Зворотній відлік – Обіцянка, дана на початку часів

Ми розглянули, як людство пало в порівнянні зі своїм першостворенням. У Біблії говориться, що Бог мав деякий задум на основі Обіцянки, даної на початку історії.

Біблія – справжня бібліотека

Приведемо деякі факти про Біблію. Біблія уявляє собою зібрання книг, написаних багатьма авторами. Для створення цих книг від початку до кінця знадобилося понад 1500 років. Це дозволяє порівняти Біблію з бібліотекою і відрізняє її від інших Священних книг. Якби Біблія була написана лише одним автором або групою авторів, знайомих один з одним, ми б не дивувалися її цілісності, але авторів Біблії розділяють століття і навіть тисячоліття. Її автори походять із різних країн, мовного середовища і соціальних станів. Але їх послання і пророцтва пов’язані одне з одним і з історичними фактами, записаними за межами Біблії. Найбільш давні копії Старого Заповіту (книги до Ісуса), котрі збереглися до наших днів, датовані 200 р. до н.е. Збережені копії Нового Заповіту датовані 125 р. н.е. і пізніше.

Євангельська обіцянка в райському Саду

На самому початку Біблії приводиться приклад того, як Біблія передбачає майбутнє. Хоча й сказано про Початок, мається на увазі Кінець світу. Одразу після Гріхопадіння людства Бог викриває Сатану (котрий був у образі змія) і задає йому загадку, що являє собою Обіцянку:

І Я (Бог) покладу ворожнечу між тобою (Сатаною) й між жінкою, між нащадком твоїм і нащадком її. Він зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту. (Буття 3:15)

Дієслова в майбутньому часі роблять дану Обіцянку пророчою. Крім того, згадуються п’ять різних дійових осіб, а саме:

  1. Я = Бог
  2. Ти = змій, або Сатана
  3. Жінка
  4. Нащадок жінки
  5. Нащадок змія, або Сатани

Обіцянка пророкує, як ці персонажі будуть взаємодіяти в майбутньому. Це зображено на малюнку нижче:

Взаємодія між персонажами, згаданими в Обіцянці
Взаємодія між персонажами, згаданими в Обіцянці

Не уточнюється, хто така «жінка», але Бог пошле і жінці, і Сатані «нащадка». Між цими нащадками, а також між жінкою і Сатаною буде «ворожнеча» і ненависть. Сатана буде «жалити в п’яту» нащадка жінки, тоді як останній «зітре голову» Сатані.

Хто такий нащадок? – Це «він»

Зроблені нами спостереження дозволяють прийти до певних висновків. Оскільки нащадок жінки – це «він», ми можемо відкинути наступні здогадки: «нащадок» – це не «вона», не жінка. Також і не «вони», значить НЕ група людей або нація. «Він» – це людина, а не неживий предмет. Це не філософська, освітня, політична система чи релігія – оскільки всі вони являють собою неживі предмети. Такий «предмет» був би нашим найкращим вибором для виправлення нашої спотвореної сутності, оскільки люди постійно вигадують нові системи й релігії. Бог мав на увазі дещо інше: «він» – це один чоловік. Саме «він» і зітре голову Сатані.

Замислимося про те, що не сказано. Бог не говорить, що цей нащадок буде походити від жінки й чоловіка, а лише від жінки. Це особливо незвично, адже в Біблії прийнято записувати походження синів тільки від батька. З цієї причини дехто вважає Біблію «сексистською». Але в даному випадку все інакше – Обіцянка не говорить про нащадка («він»), котрий буде походити від чоловіка. Сказано лише про нащадка жінки, не згадуючи чоловіка.

Пророк пізнішого періоду доповнює цю Обіцянку

Сотні років потому старозавітний пророк додав наступне:

Отже, Сам Господь дасть вам знамення: ось, Діва в утробі прийме і народить Сина, і наречуть ім’я Йому: Еммануїл (що означає «з нами Бог»). (Книга пророка Ісаї 7:14, 750 р. до н.е.)

Через 700 років після Ісаї народився Ісус (як сказано в Новому Заповіті) від діви – і пророцтво Ісаї збулося. Невже прихід Ісуса був передбачений ще на зорі людської історії? Це відповідає тому, що нащадок є «він», а не «вона», «вони» чи неживий «предмет». З цієї точки зору загадка після прочитання стає зрозумілою.

«Жалити його в пяту»??

