправді, це не так складно помітити – поверх багатьох осадових формацій утворився шар ґрунту. Таким чином, фізичним і наглядним індикатором часового інтервалу після появи осадової формації є ґрунт, що сформувався зверху. Ґрунт характеризується горизонтами (горизонт А – часто темний з органічним матеріалом, горизонт В – із вмістом мінералів і т.д.).

Тонкий шар ґрунту (і дерева) виникли на осадових породах на Середньому Заході США як свідчення того, що ці осадові породи утворилися певний час тому назад
Тонкий шар ґрунту (і дерева) виникли на осадових породах на Середньому Заході США як свідчення того, що ці осадові породи утворилися певний час тому назад
Шар ґрунту добре видно поверх осадової породи на Середньому Заході США. Це значить, що ці скелі утворилися певний час тому назад.
Шар ґрунту добре видно поверх осадової породи на Середньому Заході США. Це значить, що ці скелі утворилися певний час тому назад.

Осадові шари, з яких формується нове морське дно, незабаром будуть відзначені ознаками життя. Червоточини, тунелі молюсків та інші ознаки життя (відомі як біотурбація) є красномовним свідченням появи живих організмів і певного часового інтервалу з моменту утворення осадових шарів на морському дні.

Життя на дні неглибоких морів через досить короткий проміжок часу красномовно проявить себе. Це називається біотурбацією
Життя на дні неглибоких морів через досить короткий проміжок часу красномовно проявить себе. Це називається біотурбацією
Тестування моделі послідовності катастроф шляхом пошуку слідів ґрунтоутворення або біотурбації на кожному із шарів, утворених у різних час
Тестування моделі послідовності катастроф шляхом пошуку слідів ґрунтоутворення або біотурбації на кожному із шарів, утворених у різних час

Озброївшись цими знаннями, давайте проаналізуємо, чи є сліди ґрунту або біотурбації на поверхні кожного з шарів, утворених у різний час. Зрештою, ця модель говорить про те, що в якийсь момент кожен із шарів був зовнішньою поверхнею протягом значних періодів часу або на суші, або під водою. У цьому випадку ми повинні очікувати, що деякі з цих поверхонь матимуть сліди ґрунту або біотурбації. Коли ці тимчасово граничні поверхні були поховані під наступними осадовими шарами, сліди ґрунту або біотурбації також були б поховані. Прогляньте ще раз фотографії у статті. Чи бачимо ми якісь ознаки формування ґрунту або біотурбації?

Жодних слідів ґрунту або біотурбації в цій осадовій формації на Середньому Заході США
Жодних слідів ґрунту або біотурбації в цій осадовій формації на Середньому Заході США

На наведених вище і нижче фото немає жодних ознак присутності ґрунту або біотурбації. Подивіться ще раз на фотографію Гамільтонської ущелини, і ви не побачите жодних слідів біотурбації або ґрунту. Згідно з цими даними, підошва цих утворень сформувалася майже одночасно з покрівлею. А ці утворення здіймаються приблизно на 50-100 метрів у висоту.

Складчатість осадових порід

Осадові пласти, що сформувалися в 1980 році на горі Сент-Хеленс, вже стали крихкими до 1983 року. Взято з «Гранд-Каньйону: пам'ятник катастрофі» Д-ра Стіва Остіна
Осадові пласти, що сформувалися в 1980 році на горі Сент-Хеленс, вже стали крихкими до 1983 року. Взято з «Гранд-Каньйону: пам’ятник катастрофі» Д-ра Стіва Остіна

Осадові пласти, нанесені текучими водами, від початку промочені водою, й тому гнучкі й податливі. Але для того, щоб ці осадові пласти висохли й затверділи, потрібно всього кілька років; і коли це відбувається, вони стають крихкими, як засвідчило виверження вулкана Сент-Хеленс в 1980 році, а потім розлом в озері в 1983 році.

