Автор: Ragnar

Після смерті Авраама його нащадків почати звати ізраїльтянами. Через 500 років вони перетворилися на багаточисельний народ, але потрапили в рабство до єгиптян.

Вихід

Лідером ізраїльтян був Мойсей. Бог повелів Мойсею вирушити до фараона Єгипту й вимагати звільнення ізраїльтян з рабства. Це поклало початок боротьбі між фараоном і Мойсеєм, під час якої фараона й єгиптян спіткали дев’ять кар. Але навіть після цього фараон відмовився відпустити ізраїльтян, тому Бог збирався наслати смертельну десяту кару. Повний зміст десятої кари в Біблії можна прочитати тут.

Десята кара полягала в тому, що вночі за кожним первістком у країні прийде Божий Янгол смерті – за виключенням тих домів, де було принесене в жертву ягня, а його кров’ю помазані одвірки дверей. Якщо фараон ослухається, його первісток і наступник престолу загине. Кожен дім в Єгипті, де не принесуть в жертву ягня й не помажуть його кров’ю одвірки дверей, втратить первістка. Так Єгипет спіткала всенародна трагедія.

Було обіцяно, що дома ізраїльтян (і єгиптян), де було принесене в жертву ягня, а одвірки дверей помазані його кров’ю, будуть в безпеці. Янгол смерті обмине такі дома. Тому цей день і зоветься Песах («обминати» на івриті).

Песах – знак для кого?

Вважається, що кров на одвірках дверей була знаком тільки для Янгола смерті. Але зверніть увагу, що говориться в Біблії:

І сказав ГОСПОДЬ до Мойсея: Я ГОСПОДЬ! І буде та кров [пасхального ягняти] вам знаком на тих домах, що там ви, і побачу ту кров, і обмину вас… (Вихід 12:13)

Хоча ГОСПОДЬ шукав кров на дверях і якщо бачив її, то Смерть обминала дім, але кров була знаком не для Нього. Говориться, що кров була «вам знаком» ─ тобто, людям, включаючи нас з вами.

У чому ж полягає цей знак? Після того, що трапилося, ГОСПОДЬ наказав їм:

А ви будете дотримувати цю річ, як постанови для себе й для синів своїх аж навіки. І станеться, коли ви ввійдете до того Краю… то ви будете додержувати цієї служби… Це жертва Пасха для ГОСПОДА (Вихід 12:24-25, 27)

Особливий єврейський календар

Власне на початку цієї історії говориться, що десята кара поклала початок календарю давніх ізраїльтян, який зараз зоветься єврейським:

І сказав Господь до Мойсея й до Аарона в єгипетськім краї, говорячи… Оцей місяць да буде для вас початок місяців. Він вам перший між місяцями року. (Вихід 12:1-2)

З цього часу ізраїльтяни почали вести календар, згідно якому Песах святкується в один і той же день з року в рік. Ось уже 3500 років єврейський народ кожен рік святкує Песах в пам’ять про те, як їхні предки були врятовані від смерті. Оскільки єврейський календар дещо відрізняється від григоріанського, кожен рік Песах припадає на різні дати по григоріанському календарю.

Ісус і Песах

Сучасна сцена підготовки євреїв до святкування Песаха в пам’ять про

Якщо прослідкувати святкування Песаха в історії, ми помітимо дещо незвичайне. Зверніть увагу, коли відбулося затримання й суд над Ісусом:

А Ісуса ведуть від Кайяфи в преторій. Був же ранок. Та вони не ввійшли до преторія, щоб не опоганитись, а щоб їсти Пасху. [Пілат] сказав: Та ви маєте звичай, щоб я випустив вам одного на Пасху. Чи хочете отже, відпущу вам Царя Юдейського? Та знову вони зняли крик, вимагаючи: Не Його… (Від Івана 18:28, 39-40)

Ісус був взятий під варту й страчений на Песах по єврейському календарю – в той же день, коли всі євреї приносили в жертву ягня в пам’ять про ягнят, котрі в 1500 році до н.е. змусили Смерть обійти стороною їх дім. Ми пам’ятаємо із «Жертви Авраама», що одне із імен Ісуса було:

Наступного дня Іван (тобто Іван Хреститель) бачить Ісуса, що до нього йде, та й каже: Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере! (Від Івана 1:29)

Ісус, «Агнець Божий» був принесений в жертву в той же день, коли всі євреї приносили в жертву ягня в пам’ять про найперший Песах, з котрого бере початок їх календар. Тому єврейський Песах припадає на той же час, що й Пасха. Пасха – в пам’ять про смерть Ісуса, і так як вона відбулася на Песах, то Песах і Пасха знаходяться поряд. (Оскільки григоріанський календар відрізняється від єврейського, вони припадають не на один і той же день, а, як правило, на один і той же тиждень).