Як розуміти те, що Сатана буде жалити «його в п’яту»? Один рік я працював у джунглях Камеруна. Нам доводилося носити міцні гумові чоботи в умовах вологої спеки через змій, котрі ховалися у високій траві й могли вжалити в ногу – в п’яту – і вбити нас. Мій досвід в джунглях допоміг мені краще зрозуміти зміст цієї фрази. «Він» знищить Сатану, змія, але при цьому сам загине. Це передвіщає перемогу, отриману завдяки жертві Ісуса.

«Жінка» – подвійний смисл

Тож якщо Обіцянка, дана на Початку часів, пов’язана з Ісусом, то під жінкою мається на увазі діва, котра народила його, – Марія. Але існує і друге значення. Зверніть увагу, як інший старозавітний пророк говорить про Ізраїль:

О, Ізраїль… І заручуся з тобою навіки… І заручуся з тобою вірністю, і ти пізнаєш Господа. (Книга пророка Осії 2:17-20,  800 р. до н.е.)

Ізраїль у Біблії згадується як дружина ГОСПОДА – отже, жінка. Відтак остання книга Біблії описує протистояння її своєму ворогові:

І знамення велике видно було на небі – жінка… на голові її вінець із дванадцяти зірок. І мавши в утробі, кричить, мучившись від потуг пологових та болю родження.

Видно було й інше знамення на небі, от великий дракон червоний… І дракон стоїть перед жінкою, яка має родити, щоб, коли народить, дитя її пожерти.

І народила сина-мужа, що має пасти всі народи жезлом залізним…

І повержено дракона великого, змія стародавнього, званого дияволом і сатаною, що зводить вселенну, – повержено на землю, і ангели його з ним повержені.

І коли побачив дракон, що він повержений на землю, переслідував жінку, яка народила сина-мужа… І розлютився дракон на жінку і пішов воювати проти решток її нащадків… (Одкровення Іоанна Богослова 12:1-17, 90 р. н.е.)

Оскільки Ісус був євреєм, він одночасно являється нащадком Марії, жінки, й Ізраїль, жінки. Обіцянка справдилася двояко.  Давній змій перебуває у ворожнечі з Ізраїль, «жінкою» й оголошує їй війну. Цим пояснюються виключні труднощі на шляху євреїв протягом всієї їхньої історії, як і було передбачено на самому початку.

Нащадок Змія?

Але хто такий нащадок Сатани? В останній книзі Біблії, через багато сторінок і тисячоліть після Обіцянки, даної в Книзі Буття, передвіщається його прихід. Зверніть увагу на опис:

8Звір, що ти бачив, був і немає; і вийти має з безодні і в погибель піти. І здивуються ті, що мешкають на землі, чиї імена не записані в книзі життя від заснування світу, бачачи звіра, що був і немає, і з’явиться. Тут розум, що має мудрість. (Одкровення 17:8-9, написане Іоанном Богословом близько 90р. н.е.)

Тут описана битва між нащадком жінки й нащадком Сатани. Вона вперше згадується в Обіцянці з Книги Буття, на самому початку Біблії, і доповнюється деталями пізніше. Зворотній відлік до фінального протистояння між Сатаною й Богом розпочато давним-давно в Райському саду. Це приводить нас до думки, що вся історія – це воістину «Його» історія.

Історія продовжується, і наступна важлива подія – це обіцянка Аврааму.

 

Спотворена сутність (частина 2) і недосягнення назначеної цілі

Біблія описує, що наша сутність була спотворена в порівнянні з образом, за яким нас створив Бог. Як таке трапилося? Про це говориться в біблійній Книзі Буття. Незадовго після того, як «за образом Божим» були створені перші люди (Адам і Єва), їх покірність була випробувана. Біблія приводить їх розмову зі «Змієм». Під Змієм мається на увазі Сатана – духовний ворог Бога. У Біблії Сатана зазвичай говорить через когось. У даному випадку він говорив через Змія.

Але змій був хитріший над усю польову звірину, яку Господь Бог учинив. І сказав він до жінки: Чи Бог наказав: Не їжте з усякого дерева раю?

І відповіла жінка змієві: З плодів дерева раю ми можемо їсти, але з плодів дерева, що в середині раю, Бог сказав: Не їжте із нього, і не доторкайтесь до нього, щоб вам не померти.

І сказав змій до жінки: Умерти не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Бог, знаючи добро й зло.

І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з’їла, і разом дала теж чоловікові своєму, і він з’їв. І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони. І зшили вони фіґові листя, і зробили опаски собі. (Буття 3:1-6)

Їх вибір (і принада) були на користь того, що вони можуть стати «як Бог». До цього моменту вони у всьому довіряли Богу, але зараз перед ними стояв вибір самим стати «як Бог», довіряти самим собі й бути собі власним богом.