Осадова порода дуже швидко стає крихкою. У крихкому стані її вигін призводить до розломів
Осадова порода дуже швидко стає крихкою. У крихкому стані її вигін призводить до розломів

Вигін крихкої породи призводить до розломів. Цей принцип показаний на малюнку збоку. Ми можемо бачити такий тип породи в Ніагарському укосі. Після утворення осадових пластів, вони стали крихкими, і під час вигину назовні деяких із них, вони зламалися під дією здвигової напруги, утворивши Ніагарський укіс, який простягається на сотні миль. Із цих свідчень

Ніагарський укіс – осадова формація, яка зламалась під дією здвигової напруги і була піднята при розломі
Ніагарський укіс – осадова формація, яка зламалась під дією здвигової напруги і була піднята при розломі
Ніагарський укіс – підняття, що простягається на сотні миль
Ніагарський укіс – підняття, що простягається на сотні миль

нам відомо, що підняття, яке утворило Ніагарський укіс, відбулося після того, як ці осадові товщі стали крихкими, тому між відкладенням цих осадових товщ і підняттям, що утворило укіс, пройшов деякий проміжок часу. Між цими подіями було, принаймні, достатньо часу, щоб товщі стали твердими й крихкими – це не займає епохи, але принаймні декілька років.

На фото внизу – великі осадові формації, які я сфотографував у Марокко. Видно, що формація пластів згинається як єдине ціле. Немає свідчень їх розлому при натязі або під дією здвигової напруги. Вся ця формація мала бути гнучкою на момент згинання. Але якщо для осадових порід потрібно всього кілька років, щоб стати крихкими, це означає, що не міг пройти значний проміжок часу між утворенням нижніх і верхніх шарів у цій формації. Якби «проміжок часу» пройшов, то більш ранні шари стали б крихкими і скоріше зламалися б, ніж зігнулися, коли формація зазнавала складчастості.

Осадові утворення в Марокко. Вся формація вигнута як єдине ціле, показуючи, що вона все ще була гнучкою (а не сухою і крихкою), коли відбувався вигин. Це свідчить про те, що підошва і покрівля цієї формації утворилися майже одночасно
Осадові утворення в Марокко. Вся формація вигнута як єдине ціле, показуючи, що вона все ще була гнучкою (а не сухою і крихкою), коли відбувався вигин. Це свідчить про те, що підошва і покрівля цієї формації утворилися майже одночасно
Схема монокліналі (вигину знизу вгору) в Гранд-Каньйоні показує, що він був піднятий вертикально приблизно на 5000 футів, або одну милю. Адаптовано з «Молодої Землі» Д-ра Джона Морріса
Схема монокліналі (вигину знизу вгору) в Гранд-Каньйоні показує, що він був піднятий вертикально приблизно на 5000 футів, або одну милю. Адаптовано з «Молодої Землі» Д-ра Джона Морріса

Ми спостерігаємо аналогічний тип вигину в Гранд-Каньйоні. У якийсь момент в минулому стався вигин знизу вгору (позначається терміном монокліналь), подібний до Ніагарського укосу, який підняв одну сторону формації на одну милю вертикально вгору (це видно з різниці висот 7000 футів у порівнянні з 2000 футами на протилежному боці підняття) . Але в даному випадку не відбулося розлому пластів  (як у Ніагарського укосу). Замість цього відбувся вигин як підошви, так і покрівлі формації, який вказує на те, що вона все ще була пластична, а не крихка в процесі утворення.

Вигин, який стався в районі Тапітс, у нижньому пласті осадових утворень Гранд-Каньйону. Взято з «Гранд-Каньйон: пам'ятник катастрофі» Д-ра Стіва Остіна
Вигин, який стався в районі Тапітс, у нижньому пласті осадових утворень Гранд-Каньйону. Взято з «Гранд-Каньйон: пам’ятник катастрофі» Д-ра Стіва Остіна

Це вказує на те, що часовий інтервал між утворенням підошви і покрівлі цієї формації має верхню межу в декілька років (час, необхідний для того, щоб осадові товщі стали твердими й крихкими).

Потоп часів Ноя і потоп на Марсі

Безумовно, уявлення про те, що потоп часів Ноя відбувся насправді, досить суперечливе, і в одній статті я не можу розглянути всі виникаючі питання, тож сподіваюся зробити це пізніше.

Утворення осадових порід і повені на Марсі?
Утворення осадових порід і повені на Марсі?