Знаки, знаки – вони повсюди

Повернемося до найпершого Песаху часів Мойсея, коли кров на одвірку дверей була «знаком» не лише для Бога, але й для нас. Давайте ближче розглянемо знаки, щоб зрозуміти, як вони діють.

Побачивши знак «череп і кості», ми думаємо про смерть і небезпеку. Жовта буква «М» в вигляді арки змушує нас думати про Макдональдс. Знак ‘√’ на бандані Надаля – емблема фірми Nike. Nike хоче, щоб ми подумали про них, помітивши цю емблему на бандані Надаля. Функція знаків полягає в тому, щоб направити наше мислення не на сам знак як такий, а на позначуване ним поняття.

Бог сказав Мойсею, що кров першого Песаха була знаком. На що ж Бог вказував за допомогою цього знаку? Примітний час, коли ягнят приносили в жертву – це той же день, коли був розп’ятий Ісус, «Агнець Божий», тож цей знак вказує на майбутню жертву Ісуса.

В нашому мисленні це працює так, як я зобразив на малюнку нижче.

 

 

 

 

 

 

Цей знак має направити наші думки на жертву Ісуса. Під час найпершого Песаху ягнята були принесені в жертву, а одвірки помазані їхньою кров’ю, щоб смерть обминула людей. Тож знак, що вказує на Ісуса, має повідомити нам, що «Агнець Божий» був також принесений у жертву, а його кров пролилася для того, щоб смерть обминула нас з вами.

З «Жертви Авраама» ми знаємо, що місце, де замість Ісака помер агнець – гора Моріа – це те ж саме місце, де 2000 років потому був принесений в жертву Ісус. Це приводиться для того, щоб ми «зрозуміли» значення цієї жертви через вказівку на місце. Песах також вказує на жертву Ісуса, але за допомогою іншого знаку – дня календаря, що веде свій початок з найпершого Песаха. Так двома різними способами найважливіші історії Старого Завіту (за допомогою жертовного ягняти) прямо вказують на смерть Ісуса. Мені не йде на думку жодна інша людина в історії, чия смерть (чи життєві досягнення) були б передбачені такими двома вражаючими способами. А Вам?

Ці дві події (жертва Авраама й Песах) показують нам, що було б розумно вважати Ісуса центром Божественного задуму.

Але чому Бог помістив ці Знаки в давній історії для передбачення розп’яття Ісуса? Чому це так важливо? Для чого світу знадобилися ці криваві символи? І чи являється це значущим сьогодні? Для відповіді на ці питання, нам потрібно розглядати Біблію з самого початку, щоб зрозуміти події, що відбулися на початку часів.

 

Авраам вирушив у похід на землю сучасного Ізраїлю 4000 років тому назад. Бог обіцяв йому сина, від якого піде «велика нація», але син народився лише тоді, коли Авраам був дуже літньою людиною. Сучасні євреї й араби походять від Авраама, тож ми знаємо, що обіцянка збулася й Аврааму відведена важлива роль в історії як родоначальнику великих націй.

Авраам був дуже щасливим, дивлячись, як дорослішає його син Ісаак. Але потім Бог послав Аврааму дуже складне випробування. Бог сказав:

Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі. (Буття 22:2)

Це важко зрозуміти! Навіщо Богу було наказувати Аврааму вчинити так? Але Авраам, котрий навчився довіряти Богу – навіть коли не розумів

…встав рано вранці… і взяв із собою двох слуг та Ісака, сина свого… і пішов він до місця, що про нього сказав йому Бог. (Буття 22:3)

Через три дні мандрівки вони досягли гори. Потім

… вони прийшли до місця, що про нього сказав йому Бог. І збудував там Авраам жертівника, і дрова розклав, і зв’язав Ісака, сина свого, і поклав його на жертівника над дровами. І простяг Авраам свою руку, і взяв ножа, щоб зарізати сина свого. (Буття 22:9-10)

Авраам був готовий виконати волю Бога. Але в цей момент відбулося дещо вражаюче:

Та озвався до нього Ангол Господній із неба й сказав: Аврааме, Аврааме! А той відізвався: Ось я!