Цей вибір незалежності від Бога змінив їх. Вони відчули сором і намагалися прикрити свою наготу. Коли Бог викрив Адама, той звинуватив Єву (і Бога, котрий створив її). Вона звинуватила змія. Жоден не взяв на себе відповідальність.

Події того дня мали свої наслідки, тому що ми успадкували таку ж незалежну сутність. Дехто невірно тлумачить Біблію і вважає, що ми винні в помилковому виборі, зробленому Адамом. Ні, лише Адам винен у ньому, а ми відчуваємо наслідки його рішення. Ми успадкували свою незалежну сутність від Адама. Можливо, ми й не хочемо бути богом всього Всесвіту, але ж хочемо бути богом свого життя, відділеного від Господа.

Цим пояснюються багато аспектів людського життя: ми замикаємо двері на ключ, потребуємо поліцію і ставимо паролі на комп’ютери – інакше ми будемо красти одне в одного. У ньому причина неминучого розпаду суспільств – адже культури мають тенденцію до занепаду. Ось чому всі форми державних і економічних систем, хоч деякі й функціонують краще за інші, – врешті решт розпадаються. Щось у нас самих змушує нас щоразу схиблювати в досягненні визначеної цілі.

Поняття «схибити» – ключове в нашій ситуації. Наступна цитата з Біблії допомагає нам краще зрозуміти це:

З усього того народу було сім сотень вибраного чоловіка… лівші, кожен той кидав каменем із пращі на волос, і не схибував. (Книга Суддів 20:16)

Тут описані солдати, котрі майстерно володіли пращею й ніколи не схиблювали. Слово «схибити» на івриті буде יַחֲטִֽא . У Старому Завіті воно повсюдно перекладається як гріх.

Воїн бере камінь і кидає його, щоб влучити у ціль. Якщо він схибив, то не виконав свого призначення. Так і ми були створені за образом Божим, щоб досягнути назначеної цілі відносно того, як ми взаємопов’язані з Ним і як ставимося до інших. «Грішити» значить схибити мимо цілі, або задачі, що була призначена для нас.

Недосягнення цілі – це безрадісна й неоптимістична картина. Дехто бурно реагує на вчення Біблії про гріх. Студент університету якось сказав мені: «Я не вірю, тому що мені не подобається те, про що там говориться». Але хіба «подобається» має якесь відношення до істини? Мені не подобаються податки, війни, землетруси – нікому не подобаються – але це не робить їх неправильними. Ми не можемо закрити очі на жодне з них. Закони, поліція, системи безпеки, котрі ми ввели в суспільство з метою захисту одне від одного, свідчать про те, що в ньому не все гаразд. Тож принаймні, дане біблійне вчення про гріх слід розглядати об’єктивно.

Існує одна проблема. Образ, за яким відбулося наше створення, був викривлений, і зараз ми не влучаємо в ціль в плані наших моральних вчинків. Але Бог не залишив нас у нашій безпомічності. У нього був задум по спасінню нас, ось чому Євангеліє буквально означає «блага вістка» – цей задум і являється благою вісткою, що Він врятує нас. Бог не чекав аж до часів Авраама, щоб повідомити цю звістку; він вперше згадав її в розмові з Адамом і Євою. Далі ми розглянемо найперше проголошення Благої вістки.

Спотворена сутність… ніби в орків Середзем’я

Раніше ми розглядали, що має на увазі Біблія, говорячи про створення людей «за образом Божим». Цим пояснюється цінність людського життя. Проте далі Біблія переходить від нашого створення до висвітлення важливої проблеми. Уявлення про неї дає наступний біблійний Псалом (пісня):

Господь дивиться з небес на синів людських, щоб побачити, чи є там розумний, що шукає Бога. Усе повідступало, разом стали бридкими вони, нема доброчинця, нема ні одного. (Псалом 14: 2-3)

У ньому говориться, що всі ми «стали бридкими». Хоча ми й були «створені за образом Божим», щось спотворило цей образ у всіх нас. Це проявляється в тому, що ми обрали незалежність від Бога («нема ні одного», хто «шукає Бога») і не робимо «добра».