Але принаймні корисно прийняти до уваги іронію сучасності. Через наявність розщелин і слідів осадових порід, виявлених на Марсі, активно постулюється, що там колись стався величезний потоп. Нестиковка з цією теорією полягає в тому, що на Червоній планеті ніколи не було виявлено води. Земля ж покрита водою на 2/3 – це достатня товща води, щоб покрити всю земну кулю висотою в одну милю, якби океанські розломи були підняті, а гори на суші згладжені, щоб поверхня мала менше топографічних варіацій. Крім того, Земля покрита осадовими формаціями континентального розміру, які, згідно фізичним і наглядним свідченням, мали швидко утворитися в результаті руйнівного катаклізму. І все ж вважається майже єрессю постулювати, що потоп такого масштабу колись обрушився на нашу планету. Хіба це не подвійний стандарт? Хоча ми можемо розглядати фільм про Ноя як просте відтворення міфу, написане у вигляді голлівудського сценарію, нам варто проаналізувати й подумати, можливо самі скелі кричать про цей потоп, написаний на кам’яних скрижалях.

Просте, але вагоме: значення жертви Ісуса

Ісус прийшов, щоб принести себе в жертву за гріхи всього людства, даючи нам змогу уникнути духовного занепаду і возз’єднатися з Богом. Цей задум було оголошено на початку нашої історії. Бог засвідчив його в жертві Авраама, вказуючи на гору Моріа, де мала відбутися жертва Христова. Іншим знаком був єврейський пасхальний агнець, котрий вказував на день року, коли Ісус мав бути принесений у жертву.

Чому ця жертва така важлива? Це питання достойне уваги. Біблія проголошує Закон, говорячи:

Бо розплатою за гріхи є смерть… (Римлянам 6:23)

«Смерть» буквально означає «відділення».  Коли наша душа відділяється від тіла, ми помираємо фізично. Схожим чином ми навіть зараз духовно відділені від Бога. Це так, тому що Бог – святий (безгрішний), в той час як ми спотворились у порівнянні з нашим першостворенням і тому грішимо.

Це можна зобразити за допомогою двох скель – на протилежній стороні від нас, відділений бездонним проваллям, знаходиться Бог. Як гілка, зрізана з дерева, гине, так і ми відокремилися від Бога й стали духовно мертві.

sin separates us from God
Наші гріхи відділяють нас від Бога, як провалля відділяє дві скелі

Це відділення від Бога викликає почуття провини й страху. Тому ми природно прагнемо спорудити мости, щоб перебратися з нашого боку (боку смерті) на інший бік до Бога. Ми робимо це багатьма способами: ходимо до церкви, храму чи  мечеті, долучаємося до релігії, робимо добрі справи, допомагаємо бідним, пізнаємо Бога, намагаємося бути більш чуйними, більше молитися й тому подібне. Вчинки, спрямовані на здобуття  доброчинності, бувають дуже складними, а здійснювати їх на протязі всього життя – досить важким. Це зображено на наступному малюнку:

Bridge 2
Добрі вчинки – незважаючи на свою користь – не можуть створити нам міст до Бога

Складність у тому, що наші важкі зусилля, заслуги, вчинки, хоча й є правильними, але не  достатніми, тому що необхідною платою («розплатою») за наші гріхи є «смерть». Наші зусилля подібні до «мосту», що намагається дотягнутися до іншої сторони, до Бога – але врешті-решт не може цього зробити. Причина в тому, що добрі заслуги не вирішують ключову проблему. Це подібно до спроб вилікувати онкологічну хворобу (що призводить до смерті) вегетаріанською їжею. Вегетаріанство само по собі непогане, може, навіть корисне – однак воно не зможе вилікувати онкологічну хворобу. Від неї застосовуються зовсім інші ліки.

Даний Закон несе Погану новину – настільки погану, що ми часто навіть не хочемо її чути й заповнюємо своє життя різноманітною діяльністю в надії, що цей Закон не справдиться. Однак Біблія підкреслює цей Закон гріха й смерті, щоб привернути нашу увагу й змусити зосередитися на пошуку рішення – простого й водночас сильного.

Бо розплатою за гріх є смерть, а … (Римлянам 6:23)

Слово «а» вказує на те, що в посланні міститься рішення, основане на Благій вісті Євангелія. Воно відображає милість і любов Бога.