І Ангол промовив: Не витягай своєї руки до хлопця, і нічого йому не чини, бо тепер Я довідався, що ти богобійний, і не пожалів для Мене сина свого, одинака свого.

А Авраам звів очі свої та й побачив, аж ось один баран зав’яз у гущавині своїми рогами. І пішов Авраам, і взяв барана, і приніс його на цілопалення замість сина свого. (Буття 22:11-13)

В останню мить Ісак був врятований від смерті, а Авраам побачив барана й приніс його в жертву замість свого сина. Господь послав барана, щоб той зайняв місце Ісака.

Тепер я хочу задати питання: в цей момент історії баран був живий чи мертвий? Чому я запитую? Тому, що далі Авраам дасть назву місцю, де відбулося жертвоприношення, і більшість із нас упускають важливість цієї назви. Історія продовжується…

І назвав Авраам ім’я місця того: Господь нагледить, що й сьогодні говориться: На горі Господь з’явиться. (Буття 22:14)

Ще одне питання: назва, котру Авраам дав цьому місцю («Господь нагледить»), –  в минулому, теперішньому чи майбутньому часі?

Звернення в майбутнє, а не в минуле

Тут чітко вказано на майбутній час. Багато хто вважає, що коли Авраам давав назву цьому місцю, він думав про барана, якого послав Господь і який зав’яз у гущавині, а потім був принесений у жертву замість його сина Ісака. Але коли Авраам нарікав це місце, баран був уже мертвий і принесений на цілопалення. Якби Авраам думав про барана – вже мертвого й принесеного в жертву – він би дав назву цьому місцю «Господь нагледів»  – в минулому часі. І його заключною фразою було б «На горі Господь з’явився». Але назва звернена в майбутнє, а не в минуле. Авраам не думав про щойно принесеного в жертву барана. Він назвав це місце для чогось ще, що відбудеться в майбутньому. Але для чого?

Де це місце?

Згадайте, де відбулося жертвоприношення, про це говориться на початку історії:

 («Візьми… Ісака; Ісака, та й піди собі до краю Морія »)

Це відбулося на землі «Моріа». Де розташована ця земля? У часи Авраама (2000 років до н.е.) вона являла собою пустельну місцевість з декількома чагарниками; і тут на одній із гір Авраам приніс в жертву дикого барана замість свого сина Ісака. Але тисячу років потому (1000 років до н.е.) цар Давид звів там місто Єрусалим, а його син Соломон збудував перший єврейський Храм. У Старому Завіті говориться, що:

І зачав Соломон будувати Господній дім в Єрусалимі на горі Морія… (2 Хроніки 3:1)

Гора Моріа перетворилась на Єрусалим – єврейське місто з єврейським Храмом. Сьогодні вона являється святим місцем для єврейського народу, а Єрусалим є столицею Ізраїлю.

Жертва Авраама й Ісуса

Давайте згадаємо всі імена Ісуса. Він найбільш широко відомий як «Христос». Але його називали й іншими іменами, зокрема:

Наступного дня Іван бачить Ісуса, що до нього йде, та й каже: Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере! (Від Івана 1:29)

Ісуса також називали «Агнець Божий». Згадайте завершення життя Ісуса. Де він був затриманий і розп’ятий? Це відбулося в Єрусалимі (те ж саме, що «гора Моріа»). Дуже чітко сказано, що:

І, дізнавшись, що Він із влади Ірода, [Пілат] відіслав Його Іродові, бо той в Єрусалимі також перебував тими днями (Від Луки 23:7)

Затримання, суд і страта Ісуса відбулися в Єрусалимі (= гора Моріа). Хронологічна послідовність показує події, що відбулися на горі Моріа.