На прикладі ельфів і орків

Орки були потворними в багатьох відношеннях, але вони були всього лише ельфами з викривленою сутністю
Орки були потворними в багатьох відношеннях, але вони були всього лише ельфами з викривленою сутністю

Для кращого розуміння порівняймо орків і ельфів з фільму Володар перснів. Орки потворні й злі. Ельфи прекрасні й миролюбні (погляньте на Леголаса). Але орки колись були ельфами, чию сутність спотворив Саурон. Первісний образ ельфа був викривлений у орках. У Біблії говориться, що й люди стали спотворені подібним шляхом. Господь створив ельфів, але ми перетворились на орків.

Ельфи, як Леголас, були благородними і величними
Ельфи, як Леголас, були благородними і величними

Наприклад, ми знаємо, що таке «правильна» й «неправильна» поведінка. Але ми не обов’язково слідуємо всьому, що знаємо. Це подібно до комп’ютерного вірусу, котрий заважає нормальній роботі комп’ютера. Наш моральний кодекс нікуди не дівся, але в ньому поселився вірус. Біблія спочатку розказує про людей як про добрих і високоморальних, а потім спотворених. Це відповідає тому, що ми спостерігаємо навколо себе. При цьому виникає питання: чому Бог створив нас такими? Ми відрізняємо добро і зло, але все-одно маємо спотворену сутність. Наведемо цитату атеїста Крістофера Хітченса:

«Якщо бог дійсно прагнув, щоб люди не мали таких думок [тобто, спотворених], йому слід було потурбуватися про створення іншого виду». Крістофер Хітченс. 2007. Бог – не любов; як релігія все отруює, стор. 100

Але автор випускає з уваги важливу деталь: у Біблії говориться, що не Бог створив нас такими, а вже після нашого створення відбулося дещо жахливе. Перші люди повстали проти Бога, і в результаті цього бунту їх сутність була спотворена.

Гріхопадіння людства

Це часто позначають словом Гріхопадіння. Адам, перший чоловік, був створений Богом. Між Адамом і Богом була угода, на зразок шлюбної обіцянки про вірність, але Адам порушив її. Біблія говорить, що Адам скуштував з «Дерева пізнання добра і зла», незважаючи на угоду не робити цього. Ця угода й саме дерево ставили перед Адамом вибір: залишатися вірним Господу чи ні. Адам був створений за образом Божим, і йому була дарована дружба з Ним. Але Адам не мав жодного вибору стосовно свого створення, тому Бог дозволив йому зробити вибір за або проти дружби з Богом. Як неможливо вибрати «стояти», якщо не існує вибору між «стояти» й «сидіти», так і дружба й довіра Адама до Бога мали стати результатом вибору. Цей вибір ґрунтувався на наказі не куштувати з одного-єдиного дерева. Але Адам обрав непокору. Розпочате бунтом Адама проходить крізь всі покоління й продовжується донині. Далі ми розглянемо значення цього.

Створені за образом Божим

Чи дає Біблія розуміння, звідки ми з’явилися? Більшість відповідає “ні”, однак має сенс пояснити деякі наші риси в світлі того, про що говорить Біблія. Наприклад, розглянемо вчення Біблії про наше походження. У першій главі говориться:

І сказав Бог: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою …» І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх» (Буття 1:26-27)

За образом Божим

Що означає те, що людство було створене “за образом Божим”? Це не значить, що Бог має дві руки й голову. Скоріше мається на увазі, що наші основні риси походять від Бога. У Біблії Бог зображується сумним, скривдженим, сердитим чи радісним – ми відчуваємо такі ж емоції. Ми кожного дня робимо вибір і приймаємо рішення. Бог також робить вибір і приймає рішення. Ми можемо думати, і Бог думає. Бути створеним “за образом Божим” означає, що ми маємо розум, емоції та волю, тому що Бог має розум, емоції та волю і Він наділив нас ними за образом Своїм. Він – джерело всього, що є в нас.

Ми маємо самосвідомість і осмислюємо “я” і “ти”. Ми – не безособове “воно”. Ми такі тому, що Бог такий. Бог у Біблії – це не безлика сутність подібно до “Сили” в циклі фільмів “Зоряні війни”, і ми теж ні, бо ми створені за Його образом.

Чому ми любимо красу?