Бо розплатою за гріх є смерть, а дар Божий – вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім (Римлянам 6:23)

Суть Благої вісті Євангелія в тому, що жертви Ісуса було достатньо для подолання нашого відокремлення від Бога. Це так, тому що через 3 дні після смерті Ісус воскрес тілом, отримавши фізичне воскресіння.

Більшість із нас не знає доказів цього воскресіння. Дуже вагоме підтвердження приводиться в відкритій лекції, котру я читав в університеті.   Жертва Ісуса була пророчо зображена в жертві Авраама, а також в пасхальному жертовному агнці. Ці знаки, що вказують на Ісуса, були залишені з метою допомогти нам в пошуках рішення.

Ісус був людиною, котра вела безгрішне життя. Тому він може «доторкнутися»  до сторони людини й сторони Бога і сполучити провалля, що відділяє людину від Бога. Він є Мостом до життя, який можна зобразити наступним чином:

Bridge 3
Ісус є Мостом, що сполучає провалля між Богом і людиною

Зверніть увагу на те, як жертва Ісуса дається нам. Вона пропонується як… «дар». Подумайте про суть дару. Яким би не був дар, якщо це справді дар, його не потрібно заробляти працею чи якимись заслугами. Якщо ви були змушені заробляти його, він перестає бути даром і перетворюється на платню! Те ж саме з жертвою Ісуса – її не можна заслужити  чи заробити. Вона дається в якості дару. Ось так просто.

А що це за дар? Це – «вічне життя». А значить, що гріха, який ніс кожному з нас смерть, більше не існує. Ісусів міст життя дозволяє нам возз’єднатися з Богом і отримати життя – котре триває вічно. Ось наскільки Бог любить нас з вами. Таку силу має ця жертва.

Тож як нам з вами «перейти» цей Міст життя? Знову подумайте про суть дару. Якщо хтось хоче піднести вам дар, ви повинні «прийняти» його. Коли пропонується дар, ми маємо два варіанти: відмовитися («Ні, дякую») або прийняти його («Дякую за твій дар. Я приймаю його»). У випадку з цим запропонованим даром ми також маємо зробити вибір. Ми не можемо просто повірити в нього, проаналізувати чи зрозуміти. Це зображено на наступному малюнку, де ми «йдемо» по Мосту, повернувшись до Бога й приймаючи запропонований нам дар.

Bridge 4
Жертва Ісуса – це дар, і кожен з нас має вибрати: приймати або не приймати його

Тож як ми отримаємо цей дар? У Біблії говориться:

Кожен, хто покличе ім’я Господа, буде врятований (Римлянам 10:12)

Зверніть увагу, що обіцянка звернена до «кожного» з нас. Оскільки Ісус воскрес із мертвих, він зараз живий і він є «Господь».  Якщо ви покличете Його, він почує й запропонує вам цей дар. Ви можете покликати Його й попросити – в розмові з ним. Можливо ви ніколи раніше цього не робили. Нижче приведена молитва, яка зможе направити вас. Це не магічне закляття. Це не особливі слова, що наділяють силою. Це довіра, яку ми подібно Аврааму вкладаємо в Нього, коли просимо цей дар. Завдяки нашій довірі, Господь почує і відповість нам. Євангеліє просте, але дуже сильне. Сміливо використовуйте цю молитву, якщо знаходите її корисною:

Дорогий Господи Ісусе, я розумію, що через свої гріхи я відділений від Бога. Хоча я дуже стараюся, жодні зусилля чи пожертва з мого боку не подолають це провалля. Але я розумію, що твоя смерть була жертвою, щоб змити всі мої гріхи. Я вірю, що ти  воскрес із мертвих після своєї жертви, тому я знаю, що твоя жертва була достатньою. Я дуже прошу тебе очистити мене від моїх гріхів і дозволити возз’єднатися з Богом, щоб я отримав вічне життя. Я не хочу прожити життя в полоні гріха і прошу тебе звільнити мене від гріха. Дякую тобі, Господи Ісусе, за все зроблене для мене. Прошу тебе й надалі направляти мене, щоб я слідував за тобою як за Господом своїм.

Амінь.