Повернемося до Авраама. Чому він дав назву цьому місцю в майбутньому часі «Господь нагледить»? Ісак був врятований в останню мить, коли замість нього принесли в жертву агнця. 2000 років потому Ісуса називають «Агнець Божий» і приносять в жертву на тому ж самому місці – щоб ми з вами могли жити.

Божественний задум

Ніби Вищий Розум поєднав ці дві події, розділені двома тисячоліттями історії. Цей зв’язок унікальний, тому що перша подія вказує на більш пізню подію назвою місця в майбутньому часі. Звідки Аврааму було відомо, що відбудеться в майбутньому? Жодній людині не відомо майбутнє, особливо таке далеке майбутнє. Воно відоме тільки Богу. Передбачення майбутнього й дві події, що відбулися на одному й тому самому місці, свідчать не про людський задум, а про задум Божий. Бог хоче, щоб ми сприймали це, як зображено нижче:

Блага вість для всіх націй

Ця історія також містить обіцянку для вас. У кінці історії Бог обіцяє Аврааму, що:

І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу. (Буття 22:18)

Якщо ви належите до одного з «народів землі», то вас також стосується обіцянка на Боже «благословення».

Що це за «благословення»? Як його здобути? Повернемося до нашої історії. Як агнець врятував Ісака від смерті, так і Ісус, агнець Божий, своєю жертвою в тому ж самому місці рятує нас від влади смерті. Якщо це правда, це дійсно Блага вість.

Жертвоприношення Авраама на горі Морія являється важливою подією в давній історії.  У наші дні про нього пам’ятають і вшановують мільйони людей по всьому світу. Але це також історія і для нас – нащадків, котрі живуть 4000 років потому.

Тема продовжується з Мойсеєм.

Раніше ми побачили, що Авраам досяг праведності лише завдяки своїй вірі. Про це йдеться в цьому короткому реченні:

І ввірував Авраам Господеві, а Він залічив йому те в праведність (Буття 15:6)

Віра – це не про існування Бога

Задумайтесь, що означає «віра». Багато людей вважають, що «віра» означає вірити в існування Бога. Ми думаємо, що Богу достатньо нашої віри в те, що Він є. Але в Біблії говориться по-іншому:

Чи віруєш ти, що Бог один? Добре робиш! Та й демони вірують і тремтять. (Якова 2:19)

Тут Біблія за допомогою сарказму доносить думку, що просто віра в існування Бога ставить нас в один ряд з дияволом. Так, Авраам вірив в існування Бога, але не в цьому сенс його праведності. Бог обіцяв Аврааму, що Він дасть йому сина. Авраам мав вирішити  –  вірити чи ні в цю обіцянку, знаючи, що йому було за вісімдесят, а його дружині –  за сімдесят.  Він повірив, що Бог якимось чином виконає цю обіцянку для нього. Віра в цій історії означає довіру. Авраам вирішив довіритися Богові за сина.

Коли Авраам вибрав повірити Божій обіцянці про сина, Бог також дав йому – «дарував» – праведність. Зрештою, Авраам отримав виконану обіцянку (сина, від якого пішов великий народ), а також досяг праведності.

Праведність – не від заслуг чи зусиль

Авраам не «заробив» праведність; вона була «дарована» йому. У чому різниця? Якщо ми щось «заробляємо», ми працюємо заради цього – і заслужуємо це. Це як отримання заробітної платні за свою роботу. Але коли щось даровано нам, це дається нам просто так. Ми не заробляємо це чи заслужуємо, а просто отримуємо.

Ми думаємо, що переважуючи добрими вчинками погані,  роблячи добрі справи або виконуючи свої обов’язки, ми зможемо заслужити праведність. Авраам доводить, що ця ідея помилкова. Він не намагався заробити праведність. Він просто вирішив повірити обіцянці, запропонованій йому Богом, і праведність була дарована йому.

Віра Авраама: він поставив своє життя на неї

Вибір повірити в обіцянку про сина був простий, але не легкий. Коли Бог вперше пообіцяв йому «Велику націю», йому було 75 років, і він покинув свою рідну країну й вирушив в Ханаан. Майже десять років минуло, а Авраам і Сара до сих пір не мали дитину – не кажучи вже про націю! «Чому Бог ще не дав нам сина, якщо він міг би зробити це»? – задавався він питанням. Авраам вірив обіцянці про сина, тому що він довіряв Богу, хоча й не розумів до кінця даної йому обіцянки й не мав усіх відповідей на свої питання.