Ми також цінуємо мистецтво, театр та красу. Нам потрібна краса в оточуючому світі, музиці та книгах. Музика збагачує наше життя і змушує танцювати. Ми любимо гарні історії, тому що в них є герої, лиходії, драма; а великі історії переносять їх в нашу уяву. Ми використовуємо мистецтво у різноманітності його форм з метою розважатися, відпочивати і оновлюватись, тому що Бог є творець, а ми створені за Його образом. Слід задатися питанням: Чому ми шукаємо красу в мистецтві, театрі, музиці, танці, природі чи літературі?Деніел Деннет, відомий атеїст і авторитетний дослідник діяльності мозку, дає відповідь на це питання не з точки зору Біблії:

«У більшості досліджень музика сприймається як даність. Рідко виникає питання: Чому існує музика? Є коротка відповідь, в деякій мірі вірна: музика існує, тому що ми любимо її й таким чином створюємо все більше й більше музичних творів. Але чому ми любимо її? Тому що вважаємо красивою. Але чому вона здається нам красивою? Це дуже хороше питання в біології, на яке досі немає чіткої відповіді» (Деніел Деннет. Знімаючи закляття: релігія як природне явище, стор. 43).

Нічим, окрім Бога неможливо пояснити, чому всі форми мистецтва так важливі для нас. З точки зору Біблії, причина в тому, що Бог створив речі красивими й насолоджується красою. Так, як і ми, створені за Його образом. Біблейське вчення пояснює нашу любов до мистецтва.

Чому ми моральні

Створення “за образом Божим” пояснює нашу моральність. Ми розуміємо, що таке “правильна” й “неправильна” поведінка, – незважаючи на різність наших мов та культур. Моральна свідомість “закладена” в нас від природи. Ось як це виражає відомий атеїст Річард Докінз:

«Нашими моральними судженнями керує універсальна моральна граматика. Як і в випадку з мовою, принципи, котрі складають нашу моральну граматику, діють поза доступною нашій свідомості зоною» (Річард Докінз, Бог як ілюзія, стор. 223).

Докінз пояснює, що наше усвідомлення правильного й неправильного закладено в мозок подібно до нашої здібності опановувати мову, однак йому важко пояснити “чому” тільки з точки зору фізіології. Непорозуміння виникає, коли ми не визнаємо Бога в якості свого морального компаса. Візьмемо, наприклад, аргумент іншого відомого атеїста Сема Гарріса:

«Якщо правильне ствердження, що релігійна віра являється єдиним реальним підґрунтям моральності, тоді атеїсти мають бути менш моральні, ніж віруючі (Сем Гарріс, 2005. Лист до християнської нації, стор. 38-39)»

Гарріс має помилкове розуміння. З точки зору Біблії, наше відчуття моралі зумовлене нашим створенням за образом Божим, а не релігійністю. Тому атеїсти, як решта із нас, мають відчуття моральності і можуть діяти морально. Атеїсти не розуміють, чому ми такі.

Чому ми такі соціальні

З точки зору Біблії, відправною точкою для розуміння самих себе є визнання того, що ми створені за образом Божим. Не складно помітити, наскільки важливими для людини є її відносини з іншими. Добре подивитися хороший фільм, але набагато краще подивитися його з другом. Ми природно прагнемо поділитися пережитим з друзями та сім’єю. Навпаки, самотність і розірвані стосунки з сім’єю чи друзями призводять до стресу. Якщо ми створені за образом Божим, ми очікуємо знайти такі ж приклади про Бога – і знаходимо. Біблія говорить, що «Бог є Любов…» (від Івана 4:8). У Біблії багато написано про важливість любові до Бога та до інших, – Ісус називає їх двома найважливішими заповідями в Біблії. Якщо ми задумаємось, то Любов має бути соціальною, оскільки потребує щонайменше двох людей.

Тому ми повинні розглядати Бога як люблячого. Якщо ми розглядаємо Його тільки як “Доброзичливу істоту”, ми говоримо не про біблійного Бога – скоріше ми вигадали бога в своїй уяві. Хоча Він являється таким, для Нього особливе значення мають відносини. Він не “має” любові. Він “є” любов. Два найвизначніші біблейські приклади відносин Бога з людьми – це відносини батька й дітей, чоловіка й дружини. Це не далекі відносини, а найглибші й найсокровенніші з людських відносин. Біблія говорить, що такий є Бог.

Підсумуємо те, що ми дізналися за цей час. Люди створені за образом Божим в плані розуму, емоцій та волі. Ми усвідомлюємо самих себе та інших. Ми знаємо різницю між правильним і неправильним. Ми любимо красу, театр, мистецтво та прозу у всіх проявах і природно прагнемо встановлювати та розвивати відносини з людьми. Ми такі тому, що Бог такий, а ми створені за Його образом.

Далі ми перейдемо до біблейського пояснення того, чому наші відносини у більшості випадків приносять розчарування, і чому Бог здається таким далеким. Чому наші найсильніші прагнення не втілюються в життя.