Віра в обіцянку потребувала активного очікування. Все його життя було перерване, поки він жив в наметах в очікуванні обіцяного. Було б набагато простіше знайти виправдання й повернутися додому в Месопотамію (сучасний Ірак), який він залишив багато років тому, і де досі жив його брат з сім’єю. Життя там було комфортним.

Його довіра до обіцяного взяла верх над звичними цілями в житті – безпекою, комфортом і благополуччям. Він міг би не повірити в обіцянку, все ще вірячи в існування Бога й продовжуючи свою релігійну діяльність і добрі справи. Тоді б він зберіг свою релігію, але йому не була б «дарована» праведність.

Приклад для нас

Інша частина Біблії розглядає Авраама як приклад для нас. Віра Авраама в обіцянку від Бога й дарування йому праведності, є зразком для нас. Біблія приводить також інші обіцянки, котрі Бог дає всім нам. Ми також повинні вибрати, довіритися ним чи ні.

Ось приклад такої обіцянки:

А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його.¹³ Що не з крові, ні з похоті тіла, ні з похоті мужа, але народились від Бога (Івана 1:12-13)

Сьогодні ми знаємо, що обіцянка Аврааму збулася. Не можна заперечувати, що єврейський народ сьогодні існує як нація, що походить від Авраама. Як і в випадку з Авраамом, перед нами сьогодні стоїть обіцянка, що здається малоймовірною і викликає  питання. Подібно до Авраама, ми робимо вибір – довіритися цій обіцянці чи ні.

Хто платить за праведність?

Авраам довів, що праведність дається в якості подарунка. Отримуючи подарунок,  ми не платимо за нього – інакше це не подарунок. Дарувальник є тим, хто платить. Бог – дарувальник праведності, він і платитиме за неї. Як Він це зробить? Ми побачимо в нашій наступній статті.

 

Чи дає Біблія розуміння, звідки ми з’явилися? Більшість відповідає “ні”, однак має сенс пояснити деякі наші риси в світлі того, про що говорить Біблія. Наприклад, розглянемо вчення Біблії про наше походження. У першій главі говориться:

І сказав Бог: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою …» І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх» (Буття 1:26-27)

За образом Божим

Що означає те, що людство було створене “за образом Божим”? Це не значить, що Бог має дві руки й голову. Скоріше мається на увазі, що наші основні риси походять від Бога. У Біблії Бог зображується сумним, скривдженим, сердитим чи радісним – ми відчуваємо такі ж емоції. Ми кожного дня робимо вибір і приймаємо рішення. Бог також робить вибір і приймає рішення. Ми можемо думати, і Бог думає. Бути створеним “за образом Божим” означає, що ми маємо розум, емоції та волю, тому що Бог має розум, емоції та волю і Він наділив нас ними за образом Своїм. Він – джерело всього, що є в нас.

Ми маємо самосвідомість і осмислюємо “я” і “ти”. Ми – не безособове “воно”. Ми такі тому, що Бог такий. Бог у Біблії – це не безлика сутність подібно до “Сили” в циклі фільмів “Зоряні війни”, і ми теж ні, бо ми створені за Його образом.

Чому ми любимо красу?

Ми також цінуємо мистецтво, театр та красу. Нам потрібна краса в оточуючому світі, музиці та книгах. Музика збагачує наше життя і змушує танцювати. Ми любимо гарні історії, тому що в них є герої, лиходії, драма; а великі історії переносять їх в нашу уяву. Ми використовуємо мистецтво у різноманітності його форм з метою розважатися, відпочивати і оновлюватись, тому що Бог є творець, а ми створені за Його образом. Слід задатися питанням: Чому ми шукаємо красу в мистецтві, театрі, музиці, танці, природі чи літературі?Деніел Деннет, відомий атеїст і авторитетний дослідник діяльності мозку, дає відповідь на це питання не з точки зору Біблії:

«У більшості досліджень музика сприймається як даність. Рідко виникає питання: Чому існує музика? Є коротка відповідь, в деякій мірі вірна: музика існує, тому що ми любимо її й таким чином створюємо все більше й більше музичних творів. Але чому ми любимо її? Тому що вважаємо красивою. Але чому вона здається нам красивою? Це дуже хороше питання в біології, на яке досі немає чіткої відповіді» (Деніел Деннет. Знімаючи закляття: релігія як природне явище, стор. 43).

Нічим, окрім Бога неможливо пояснити, чому всі форми мистецтва так важливі для нас. З точки зору Біблії, причина в тому, що Бог створив речі красивими й насолоджується красою. Так, як і ми, створені за Його образом. Біблейське вчення пояснює нашу любов до мистецтва.

Чому ми моральні

Створення “за образом Божим” пояснює нашу моральність. Ми розуміємо, що таке “правильна” й “неправильна” поведінка, – незважаючи на різність наших мов та культур. Моральна свідомість “закладена” в нас від природи. Ось як це виражає відомий атеїст Річард Докінз:

«Нашими моральними судженнями керує універсальна моральна граматика. Як і в випадку з мовою, принципи, котрі складають нашу моральну граматику, діють поза доступною нашій свідомості зоною» (Річард Докінз, Бог як ілюзія, стор. 223).

Докінз пояснює, що наше усвідомлення правильного й неправильного закладено в мозок подібно до нашої здібності опановувати мову, однак йому важко пояснити “чому” тільки з точки зору фізіології. Непорозуміння виникає, коли ми не визнаємо Бога в якості свого морального компаса. Візьмемо, наприклад, аргумент іншого відомого атеїста Сема Гарріса:

«Якщо правильне ствердження, що релігійна віра являється єдиним реальним підґрунтям моральності, тоді атеїсти мають бути менш моральні, ніж віруючі (Сем Гарріс, 2005. Лист до християнської нації, стор. 38-39)»

Гарріс має помилкове розуміння. З точки зору Біблії, наше відчуття моралі зумовлене нашим створенням за образом Божим, а не релігійністю. Тому атеїсти, як решта із нас, мають відчуття моральності і можуть діяти морально. Атеїсти не розуміють, чому ми такі.

Чому ми такі соціальні

З точки зору Біблії, відправною точкою для розуміння самих себе є визнання того, що ми створені за образом Божим. Не складно помітити, наскільки важливими для людини є її відносини з іншими. Добре подивитися хороший фільм, але набагато краще подивитися його з другом. Ми природно прагнемо поділитися пережитим з друзями та сім’єю. Навпаки, самотність і розірвані стосунки з сім’єю чи друзями призводять до стресу. Якщо ми створені за образом Божим, ми очікуємо знайти такі ж приклади про Бога – і знаходимо. Біблія говорить, що «Бог є Любов…» (від Івана 4:8). У Біблії багато написано про важливість любові до Бога та до інших, – Ісус називає їх двома найважливішими заповідями в Біблії. Якщо ми задумаємось, то Любов має бути соціальною, оскільки потребує щонайменше двох людей.

Тому ми повинні розглядати Бога як люблячого. Якщо ми розглядаємо Його тільки як “Доброзичливу істоту”, ми говоримо не про біблійного Бога – скоріше ми вигадали бога в своїй уяві. Хоча Він являється таким, для Нього особливе значення мають відносини. Він не “має” любові. Він “є” любов. Два найвизначніші біблейські приклади відносин Бога з людьми – це відносини батька й дітей, чоловіка й дружини. Це не далекі відносини, а найглибші й найсокровенніші з людських відносин. Біблія говорить, що такий є Бог.

Підсумуємо те, що ми дізналися за цей час. Люди створені за образом Божим в плані розуму, емоцій та волі. Ми усвідомлюємо самих себе та інших. Ми знаємо різницю між правильним і неправильним. Ми любимо красу, театр, мистецтво та прозу у всіх проявах і природно прагнемо встановлювати та розвивати відносини з людьми. Ми такі тому, що Бог такий, а ми створені за Його образом.

Далі ми перейдемо до біблейського пояснення того, чому наші відносини у більшості випадків приносять розчарування, і чому Бог здається таким далеким. Чому наші найсильніші прагнення не втілюються в життя.